К.е.н. Мехеда Н. Г., Горбань М.Л.

Черкаський національний університет ім. .Б.Хмельницького Україна

ПЕРСОНАЛ як важливий економічний ресурс підприємства

Персонал – специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів підприємства. Специфіка персоналу порівняно з іншими чинниками економічного розвитку полягає в тому, що люди не лише створюють, а й споживають матеріальні та духовні цінності.

Дану тему досліджували такі вчені як: В.Адамчук, В. Герасимчук, А.Гудскова, О.Крушельницькоа, И.Джаїн, В.Лукянихіна, М.Мартиненко, В.Савченко, Н.Самоукіна, А.Кибанова , С. Шекшня та інші.

Мета дослідження – охарактеризувати персонал підприємства.

Термін «персонал» є найбільш доцільним на рівні організації, так як визначає особовий склад організації, який працює за наймом і характеризується певними ознаками, основними з яких є:

- трудові взаємовідносини з роботодавцем, як правило, оформляються трудовими договорами;

- володіння певними якісними характеристиками, поєднання особистих та організаційних цілей.

Персонал класифікують за групами, за функціями, що виконуються, за рівнем освіти , за професійним складом, за стажем роботи, статтю, віком, сімейним станом та рівнем мотивації тощо.

Прийнято виділяти три основні системи критеріальних показників ефективності:

1)система, заснована на кінцевих результатах діяльності підприємства; 2)система, заснована на результативності, якості та складності трудової діяльності;

3)система, заснована на формах і методах роботи з персоналом;

Висока якість робочої сили лише передумова високої ефективності виробництва. Для її реалізації необхідно, щоб праця працівника була добре організована, щоб у нього не було перерв у роботі з організаційно-технічних причин, щоб робота, яка доручається йому, відповідала професійній підготовці і рівню кваліфікації, щоб працівник не відволікався на виконання невластивих йому функцій (робіт), а також розрахованих на інший рівень кваліфікації, щоб йому були створені нормальні санітарно-гігієнічні умови праці, що забезпечують нормальний рівень інтенсивності праці і т.д.

Велику роль грає і соціально-психологічна обстановка, що сприяє взаємодії виконавців у процесі роботи, появі стимулів до високопродуктивної й ефективної роботи. Важливим являється також належне виконання працівником своїх виробничих і службових обов'язків, строге дотримання ним дисципліни (трудової, виробничої, технологічної), трудова активність і творча ініціатива.

Сприятливо позначається на виробничих результатах і значно підвищує якість трудового життя, приносячи додатковий економічний і соціальний ефект, використання колективних форм організації праці і демократизація керування.

В умовах ринкової економіки підвищенню рівня мотивації до праці сприяють самоорганізація і самонормування праці як прояв повної економічної й організаційної волі господарської діяльності.

Доцільне не тільки фундаментальне навчання і перепідготовка керівних кадрів », але й розробка і практична реалізація спеціальних антикризових програм. Необхідно навчати й істотно підвищувати кваліфікацію керівного корпусу стосовно менеджменту, інновацій, маркетингу, керування персоналом, особливо сучасного економічного становища України. Програми повинні бути ранговані в залежності від рівня тих, кого навчають. До найбільш важливих програм відносяться:

- програми поліпшення комунікацій у колективах компаній;

- взаємини керівників з підлеглими;

- формування команд;

- розробки стандартів виконання рішень;

- керування конфліктами.

Програми покликані орієнтувати на безкризове керування, підвищення конкурентноздатності за рахунок максимального використання в роботі людських ресурсів.

Отже, в результаті проведеного дослідження можна зробити висновки, що персонал організації характеризується кількістю, структурою, професійною придатністю та компетентністю. Кількість персоналу визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, рівнем їх механізації, автоматизації та комп’ютеризації.

Для підвищення ефективності використання персоналу значну увагу треба звертати на збільшення ефективності організації виробництва, покращення соціально – психологічної обстановки, якості трудового життя, поліпшення умов праці, удосконалення нормування праці, навчання та перепідготовку кадрового складу підприємства.