к.е.н. Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

МЕТОДОЛОГІЯ ДЕРЖАВНОГО СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЮ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ТА АКВАКУЛЬТУРИ

За останні роки в Україні спостерігалися спроби прийняття Закону «Про стратегічне планування». Ще у 1999 р в Указі Президента України № 460 пропонувалося запровадження стратегічного планування і прогнозування. Про формування системи стратегічного планування велася мова в Указі Президента України № 105 (2007 р.). Актуальність прийняття такого Закону обумовлена тим, що набуття Україною статусу самостійного гравця у світовому масштабі вимагає суттєвої активізації ролі держави у процесах регулювання економіки.

Тут треба зважити, що Україною ратифіковані численні акти міжнародних організацій соціального, екологічного і економічного змісту. Значна їх частина спрямована на майбутнє. Реалізація кожного з них передбачає застосування певних методичних інструментів. У багатьох випадках такі інструменти не є комплементарними, що для України ускладнює їх системне застосування. А це загрожує значними санкціями, враховуючи наявність потужного моніторингу і контролю з боку міжнародних організацій. Зважимо й на те, що підтримка Міжнародних фінансових організацій здійснюється з врахуванням досягнутого рівня дисциплінованості країн щодо виконання вимог сталого розвитку та інших застережень безпекового ґатунку. Зрозуміло, що за відсутності дієвого стратегічного планування для державного регулювання суттєво ускладнюються питання контролю реалізації стратегій і соціально-економічних програм усіх рівнів і видів. Тому методологічно досконале державне стратегічне планування та контроль щодо розвитку галузей економіки (включаючи аграрний сектор та аквакультуру) на сьогодні – актуальний об`єкт і предмет дослідження науки.

Питання стратегічного планування слугувало науковим інтересом багатьох вчених світового рангу. Це, перш за все, Р.Акофф, І.Ансофф, В.Геєць, П.Дойль, Р.Коуп, Г.Мінцберг, Б.Панасюк, М.Портер, Г.Тейл, Д.Хан, Р.Ейрес, Е.Янч.

На думку ж В.М.Геєця, у новій системі управління економікою слід розробляти стратегічні питання розвитку (у т.ч. стратегічного прогнозування і т. і.), напрацьовувати умови та регламентуючі нормативи довгострокової дії, посилювати взаємозв’язок прогнозування і планування [8]. На нашу думку, найбільш вдалим є визначення стратегічного планування, зроблене Е.Янчем: формулювання ряду альтернативних шляхів або засобів досягнення набору вибраних цілей і застосування процедур систематичного порівняння і оцінки [9]. Ця вдалість обумовлена відповідністю вимогам до розроблення програмних документів. Наприклад, базовий Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [1] згадує принцип цілісності: розроблення взаємоузгоджених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, галузей економіки і окремих територіальних одиниць. Але ж він має діяти разом із принципом науковості – розроблення згаданих документів при постійному удосконаленні методології. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року [2] на перше місце у системі формування інвестиційно-інноваційної моделі ставить розроблення і виконання державних, регіональних, інших програм розвитку галузі. Але ж усе це має відбуватися за умови забезпечення розвитку новітньої системи державного планування та формування функцій з державного управління за стратегічним планом розвитку. Іншими словами, за відсутності бодай одного елемента з цих настанов, не діють й інші – сталий розвиток, інвестиційно-інноваційна модель.

Привертає до себе увагу й певна дискримінація ролі органу державного управління рибного господарства і аквакультури, який, практично, виглядає другорядним додатком Мінагрополітики у питаннях розроблення стратегій та програм власного розвитку. Хоча чинна Державна цільова програма розвитку українського села [2] говорить про приведення діяльності Мінагрополітики у відповідність з державною стратегією соціально-економічного розвитку, та про чіткий і збалансований розподіл повноважень між усіма органами управління (критерій: системність і результативність позитивних економічних процесів).

Рис. Методологія державного стратегічного планування і контролю

сталого розвитку аграрного сектора та аквакультури

Коли на сьогодні ми чуємо з багатьох сторін нарікання на відсутність адекватного державного контролю за процесами розвитку економіки, у т. ч. у частині забезпечення якості і безпеки харчових продуктів, слід збагнути те, що дієвість контролю у значній мірі визначається рівнем розвитку планування, у т. ч. стратегічного. На думку Д.Хана, контролінг – це інформаційне забезпечення і підтримка орієнтованого на результат управління [10]. Саме у інформаційних площинах і зосереджуються методологічні проблеми державного регулювання.

Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року передбачає удосконалення контрольно-інспекційної діяльності та здійснення контролю за дотриманням базових вимог і стандартів ведення аграрного виробництва як умови доступу до бюджетної підтримки розвитку АПК [2]. Держрибагентство України відповідно до покладених на нього завдань [6]: здійснює державний контроль у галузі охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів. Разом з тим, згідно з чинним законодавством, державний контроль здійснюють на основі пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності [7]. А забезпечення прийнятного рівня безпеки здійснюється на основі співставлення явищ з певними нормами і стандартами. Раніше Міністерство рибного господарства України організовувало роботу зі стандартизації галузі тощо. А нинішнє Держрибагентство України практично відсторонено від вказаних процесів. Тому немає нічого дивного у тому, що воно також не має якоїсь власної досконалої системи стратегічного планування.

Висновки: проведений вище аналіз дає підстави стверджувати те, що:

в України спостерігається активізація спроб запровадження стратегічного планування і дієвого контролю, у т. ч. й у аграрному секторі; проте цей процес поки гальмується відсутністю уніфікованого методологічного інструментарію;

для реального розвитку аквакультури як органічної складової аграрного сектора на основі високих стандартів виробництва і управління необхідно функціонально посилити чинну галузеву систему державного регулювання.

Література.

1. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України. Закон України № 1602 від 23 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 25, ст.195.

2. Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158 // Офіційний вісник України вiд 08.10.2007 - № 73.

3. Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми розвитку рибного господарства на 2012-2016 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1003-р. 05.10.2011 // Урядовий кур'єр 09.11.2011 - № 208.

4. Про затвердження Державної цільової економічної програми розвитку рибного господарства на 2012-2016 роки. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1245 // Офіційний вісник України вiд 16.12.2011 - 2011 р., № 95, стор. 70, стаття 3455.

5. Про Міністерство аграрної політики та продовольства України. Затверджено Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 500 // Урядовий кур'єр вiд 19.05.2011 - № 89.

6. Про Державне агентство рибного господарства України. Затверджено Указом Президента України від 16 квітня 2011 року N 484 // Урядовий кур'єр вiд 17.05.2011 - № 87.

7. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Закон України № 877 від 5 квітня 2007 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2007, № 29, стор. 1001, ст. 389.

8. Геец В.М. Отраслевое прогнозирование: методический и организационный аспекты / Киев: Наук. думка, 1990. – 120 с.

9. Янч Э. Прогнозирование научно-технического прогресса: Пер. с англ.. – М.: Прогресс, 1974. – 586 с.

10. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: Пер. с нем. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 800 с.