Крамарчук І.І. ДФ-44
Науковий керівник: Калинич Я.Д.
Буковинська державна фінансова академія
Соціальна політика є однією з найважливіших функцій
будь-якої держави. Незаперечним є той факт, що соціальну політику здійснюють як
найрозвиненіші країни Заходу, які ще називають державами загального добробуту
або соціальними державами, так і країни третього світу.
Теоретико-методологічні, методичні, прикладні питання
багатоаспектної проблеми соціального захисту населення були і залишаються
предметом постійних наукових досліджень провідних вітчизняних та зарубіжних
вчених, таких як: Ярошенко І.С. [5], Cтойка А. [4], Т.Заяц, Г. Нижник [6], М.Шмельов,
С.Наумова, Павленко М. [2], Х.Ламберт та ін. [4].
Основними країнами, що будуть розглянуті у тезах будуть
такі, як: Німеччина, Франція, Великобританія та Швеція.
Так, в Німеччині установи
соціального страхування наділені правовою, фінансовою й організаційною
незалежністю від інститутів державного управління.
Фінансування системи соціального
захисту в Німеччині здійснюється з внесків застрахованих осіб найманої праці та
роботодавців, за рахунок державного бюджету, а також за рахунок комбінації обох
різновидів фінансування. Гарантом виконання соціальних зобов'язань виступає
держава, перерозподіляючи частину коштів на покриття видатків у вигляді
державних дотацій.
Державна пенсія в Німеччині побудована за солідарним принципом і залежить від рівня зарплати й виробничого стажу. Працівник і роботодавець відраховують у державний пенсійний фонд однаковий відсоток, що в сумі становить 19,4% від фонду оплати праці. У цілому існують чотири обов'язкових системи державного пенсійного забезпечення:
–
пенсійне страхування для працівників і деяких, категорій самозайнятого населення (наприклад діячі мистецтва, ремісники й т.ін.);
–
пенсійне забезпечення державних службовців;
–
допомога по старості для фермерів і членів їхніх родин;
–
пенсійне забезпечення для так званих “осіб вільних професій” (лікарі, аптекарі, ветеринари, архітектори, адвокати, нотаріуси тощо) [1].
Особливість французької системи
соціального захисту – дуже складна організаційна структура та висока частка
видатків на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по ЄС.
Французька система
характеризується розгалуженою системою професійно-галузевих схем соціального
страхування; розвиненою системою сімейних виплат, яка стала результатом
тривалої еволюції; великою роллю
додаткових систем соціального захисту, особливо в галузі пенсійного й медичного
страхування [3].
Основним джерелом фінансування
системи соціального захисту у Франції слугують страхові внески працівників і
роботодавців.
Особливості британської системи
соціального захисту:
–
відсутність спеціальних,
організаційно оформлених інститутів, що займаються страхуванням конкретних
видів соціальних ризиків – страхування по старості, по хворобі, від безробіття,
від нещасних випадків на виробництві тощо.
–
велика роль державних установ
у забезпеченні соціальними послугами та виплатами, а також їх тісний зв'язок із
приватними страховими програмами.
Британська система не передбачає
існування цільових страхових внесків, призначених для утримання конкретних
страхових програм (пенсійного, медичного страхування, пенсій по інвалідності
тощо).
Пенсійна система у Великобританії, як і в багатьох інших розвинутих країнах, трьохрівнева, у ній людина може отримати базову державну пенсію, державну пенсію за вислугу років і недержавну пенсію.
Базову пенсію отримують усі без винятку – жінки після 60, чоловіки після 65 років. Розмір цих виплат не залежить ні від стажу роботи, ані від рівня зарплати в минулому.
Державні пенсії за вислугу років значно перевищують базові. їх розмір залежить від стажу роботи й від розміру заробітної плати.
Однак найбільшою популярністю у Великобританії користуються недержавні пенсії, коли службовець протягом всього трудового життя перераховує частину доходів до приватних пенсійних фондів, де всі накопичення інвестуються в економіку й приносять доходи. Тому їх вкладники після досягнення встановленого віку одержують солідні дивіденди.
Що стосується системи національної охорони здоров'я, то вона працює безкоштовно для всіх громадян. Однак оплачені державою рецепти можуть отримати не всі категорії жителів Британських островів. До пільговиків зараховуються ветерани війни, люди віком понад 60 років, майбутні матері тощо.
Шведська система соціального
захисту характеризується універсальністю, тобто охопленням всіх прошарків
населення, та соціальною солідарністю, яка полягає в тому, що всі громадяни
рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні
системи соціального захисту, вносячи співмірний своїм прибуткам внесок.
Необхідним елементом у такій
системі виступає держава, яка бере на себе функції перерозподілу соціальних
благ від забезпечених до найбільш уразливих категорій населення [4].
Дороговизна подібної системи
(рівень оподаткування в Швеції є одним із найвищих у світі) вповні
компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю
шокуючих контрастів між багатством і бідністю, і, відповідно, високою
політичною й соціальною стабільністю.
Щодо пенсійного забезпечення, то Швеція започаткувала пенсійну реформу в 1995 р. Нова пенсійна система стала трьохрівневою:
–
перший рівень – обов'язкова солідарна пенсійна система;
–
другий рівень – обов'язкова накопичувальна система;
–
третій рівень – добровільні професійні й індивідуальні пенсійні заощадження.
На першому рівні внески здійснюються як працівниками, так і роботодавцями, і становлять 16% заробітної плати працівника [2].
Другий рівень почав працювати в 1999 р. Ставка внеску в накопичувальну систему становить 2,5% заробітної плати працівника. Внески збираються централізовано податковими органами й спрямовуються в спеціальне урядове управління.
Третій рівень – це добровільні внески в недержавні пенсійні фонди, де розмір внесків не обмежується, а учасник вибирає
з тих же 500 фондів собі той, у я кому, на його думку, надійніше всього й зручніше накопичити собі додаткову пенсію
Таким, чином, розглянувши системи соціального захисту
деяких розвинених країн, можна зробити висновок. що соціальна політика сучасної
держави повинна бути зорієнтована не лише на підтримку наявного рівня
соціальних гарантій і створення механізмів соціального захисту окремих найбільш
уразливих соціальних груп, а й на реалізацію довготривалих програм щодо
кардинальної зміни основ системи
соціального захисту, підвищення її ефективності.
Список використаної літератури:
1.
Історія становлення державної системи соціального захисту
в Європейських країнах// Вісник Пенсійного фонду України. – 2008. - №5(71). –
с. 12-13
2.
Павленко М. Світовий досвід функціонування систем
соціального страхування. Уроки для України // Україна: аспекти праці. – 2002. –
№ 6. — С. 30-36
3.
Пенсійне забезпечення: світовий досвід// Вісник Пенсійного
фонду України. – 2008. - №7(73). – с. 24-26
4.
Стойка А. Зарубіжний досвід організації обслуговування
соціального незахищених верств населення [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal/soc_gum/Dums/2009_3/09savnvn.pdf
5.
Право соціального забезпечення Ярошенко І.С. Навч. посіб.
– К.: КНЕУ, 2005. – 232 с.
6.
Шведська соціально економічна модель: історичний аспект
суспільно – господарського досвіду Г. Нижник. // Економічний часопис.- 2009
№11/12.- С. 14-16.