Конопліна Ю.С., к.е.н., доцент

ДВНЗ “Українська академії банківської справи

Національного банку України”

Дискусійні питання розвитку соціального страхування

Основні дискусійні питання розвитку соціального страхування стосуються медчного страхування і пенсійного забезпечення. Запровадження загальнообов’язкового медичного соціального страхування в Україні стримують: 1) низька платоспроможність населення та юридичних осіб; 2) невирішеність організаційних та методологічних проблем. Організаційні проблеми полягають в наявності двох шляхів запровадження даного виду соціального страхувння: 1) покладання функції щодо даного виду соціального страхування на ринкові страхові компанії; 2) створення нового п’ятого фонду соціального страхування. Переваги першого варіанту – збільшується капіталізація страхових компаній, що сприяє розвитку страхового ринку. Недоліки першого варіанту: 1) страхові компанії є комерційними суб’єктами господарювання, спрямовані на отримання прибутку, можуть виникнути проблеми із особами з високим рівнем індивідуального ризику; 2) існують певні сумніви щодо достатності у страхових компаній компетенції, досвіду та кваліфікації для здійснення загальнообов’язкового соціального страхування.

Переваги другого підходу: 1) при створенні п’ятого фонду, який буде працювати на таких же принципах, як і інші чотири, забезпечується єдність організаційних засад системи соціального страхування; 2) досягається економія на адміністративних витратах за рахунок ефекту масштабу. Недолік другого підходу – для створення п’ятого фонду потрібно витратити певну суму коштів.

Серед методологічних проблем можна зазначити такі: 1) невизначеність кола платників внесків (які особи будуть платити за безробітних, пенсіонерів тощо); 2) невизначеність обсягу послуг, що мають бути включені до страхового полісу; 3) невизначеність розміру внесків на даний вид соціального страхування; 4) невизначеність, чи буде даний вид соціального страхування накопичувальним.

В пенсійній системі використання терміну «внесок» є достатньо обґрунтованим. Цей термін має страхову природу, що перебачає залежність страхової суми від величини сплачених внесків. Як наслідок, в солідарній пенсійній системі також існує залежність розміру пенсії від величини внесків, що представлено у формулі для розрахунку величини пенсії. В даній формулі такий зв’язок є дещо трансформованим, оскільки величина пенсії залежить не від сумарної величини сплачених внесків, а від середньої заробітної плати, що однак суттєво не змінює природу такого зв’язку. За своєю сутністю солідарна підсистема не передбачає накопичення, майже всі кошти, які надходять до цієї підсистеми розподіляються теперішнім пенсіонерам. Як і в усіх інших видах соціального страхування, в рамках яких платежі мають і повинні мати страхову природу, в солідарній підсистемі платежі також доцільно стягувати у формі внесків. Всі інші види соціального страхування можна охарактеризувати як ризикові види страхування. Пенсійне страхування за своєю сутністю є накопичувальним видом страхування. Однак солідарна підсистема відрізняється від ринкового пенсійного страхування, оскільки вона за рядом ознак не може бути віднесена до накопичувального страхування. Ця система, не зважаючи на зовнішню подібність до системи оподаткування, функціонує виключно на страхових засадах. Стосовно системи соціального страхування важливою є її відокремленість від загальної податкової системи країни з огляду на масштаби коштів, що обертаються в даній системі, а також на виключно велике суспільне значення своєчасного і правильного нарахування та виплати пенсій та інших видів соціальних платежів.

На сьогоднішній день до пенсійної системи України в цілому більш коректним є застосування терміну “система пенсійного забезпечення”, ніж “система пенсійного страхування”, оскільки діють лише перший і третій рівні цієї системи, причому перший рівень, як відомо, солідарний, а третій – накопичувальний. Однак в рамках накопичувальної підсистеми функціонують недержавні пенсійні фонди, які не є страховими організаціями і не діють на засадах теорії страхування, хоча і здійснюють накопичення коштів, і те ж саме відноситься і до банків в якості надавачів послуг в рамках пенсійного забезпечення.

Величина пенсії ставиться в залежність від величини заробітної плати особи, для чого коефіцієнт заробітної плати особи помножується на середню заробітну плату в країні за визначений період. Однак при цьому важливо, щоб величина пенсії розраховувалася з огляду на нормальні потреби людини у визначених обставинах, тобто в обставинах настання пенсійного віку. При цьому можливим є встановленя додаткової залежності величини пенсії або від рівня мінімальної заробітної плати в країні, або від рівня середньої заробітної плати, або від прожиткового мінімуму. Важливо, щоб при зміні обраного в якості орієнтиру показника перераховувалися раніше призначені пенсії. Пенсії на пільгових умовах, що передбачають достроковий вихід на пенсю у зв’язку із роботою у важких та шкідливих умовах, доцільно виплачувати або за рахунок коштів Державного бюджету, або за допомогою недержавних корпоративних пенсійних фондів. Пільгові пенсії окремим категоріям працівників (які призначаються за спеціальними законами) також доцільно виплачувати за рахунок коштів Державного бюджету країни.

Стосовно термінологічної бази функціонування солідарної підсистеми слід зазначити, що в рамках даної підсистеми абсолютно неприпустимим є використання терміну “податок”, оскільки дане поняття не передбачає цільового призначення платежу, і доцільним є використання терміну “збір”. На сьогодні вже існує збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, і нами пропонується також розширити перелік операцій, з яких стягується цей збір, підсилюючи акцизний характер даного збору, тобто додати до зазначеного переліку операції, пов’язані з купівлею-продажем товарів і послуг, які або не мають ознак першої необхідності і можуть бути віднесені до предметів розкоші та послуг елітного типу, або мають чітко виражений шкідливий для окремих осіб і для суспільства в цілому характер.