Брутян Катерина Сергіївна

Пріц Катеріна Андріївна

Криворізький факультет Запорізького Національного Університету

Міжнародний менеджмент в умовах глобалізації

Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку.

Сьогодні терміну "глобалізація" надають вираженого емоційного забарвлення. Одні вважають, що це позитивний процес, який має ключове значення для розвитку міжнародної економіки в майбутньому і є неминучим і необоротним. Інші ж ставляться до нього вороже, навіть зі страхом, вважаючи, що глобалізація робить ще більшою прірву між багатими і бідними країнами та веде до розшарування населення всередині країни, породжує загрозу зростання безробіття і зниження рівня життя і є гальмом на шляху соціального прогресу. Глобалізація насправді відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення не рівномірні. Процес інтеграції у міжнародну економіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання економіки та добробуту. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у вирішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці.

На відміну від цього для багатьох країн, що проводили в 70-80-ті роки XX ст. автаркічну політику, були характерні застій чи спад економіки, зростання бідності й високі темпи інфляції. Кризи, які спостерігалися в останнє десятиліття в країнах з перехідною економікою, з усією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією, несуть у собі певні небезпеки. Ці ризики пов´язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є підставою для відмови від наміченого курсу на ринкову трансформацію економіки, інтеграцію до світового співтовариства.

Що ж до причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що належать до ключових сфер сучасного життя.

По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які у своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір.

По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, що створює все більше можливостей для свободи пересування.

По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов´язується з такими великими міжнародними подіями, як закінчення "холодної" війни між Сходом і Заходом, розпад РЕВ і Варшавського пакту, возз´єднання Німеччини.

По-четверте, це технічний чинник. Засоби транспорту і зв´язку створюють досі небачені можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів.

По-п´яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій, соціальних зв´язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному й емоційному значенні.

По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності.

У сучасних умовах величезне значення для всієї світової економіки й особливо її міжнародного сектору набула інформація — економічна, фінансова, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів економічної діяльності, з розширенням загальних рамок світових ринків — товарних, фінансових, фондових, інтелектуальної власності, послуг — потрібен все більший обсяг різноманітної інформації. Процеси глобалізації охоплюють і цю специфічну галузь. Найбільш розвиненим представником інтеграційного угруповання є Європейський Союз (ЄС), який об´єднує сьогодні 25 країн-членів. Його створення стало поштовхом для хвилі ре-гіоналізму, що охопив увесь світ. У процеси регіоналізації включилися майже всі "головні діючі" особи планети. Канада, Мексика та США сформували Північноамериканську зону вільної торгівлі. В Азії почала успішно діяти Асоціація держав Південно-Східної Азії. Подібні процеси спостерігалися й на інших континентах. Країни Латинської Америки створили декілька регіональних об´єднань: Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі, Центральноамериканський спільний ринок, Карибський спільний ринок, Латиноамериканську асоціацію інтеграції, Спільний ринок країн Південної Америки.

Зазначені вище процеси привели до якісної трансформації міжнародної економіки, появи у неї низки нових ознак:

— вона дедалі більше стає глобальною цілісністю, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя;

— зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що веде, з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та отримання відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого — до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення порівняно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угруповань;

— глобальна економіка як міжнародна господарська система характеризується циклічністю розвитку, яка впливає на динаміку, темпи та пропорції економічного поступу окремих країн як її елементів та ланок;

— домінуючими факторами і світового, і національного економічного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові, які отримують могутній поштовх внаслідок науково-технічної революції;

— поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації. Постіндустріальна модель розвитку визначається пріоритетом знань, людського капіталу.

Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній на ринки збуту по всьому світі, на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу послідовність у розвитку цього процесу: збут — постачання — виробництво.

Процес глобалізації в процесі свого розвитку потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті "лібералізація".

До останнього часу вважалося, що головними суб´єктами глобалізації є країни. Але дослідження останнього десятиріччя показали, що реальний контроль над процесами глобалізації все більше переходить до світової промислово-фінансової еліти в особі глобальних корпорацій і глобальних банків. Так, за даними Світового банку, до 100 найбільших суб´єктів міжнародної економіки за розмірами ВПП (доданої вартості) належать 51 транснаціональна корпорація та 49 держав. Оборот найбільших з ТНК можна порівняти із ВВП таких розвинених країн, як Франція, Нідерланди, Швеція, Австралія, Канада.

Отже, міжнародні економічні відносини в сучасних умовах глобалізації все більше набувають форми транснаціоналізації, розвиваються на мікрорівні, тобто рівні міжнародних корпорацій. Саме підприємство, а не держава стає головним суб´єктом зовнішньої економіки.

Література:

1. Гіл, Чарлз В. П. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — С. 32—67.

2. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 6—53.

3. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — С. 176—181.