Економічні науки \ Державне регулювання економіки

 

Ст. Білінська Ю.О.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, Україна

Державне регулювання розвитку інноваційної інфраструктури технопарків

Запропонований об’єкт дослідження за своєю суттю є, на мою думку, невід’ємним джерелом наукових досягнень. Адже, саме завдяки таким формам інтеграції науки і виробництва, як технопарки, технополіси, регіональні науково-технічні центри, а також центри інновацій, і є місцями, де саме різноманітні новації і дістають статус нововведення.

По своїй суті технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.

Головною метою технопарків являється досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу.[2]

Технопарки показали сою ефективність щодо скорочення циклу наука — виробництво — споживання. Відомим є той факт, що в умовах науково-технічного парку потрібно 3—5 років на створення і просування на ринок нового продукту, та ще близько 2—3 роки, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку. [1]

Перші технологічні парки були створені з ініціативи Націо­нальної академії наук України для об’єднання зусиль науки і виробництва на базі Інституту електрозварювання ім. Є.Патона, Інституту монокристалів та Інституту фізики напівпровідників ім. В.Лашкарьова.

Керівництво технопарком з боку держави і місцевих органів влади здійснюється на підставі прийнятих законодавчих актів, програм фінансування та розвитку, прямої участі. Уряд розробляє великомасштабні програми підтримки технопарків, сприяє кооперації науки і виробництва. Саме таким прикладом і є останнє досягнення уряду на основі видачі нормативного акту. На рис. 1. вважаю за необхідне відобразити схему , яка включає в себе перелік засновників технопарку.



 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1. – Базова схема засновників технопарку. 

Одним з останніх проявів державного регулювання економіки в даному секторі постало вирішення питання про підтримку технопарків в Україні. Про це свідчить той факт, що Уряд на своєму засіданні 21 січня 2009 року схвалив зміни до ст. 8 Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків».  Зокрема, даний законопроект дозволить технопаркам частково спрямовувати кошти спеціальних рахунків на створення інноваційних структур, які надаватимуть послуги учасникам технологічних парків та іншим суб’єктам інноваційної діяльності з розробки та реалізації інновацій. [5]

Ці зміни стосувалися багатьох аспектів, які вимагали поправок у зв’язку із накладенням вето Президентом України.

      Зокрема, удосконалення стосуються тези щодо дотримання принципів рівності всіх суб'єктів права, адже саме інноваційна, новаторська діяльність найбільше вимагає підтримки, що може надаватись або у формі пільг, або у формі дотацій, цільового спрямування державних коштів на інноваційну діяльність.     

Законопроектом передбачені прозорі умови контролювання діяльності та розподілу коштів, наданих пільгами технопаркам. Що, як виявилося, не до вподоби бюрократичній армії чиновників, котрі мають бажання власноруч розпоряджатися бюджетними коштами, наданими на розвиток інноваційних проектів, як у старі добрі роки. А це аж ніяк не сприяє очищенню країни від корупції та хабарництва. Саме тому, і було проголошено, що виділення  коштів на підтримку інноваційних структур є просто неможливим для «бідного» бюджету України. В цілому світі технопарки підтримуються по-різному — як за допомогою безпосереднього субсидіювання з бюджету держави, так і з допомогою, згідно з умовами ГАТ/СОТ, добровільного відмовлення держави від певних податкових надходжень. Це є загальноприйнята практика, яка спостерігається США, Японії, Фінляндії, Угорщині, інших країнах світу.[4]

Всесвітньо відомим прикладом лідерства є країни, які якнайшвидше впроваджують досягнення науково-технічного прогресу у виробництві та промисловості.  Технопарки у всіх країнах світу є основним ініціатором розвитку інноваційної політики на предмет виробництва конкурентоспроможної продукції, що сприяє технологічному поступу держави.

Та незважаючи на ігнорування потреби даних структур у підтримці уряду, інноваційна діяльність, долаючи незліченні фінансові перешкоди, таки дістає успіхи та досягнення. Так, наприклад, у технопарку ІЕЗ ім. Є.Патона вперше у світі було доведене до застосування в клініках високочастотне зварювання м’яких тканин людини. Американські спе­ціалісти назвали цей проект «проривом у хірургію ХХІ століття».

У цьому ж технопарку створені найкращі у світі машини для стикового контактного зварювання високоміцних рейок швидкісних залізниць, роз­роблені технології виплавки високоякісних зварювальних флюсів, які не мають аналогів у світовій практиці.

Унікальні можливості відкриває проривний проект у Дніп­ропетровську зі створення сучасних автономних енергокомплексів, ґрунтованих на нетрадиційних джерелах енергії, який попри величезні труднощі на шляху авторів проекту, він успішно наближається до завершення. Тут також підготовлений проект організації вітчизняного виробницт­ва комплексу сучасної колійної техніки. Його впровадження дасть змогу створити умови для безаварійних залізничних перевезень на швидкості 140-160, а в згодом до 200 км/год, що необхідно для надійної роботи транзитного коридору Схід-Захід. [3]

За всієї непослідовності державної політики з підтримки високотехнологічних напрямів за останні роки виконано понад 100 інноваційних проектів. Створені стабільно діючі конкурентоспроможні виробництва, які постійно нарощують обсяги випуску продукції, перерахування в бюджет і позабюджетні фонди. Тому постає одразу ж питання, якщо зараз закрити очі на безперечну необхідність пільгових заходів щодо технопарків, чи буде в нас така можливість іншим часом?

Саме тому, це досягнення у розробці якісно нового нормативного документу є не що інше, як якісна зміна діяльності і розвитку технопарків. Це дозволить цим структурам наздоганяти світові стандарти, здійснювати фундаментальні та прикладні та дослідницько-конструкторські розробки у пріоритетних галузях економіки та промисловості. 

 

 

 

Література:

1.        Конспект лекцій з курсу «Економіка та організація економічної діяльності»

2.        Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003..

3.        Рожен О.    Технопарки НАН України: видатні досягнення і системна криза; № 45 (724) 29 листопада — 5 грудня 2008

4.        Світлична В. Україна молода //Технопарки в Україні: крок у майбутнє чи летаргічний сон інноваційної політики?.

5.        Управління у зв'язках із засобами масової інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України; Уряд підтримує розвиток інноваційної інфраструктури технопарків, 21.01.09р.