Экономические науки/ 3.Финансовые отношения.

Біндяк Андрій Д.,

Буковинська державна фінансова академія, Україна

МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ФУНКЦІОНУВАННЯ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ

Одним із найважливіших здобутків України протягом останніх кількох років є реформування пенсійної системи з метою підвищення рівня соціального захисту населення. Необхідність структурного реформування системи пенсійного забезпечення населення країни є очевидною, виходячи з таких соціально-економічних факторів, як: зростання демографічного навантаження; неспроможність традиційної солідарної системи, що базується на принципі перерозподілу, забезпечити необхідні фінансові ресурси для виплати гідних розмірів пенсій; соціальна несправедливість існуючої системи; низький коефіцієнт заміщення, тобто співвідношення розміру пенсії із заробітною платою.

Необхідність удосконалення недержавних пенсійних фондів має на меті не лише залучати кошти громадян з метою формування додаткових пенсійних заощаджень, але й стати джерелом інвестиційних ресурсів, що в свою чергу сприятиме економічному розвитку держави, що обумовило вибір теми дослідження та її актуальність.

Метою даної роботи є дослідження питань функціонування недержавних пенсійних фондів в інших країнах, поглиблене вивчення їх теоретичних аспектів діяльності, та формування ефективної системи недержавних пенсійних фондів із застосування зарубіжного досвіду для перспектив їх розвитку в нашій державі.

Різні аспекти недержавного пенсійного забезпечення розглядаються у працях вітчизняних та зарубіжних економістів. Зокрема, Городецька Л.О. та Мухіна Л.Ф. розглядали питання реформування пенсійної системи в Україні, її сутність та основні напрямки [3]. Шалов А.О. займався вивченням проблем та перспектив діяльності недердавних пенсійних фондів в Україні [4]. ЩесовП.П. та Вільчук А.В. вивчали зарубіжний досвід функціонування недержавних пенсійних фондів [5].

У більшості розвинутих держав світу пенсійне страхування складається з трьох видів: державне пенсійне страхування, пенсійне страхування підприємств — роботодавців, які створюють корпоративні пенсійні фонди, індивідуальне накопичення коштів у незалежних пенсійних фондах, страхових товариствах та інших фінансових організаціях. Найпоширеніші системи пенсійного страхування складаються з трьох рівнів: перший — обов'язковий солідарний; другий — обов'язковий нагромаджувальний; третій — добровільний нагромаджувальний. Третій рівень дозволяє нагромадити кошти для більш високого рівня пенсії. Він є повністю приватним, добровільним та ґрунтується на недержавних пенсійних фондах, з якими громадяни укладають угоди. Внески до таких пенсійних фондів можуть робитися як за рахунок працівників, так і за рахунок їхніх роботодавців, або ними одночасно.

Пенсійні фонди почали розвиватися порівняно недавно. Перший недержавний пенсійний фонд був створений у США в 1950 році. Сьогодні понад 40% працездатного населення США бере участь у пенсійних програмах. Активи пенсійних фондів цієї держави перевищують 4,7 трлн. дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат [5].

У багатьох державах Європи переважають солідарні державні системи пенсійного страхування, які охоплюють практично всіх працівників і забезпечують основну частину їхніх пенсійних доходів. Однак демографічні зміни та економічні проблеми вплинули на необхідність реформування солідарних систем пенсійного страхування та розвитку недержавних пенсійних фондів. На даний момент недержавні пенсійні фонди стають все більш потужною складовою системи пенсійного забезпечення в багатьох країнах світу.

Ефективність функціонування пенсійних фондів залежить від обсягу їх активів та від типу пенсійного плану (умов і порядку пенсійного забезпечення). Поширені два типи — пенсійний план з фіксованими розмірами виплат і пенсійний план з фіксованими розмірами внесків. Відповідно до плану з фіксованими пенсійними виплатами роботодавець зобов'язується виплачувати своїм працівникам наперед визначену пенсію в залежності від розміру останньої заробітної плати і трудового стажу роботи на підприємстві. Виплати можуть індексуватися відповідно до індексу вартості життя, однак у разі зміни місця роботи працівник може втратити свої пенсійні права. Компанія — спонсор пенсійного плану має боргові зобов'язання перед пенсіонерами, виконання яких є обов'язковим незалежно від ефективності управління фондом [3].

Наприкінці XX ст. значна частина традиційних пенсійних планів із фіксованими виплатами була трансформована у накопичувальні плани (програми) з фіксованими розмірами внесків.

На сьогодні індивідуальні накопичувальні рахунки з фіксованими внесками переважають у австралійській та чилійській пенсійних системах, запроваджуються у Канаді, Японії та Європі.

Лише державна пенсійна програма США носить розподільчий характер, виконуючи перш за все соціальну функцію, тоді як практично всі інші пенсійні програми, що існують в США, побудовані на принципі накопичення. Їх інвестиційна функція відіграє першочергову роль перш за все для фондозабезпечення самих програм. Одночасно відповідні пенсійні фонди є найвагомішим джерелом довгострокових інвестицій в економіку. До накопичувальних систем відносяться як державні, так недержавні пенсійні програми. Державні накопичувальні програми призначені для забезпечення працюючих на уряд та місцеві органи влади. Працівники більшості підприємств та організацій можуть брати участь в одній чи декількох пенсійних програмах, що існують в даній компанії. В середині 90-х років недержавними пенсійними програмами було охоплено більш ніж 41 % працюючих в США.

