Экономические науки / 7. Учет и аудит
Куц А.С., магістр,
Науковий керівник: ст. викладач Дробязко С.І.
Дніпропетровський університет ім. А. Нобеля
ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ У
ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВАХ
Видатки на
заробітну плату мають найбільшу питому вагу в кошторисах і складають основну
суму загальних видатків, а тому облік праці та її оплати в бюджетних установах
є важливою ділянкою обліку.
Праця в
бюджетних установах виступає як цілеспрямована діяльність людей по управлінню
державою в цілому та місцевого самоврядування, охороні громадського порядку,
забезпечення незалежного судочинства та прокурорського нагляду тощо, а також
надання нематеріальних послуг в соціальній сфері для задоволення потреб членів
суспільства.
На бюджетні
установи, як і на всі юридичні особи, поширюється дія законів України "Про
оплату праці", "Про відпустки", Кодекс законів про працю,
інструкції Держкомстату, накази та інструкції інших державних органів щодо
праці, її оплати і нарахування [1].
Нарахування
заробітної плати працівникам бюджетної установи являє собою розрахунок
заробітку за місяць з урахування посадового окладу, різних доплат і надбавок,
премій, допомоги, оплати відпусток за мінусом відрахувань. Витрати на заробітну
плату штатного та нештатного складу відображаються по коду КЕКВ 1110 "Оплата
праці працівників бюджетних установ" [2].
Для
нарахування заробітної плати працівникам необхідні відомості про посадові
оклади (штатний розпис), присвоєні розряди (накази, розпорядження), годинні
тарифні ставки (тарифну сітку), а також дані табельного обліку відпрацьованого
ними часу за відповідний період. Розмір ставок заробітної плати (посадових
окладів), а також надбавок до них у деяких галузях бюджетної сфери (освіта,
охорона здоров'я, культура тощо) визначається на підставі щорічної тарифікації,
яку здійснює постійна тарифікаційна комісія.
У бюджетній
структурі існує декілька видів джерел надходжень, з яких можуть здійснюватися видатки
на оплату праці. Перш за все, це кошти загального фонду. Як правило, за рахунок
таких коштів виплачується грошове забезпечення атестованого складу. Також на
заробітну плату можуть бути витрачені кошти, отримані як плата за послуги або
за власними джерелами надходжень, тобто за рахунок надходжень спеціального
фонду.
У Законі
України «Про державну службу» зазначено: «оплата праці державних службовців
повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання
службових обов'язків, сприяти укомплектуванню органів державної влади
компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну
працю» [3]. Протее, аналіз сучасної практики доводить, що сьогодні ані
сама система, ані рівень оплати праці державних службовців в Україні не
забезпечують виконання цих завдань. Оплата праці державних службовців дуже
слабо пов'язана з кваліфікацією кадрів, освітою та професійною підготовкою,
результатами навчання, складністю та відповідальністю трудових функцій
державного службовця.
Результати
аналізу стану оплати праці працівників бюджетної сфери свідчать про наявність
таких проблем:
–
необґрунтованість диференціації тарифних ставок і посадових окладів
працівників, які виконують однакову за рівнем складності та функціональними
ознаками роботу;
–
недосконалість державних гарантій з оплати праці;
–
відсутність єдиного підходу до визначення додаткових видів оплати праці;
–
невідповідність рівня оплати праці світовим критеріям оцінки, та, як
наслідок, відтік цінних кадрів за кордон;
–
відсутність довідників кваліфікаційних характеристик професій (посад)
працівників бюджетної сфери за окремими напрямами діяльності, що призводить до
необ'єктивного оцінювання посад для подальшого їх віднесення до розрядів Єдиної
тарифної сітки, нераціонального розподілу обов'язків працівників і необґрунтованості
кваліфікаційних вимог до добору кадрів;
–
недостатня матеріальна мотивація та недосконалі умови праці.
У зв’язку з вищезазначеними проблемами, запропоновані можливі напрямки, здійснюваних Урядом заходів:
–
перегляд та підвищення тарифних ставок і посадових окладів працівників,
уніфікація класифікаційних ознак згідно типових видів робіт;
–
своєчасне і достовірне нарахування заробітної плати і допомоги за
тимчасовою непрацездатністю;
–
контроль за використанням виділених на заробітну плату коштів загального і
спеціального фондів;
–
сприяння розвитку економіки в цілому та заохочення до праці у вітчизняному
державному секторі;
–
здійснення переходу від єдиної тарифної сітки до галузевих систем оплати
праці;
–
розробка комплексу податкових стимулів підвищення заробітної плати,
створення нових робочих місць, підвищення продуктивності праці на державних підприємствах.
Література: