Господарське право та процес

Ігнатенко О.О.

Студент 4-го курсу

Національний університет ДПС України, м.Ірпінь, Україна

Науковий керівник:

к.ю.н., доцент кафедри господарсько-

правових дисциплін

Мацелик М.О.

ЩОДО ПРОЦЕДУРИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ – УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН

На сьогоднішній час стан законодавчого врегулювання системи адміністративних стягнень для юридичних осіб в цілому не відповідає потребам побудови демократичної, правової держави та розвитку економіки країни. Зокрема, у чинному адміністративному законодавстві України існує чимало правових явищ, які щодо юридичних осіб ще не отримали адекватного науково-теоретичного тлумачення та неоднозначно сприймаються адміністративно-юрисдикційною практикою. З огляду на це дуже серйозна увага вчених повинна бути приділена новому етапу кодифікації чинного законодавства про адміністративну відповідальність, одним із визначальних векторів якої має стати систематизація адміністративних стягнень, що повинні застосовуватися до юридичних осіб.

Отже, проблематика адміністративних стягнень є однією з ключових у змісті інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб. Вона привертала увагу І.П. Голосніченка, О.Т. Зими, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, Д.М. Лук'янця, Н.В. Хорощак та інших правників, проте зазвичай не досліджувалась ними окремо від інших правових явищ.

На нашу думку, необхідно відмітити, що законодавець, вказуючи на належність деяких заходів впливу на юридичних осіб до сфери адміністративного примусу, тим самим уникає застосування щодо них таких термінів, як "адміністративне правопорушення", "адміністративна відповідальність" та "адміністративне стягнення". Це призводить до того, що в одних випадках він їх називає стягненнями (ст. 28 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року)[2], а в інших -фінансовими (ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року)[3] та адміністративно-господарськими санкціями (ст. 239 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року)[1].

Така законодавча позиція породжує ще одну проблему, пов'язану з розмежуванням заходів припинення й адміністративних стягнень, які застосовуються до юридичних осіб при скоєнні ними адміністративних деліктів у сфері господарської діяльності. Найбільш повно вона виявляється під час застосування до юридичної особи таких заходів адміністративного примусу, як припинення діяльності та позбавлення ліцензії (дозволу). Деякі науковці стверджують, що це заходи адміністративного припинення.

Але, на думку інших вчених, примусові заходи є адміністративними стягненнями, однак у деяких випадках можуть застосовуватися і як заходи припинення правопорушення. Остання точка зору обумовлена адміністративно-юрисдикційною практикою та відповідає сучасному стану нормативного врегулювання заходів адміністративного примусу щодо юридичних осіб, які ще не отримали в нормативних приписах чіткої цільової спрямованості[4,с.23].

Також, мають місце серед науковців дослідження і з приводу визначення правової природи фінансових санкцій, що застосовуються до юридичних осіб..Так, Лисенко В.М. стверджує, що фінансові санкції є самостійним видом юридичної відповідальності, оскільки вони застосовуються за правопорушення, які не можуть бути віднесені ні до цивільних (за об'єктом), ні до адміністративних (за суб'єктом і суб'єктивною стороною) деліктів[9, с.31].

Але, Кротюк В.А. відзначає, що фінансові санкції за своїми ознаками є різновидом заходів адміністративної відповідальності. Існує також точка зору, відповідно до якої суб'єкт господарювання за вчинене адміністративне правопорушення притягується до господарської відповідальності при застосуванні зазначеного виду санкцій[8,с.27].

Необхідно зазначити, що проблема визначення видів і правової природи фінансових (економічних) санкцій, які можуть бути застосовані до юридичних осіб, знайшла своє вирішення в главі 27 Господарського кодексу України[1]. У нормах цієї глави зазначається, що до суб'єктів господарювання уповноважені органи державної влади або органи місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності можуть застосувати адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру.

Отже, видами таких адміністративно-господарських санкцій визнано: адміністративно-господарський штраф; вилучення прибутку, стягнення зборів, застосування антидемпінгових заходів; зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії наздійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГКУ та іншими законами[5, с.14].

Тому, на думку деяких науковців зазначений законодавчий крок має свої переваги. До окремих із них, наголошує В. Потапенко, слід відносити те, що український законодавець у главі 27 ГКУ офіційно визнав санкції, які застосовуються до юридичних осіб, адміністративними. Це, стверджує правник, відповідає нормативним положенням пункту 22 ст. 92 Конституції України та виключає можливість самостійного існування фінансової й банківської відповідальності. Також слід визнати і той позитивний факт, що вперше на законодавчому рівні в ГКУ закріплена відповідна система заходів адміністративного впливу, яка може бути застосована до юридичних осіб[4,с.33].

Але ця система має й деякі мінуси. Перш за все, це стосується розмежування заходів адміністративного припинення та адміністративних стягнень, які законодавець об'єднав у ст. 239 ГКУ "Види адміністративно-господарських санкцій". Вважаємо, що такий захід примусового впливу як зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання доцільно відносити до заходів адміністративного припинення. Його головна мета - це припинення протиправної поведінки юридичної особи і запобігання суспільно шкідливим наслідкам цієї поведінки, а також створення можливості для притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності. Зазначену мету також переслідують і такі санкції, як: застосування антидемпінгових заходів; застосування індивідуального режиму ліцензування; обмеження діяльності суб'єкта господарювання; призупинення дії ліцензії та ряд інших примусових заходів, що спрямовані на припинення протиправної поведінки юридичної особи. Інші адміністративно-господарські санкції, на наш погляд, можуть бути віднесені до системи адміністративних стягнень.

Отже, виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що фінансові санкції, що застосовуються до юридичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень у сфері господарської діяльності, за своєю правовою природою є заходами адміністративної відповідальності, тобто адміністративними стягненнями.

Види адміністративно-господарських санкцій, передбачені ст. 239 ГКУ, потребують законодавчого розмежування на заходи адміністративного припинення правопорушень і адміністративні стягнення. Подальші розвідки у сфері дослідження системи адміністративних стягнень для юридичних осіб мають розвиватись у напрямку визначення факторів ефективності її застосування.

Література:

1. Господарський кодекс України. – К.: Велес, 2010. – 160 с.

2. Закон України «Про об'єднання громадян» / Відомості Верховної Ради України вiд 25.08.1992 - 1992 р., № 34

 3. Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»/Відомості Верховної Ради України вiд 27.04.1993 - 1993 р., № 17

4. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. – К., 2005. – с. 23.

5. Зима О. Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: Автореф. дис. ... канд. юрид.наук: "Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право;інформаційне право" / О.Т. Зима. – Х., 2009. – С. 14 – 15.

6. Коломоєць Т. Адміністративний примус у сфері підприємницької діяльності в Україні:сучасний теоретичний погляд / Т. Коломоєць // Підприємництво, господарство і право. – 2007. –№ 9. – с. 76.

7. Куян І. Адміністративна відповідальність як інструмент правової держави / І. Куян //ПравоУкраїни. – 2008. – № 5. – с. 67.

8. Кротюк В. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення/ В. Кротюк, А. Іоффе, Д. Лук`янець // Право України. – 2009. – № 5. – с. 47.

9. Лисенко В. Фінансові санкції і Конституція України / В. Лисенко // Право України. –2008..– № 12. – с. 33.