Розглянемо пристрій та функціонування третього рівня пенсійного забезпечення (недержавних пенсійних фондів) в Канаді. Отже, індивідуальні пенсійні програми відкривають на додаток до двох державних програм. У Канаді такі програми називаються Registered Retirement Savings Plan (RRSP).

Вносити кошти за індивідуальною програмою можна аж до досягнення 69 років. Після необхідно перевести всі накопичені засоби в так званий Registered Retirement Income Fund, з якого надалі одержувати пенсійні виплати, або придбати ануїтет. Ще одним варіантом є зняття всієї накопиченої суми відразу. Але, як буде видно далі, це найбільш економічно невигідний варіант.

Усі пенсійні виплати, що одержує людина по досягненню пенсійного віку, оподатковуються (виняток становить лише гарантована надбавка до доходу). Ставка податку залежить від величини доходу і коливається від нульової ставки до 46%.

Відповідно до дослідження, у Канаді понад 70 пенсійних фондів, чиї активи перевищують 1 мільярд доларів (у тому числі деякі фонди, пенсійні плани яких передбачають прибутковість, прив'язану до інфляції), при цьому в десяти з цих фондів коефіцієнт платоспроможності дорівнює 90%.

Також слід приділити увагу пенсійній реформі, що відбулась в 2002 році в Російські Федерації. У Російській Федерації (РФ) з 2002 р. набрав чинності Закон “Про трудові пенсії”, який ввів у дію обов'язкову накопичувальну пенсійну систему. В РФ налічується 37 млн. пенсіонерів.

Трудова пенсія в РФ тепер складається з трьох частин:

- базової частини трудової пенсії — мінімальна пенсійна виплата за рахунок коштів федерального бюджету, гарантована кожному громадянину;

- страхової частини трудової пенсії — пенсійна виплата із солідарної системи, що залежатиме від трудового внеску кожного працівника;

- накопичувальної частини трудової пенсії — пенсійна виплата з обов'язкової накопичувальної системи через недержавні пенсійні фонди (тариф відрахувань — 2 — 6% від фонду оплати праці) [5].

Всі складові трудової пенсії забезпечуватимуть її виплату на рівні 32% від заробітку працівника. Крім трудових пенсій, громадяни РФ матимуть можливості отримувати пенсійні виплати від підприємств (роботодавців) у розмірі до 20% від заробітку та формувати власні пенсійні накопичення, які орієнтовно становитимуть до 20% від заробітку працівника.

Говорячи про можливість запровадження іноземного досвіду функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні, слід відзначити, що це можливо лише за ретельного відбору таких особливостей, які б гармонійно поєднувалися з незначними, проте, вже існуючими вітчизняними напрацюваннями. Щоб створити ефективну систему функціонування недержавних пенсійних фондів, необхідно якнайбільш ефективно стимулювати розвиток різних пенсійних фондів (хоча основу повинні скласти корпоративні пенсійні фонди). Такого поєднання можна досягти шляхом впровадження роботодавцями для своїх працівників пенсійних програм зі встановленими розмірами внесків до корпоративних пенсійних фондів, що будуть розподілятися приблизно рівномірно між роботодавцем та працівником. Наймані працівники, в свою чергу, матимуть можливість бути учасниками відкритих пенсійних фондів, таким чином формуючи для себе додаткові пенсії. Окрім того, не слід нівелювати роль страхового та банківського сектору в недержавному пенсійному забезпеченні. Як показує світовий досвід, ефективне поєднання діяльності у сфері НПЗ недержавних пенсійних фондів, страховиків, що займаються страхуванням життя, та банківських установ дає можливість особі найбільш оптимально у контексті своїх потреб та цілей сформулювати індивідуальний план додаткового пенсійного забезпечення[3].

Слід відзначити, що впровадження НПЗ в Україні пізніше, ніж у більшості інших держав дає певну перевагу вітчизняній економіці, так як ми маємо можливість переймати вже напрацьовані новації в цій сфері у інших країн, та відбирати лише ті напрацювання, які добре показали себе на практиці [4].

Отже, можна зробити висновок, що стан розвитку недержавного пенсійного забезпечення є індикатором розвитку економіки в цілому. Україна, використовуючи досвід інших країн в створенні недержавних пенсійних фондів, має високі шанси побудувати свою власну, ефективну систему недержавного пенсійного забезпечення.

Література:

1. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ГУ

2. Вісник Пенсійного фонду України http://www.vpf.spov.com.ua/

3. Городецька Л.О. Мухіна Л.Ф. Реформування пенсійної системи в Україні: сутність, основні напрямки. - К., 2008.

4. Шалов А.О. Проблеми та перспективи діяльності недердавних пенсійних фондів в Україні. // Фінанси України. – 2009. №6

5. Щесов П.П., Вільчук А.В. Зарубіжний досвід функціонування недержавних пенсійних фондів. // Економіка України. – 2007. №5