Пушко Руслан – магістр зі страхової справи

До проблеми сільськогосподарських ризиків в аграрному секторі України

Сільське господарство – найдавніша галузь народного господарства економіки і разом з тим – один з найризикованіших напрямків діяльності. Пріоритетним завданням розвитку галузі є формування конкурентоспроможного агропромислового виробництва, скерованого на розв’язання соціально-економічних проблем селянства та гарантування продовольчої безпеки країни.

На сучасному етапі виникла потреба наукового обґрунтування ролі страхового захисту господарств аграрного сектору в їх економічній стабілізації та розвитку, визначення стратегій і механізмів раціонального формування, розподілу страхових й інших резервних фондів як визначальної передумови упередження та відшкодування збитків, спричинених ризиковими обставинами.

Мета даної розвідки – розглянути проблему впливу ризиків на сільськогосподарське виробництво в аграрному секторі в Україні.

Окремі теоретичні та практичні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено в працях вітчизняних та зарубіжних учених (М.Я. Дем’яненко, А.В.Криворучко, С.С. Осадець, Я.Хеймес, Р.Т. Юлдашев).

Сьогодні недостатньо уваги в дослідженнях приділено й участі держави в процесі формування страхових резервних фондів, нормативно-правовому забезпеченні страхування ризиків у сільському господарстві.

Агропромисловий комплекс України забезпечує 95 % продовольчих ресурсів. За рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному потенціалі країни становить 26,5 %, зокрема сільського господарства – 14 %, харчової й переробної промисловості – 12,5 %. На сільське господарство припадає близько 20 % загального обсягу валового продукту держави.

Сільськогосподарське виробництво безпосередньо залежить не тільки від природно-кліматичних умов, й від дії різного роду факторів, які впливають на результати господарювання сільськогосподарських підприємств. Так, наприклад, у сільському господарстві України використовується понад 16 млн га дефляційно небезпечних орних земель, з них 43,7 % – середньо і 1,7 % – сильно дефляційно небезпечні. Водна ерозія спостерігається на площі 10 583 тис. га. Те, що орні землі піддаються деструктивному впливу природного і господарського характеру, спричинює ризикованість сільськогосподарського виробництва [1, с.20].

Особливо критичне становище спостерігається в діяльності сільськогосподарських підприємств у галузі рослинництва, що викликано великими втратами врожаю у зв’язку із засухою сільськогосподарських культур сезону 2009 – 2010 рр. Зокрема у сільськогосподарських підприємствах із загальної площі посіяних восени 2009 р. озимих на зерно і зелений корм загинуло 2,8 млн га (48,1 % до засіяних).

Агропромисловий комплекс України останніми роками зазнає значного дефіциту фінансових ресурсів, що негативно впливає на рівень урожайності сільськогосподарських культур. Разом з цим не зупиняється міграція активної частини трудових ресурсів, що також не стимулює процес виробництва продукції. Проте найвідчутніший вплив на результати господарювання справляють природно-кліматичні умови. Наприклад, у результаті заморозків на полях фермерських господарств від природної стихії в 2010 році загинули сільськогосподарські культури на площі 177 тис. гектарів. Ці фермерські господарства зазнали великих збитків, і це лише один з багатьох випадків, характерних для рослинницької галузі.

Російські вчені Б.Ю. Сєрбіновський та В.Н. Гаркуша тісно пов’язують поняття “ризик” з поняттям “збиток”, під яким розуміють фактичне від’ємне відхилення та реальні втрати. Ризик реалізується через збиток, який можна відчути конкретно та достатньо точно виміряти [2, с.21].

Ризик можна трактувати як загрозу того, що підприємець зазнає втрат, розмір яких є показником рівня ризику майбутнього заходу і якості стратегії в області ризику. Отже, поняття ризику і втрат найтіснішим чином пов’язані між собою. Ризик можна описати і кількісно, використовуючи при цьому категорію “втрати”.

Основні ризики, що найбільше загрожують сільськогосподарському виробництву: град, пожежа, посуха, вимерзання, стихійні лиха, низькі ціни.

Крім охарактеризованих раніше факторів впливу, слід виокремити такі негативні чинники, що діють на результати господарювання сільськогосподарських формувань:

· гострий дефіцит фінансових ресурсів та натуральних запасів;

· нееквівалентний міжгалузевий обмін;

· неврегульоване податкове та митне законодавство;

· наявне монопольне становище заготівельників;

· високий рівень цін на матеріально-технічні засоби, особливо іноземного виробництва;

· недостатнє забезпечення кредитними коштами господарств;

· різке скорочення працездатного сільського населення;

· висока збитковість та як результат – неплатоспроможність багатьох господарств;

· погіршання якості сільськогосподарських угідь через порушення умов землекористування;

· брак права власності на землю та неможливість операцій іпотеки земель сільськогосподарського призначення.

Страховий захист в аграрному секторі повинен бути спрямований на виконання головних завдань щодо виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення господарств фінансовими ресурсами, натуральними запасами та матеріально-технічними засобами на всіх стадіях виробництва продукції, а також на відшкодування збитків у результаті настання страхового випадку.

Досвід зарубіжних країн показує, що метою державної участі в управлінні аграрним страхуванням є зменшення негативного впливу ризику, з яким стикаються фермери, та часткове покриття страхових платежів, а іноді – і здійсненні виплат в разі настання страхового випадку. Тому роль держави в страхуванні ризиків аграрного виробництва має полягати в такому:

· розробленні і впровадженні законодавчих та нормативних документів у сфері сільськогосподарського страхування, контролі за їх дотриманням й виконанням;

· створенні сприятливих економічних, політичних і соціальних умов для розвитку страхування сільськогосподарських товаровиробників;

· сприяння створенню вигідних умов здійснення перестрахування ризиків на вітчизняному страховому ринку.

Варто звернути увагу на можливість застосування універсального страхування, тобто охоплення практично всіх стихійних лих. Це створило б однакову захищеність всіх сільськогосподарських підприємств незалежно від того, в якій місцевості вони розташовані. Але водночас страхування сільськогосподарських культур від стихійних явищ та незвичайних природно-кліматичних умов не покликане покривати всі збитки в рослинництві, бо це можливо, буде нерентабельним для страховиків та недешевим для страхувальників. Разом з тим сільськогосподарське страхування має, на наше переконання, бути доступним для широкого кола сільськогосподарських підприємств.

Таким чином, сільськогосподарське виробництво залежить від природно-кліматичних, соціальних та економічних умов, які схильні до значних коливань. Сільське господарство як галузь із сезонним характером виробництва й уповільненим обігом капіталу нині опинилось у найгіршому становищі. Унаслідок цього в сільському господарстві витрати на виробництво продукції не відшкодовуються виручкою від її реалізації в розмірах, потрібних для відтворювального процесу. Втрачено купівельну спроможність галузі, матеріально-технічна база прийшла у незадовільний стан. При цьому не застосовуються новітні технології, необхідні для локалізації впливу ризиків на виробничий процес. Ризики в сільськогосподарському виробництві – це невизначеність, що виникає в процесі виготовлення продукції рослинництва і тваринництва, та з використанням пов’язаних з цим виробництвом матеріально-технічних, інформаційних та фінансових засобів, яка з настанням певних подій зумовлює негативний вплив на результати господарювання.

Література:

1. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. проф. Є.П.Качана. – К.: ВД “Юридична книга”, 2001. – 552 с.

2. Сербиновський Б.Ю., Гаркуша В.Г. Страховое дело: Учеб. пособие для вузов. Серия «Учебники, учебные пособия». – Ростов н/Д: Феникс, 2000. – 384 с.