К.е.н. Писар Н.Б.

Прикарпатський національний університет ім.В.Стефаника, Україна

Аналіз тарифів на транспортування та постачання газу

В основі діючих методик розрахунку цін на послуги підприємств газотранспортної та газорозподільної систем є витратний метод, який не враховує узгодження ринкового попиту і пропозиції на енергоресурси та можливість ефективного використання альтернативних видів енергоносіїв.

Основними факторами, які впливають на збільшення витрат, пов’язаних із транспортуванням природного газу і в кінцевому підсумку на збільшення тарифу є:

- значне зростання вартості природного газу, який використовується підприємствами на виробничо-технологічні та власні потреби. Це пов’язано зі значним підвищенням ціни імпортованого природного газу, який використовується підприємствами на виробничо-технологічні та власні потреби;

- зростання витрат на оплату праці та соціальні нарахування, що пов’язано зі зміною прожиткового мінімуму;

- зростання витрат на матеріали, паливо, електроенергію у зв’язку зі зростанням цін виробників ресурсів;

- зменшення обсягів транспортування природного газу газорозподільними підприємствами, що пов’язано, насамперед, зі зростанням вартості імпортованого природного газу та скороченням споживання природного газу промисловими споживачами, переходом споживачів на альтернативні види палива. Все це призвело до зниження обсягів транспортування природного газу розподільними трубопроводами та відповідного зниження тарифної виручки [1, с. 236].

Оцінка вигод або втрат України від домовленостей щодо цін транзиту й імпорту газу є одним із найскладніших питань, ураховуючи непрозорість ціноутворення як у сфері транзиту газу, так і його продажу, адже видатки Нафтогазу України на зберігання ресурсу РосУкрЕнерго (РУЕ) у газосховищах України по ціні 39,6 грн/1тис.м.куб, перевищували його доходи від цієї операції більш як на 54 мільйони грн. Коли, наприклад в Чехії за цю ж послугу РУЕ платила б у 6,2 рази більше, у Німеччині – в 4,9 [2]. Слід звернути увагу на явний дисбаланс між зростанням ціни імпортного Україною газу (на 38,1 %) і підвищенням тарифу на транзит російського газу до Європи територією України (лише на 6,3 %) – з 1,6 дол. до 1,7 дол. США за транзит 1 тис. куб. м газу на відстань 100 км, тоді як за транзит 1 тис. куб. м природного газу на відстань 100 км компанія TAG (Австрія) у 2007 р. отримувала з клієнтів 2,69 дол. США, компанія GTS (Нідерланди) – 4,43 дол.; компанія BOG – 5,12 дол. (Австрія), компанія GRTgаз – 6,68 дол., компанія Fluxys (Бельгія) – 7,60 дол., компанія MOL (Угорщина) – 11,11 дол., Energinet.dK (Данія) – 13,03 дол. США. Середньоєвропейська ставка на транзит природного газу у 2007 р. становила 7,04 дол. США [3]. Тому, аналітики НАК „НУ” пропонують ставку транзиту на рівні 9,32 USD за помпування 1000 м. куб. на 100 км. труби.

Спеціалісти Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) України обґрунтовують необхідність переходу до сучаснішої моделі регулювання на основі цінових обмежувачів, яка широко відома також як модель "RРІ-Х фактора" [4]. Економісти надають пропозиції як з удосконалення моделі RРІ-Х фактора, так і з переходу на модель порівняльної конкуренції. Остання активно впроваджується в Швеції, Нідерландах і Великобританії. Утім більшість європейських країн поки що віддають перевагу попередній моделі.

Актуальності набуває розробка диференційованої тарифної шкали за методом, який використовується безпосередньо на європейському ринку. Впровадження механізму тарифоутворення з прозорою структурою складових елементів сприяло б не лише економічному розвитку галузі, а й надходженню інвестицій, у тому числі шляхом залучення кредитів чи позикового капіталу, в розбудову вітчизняної транспортної інфраструктури [4]. Компанії "ТАG" і "ВОG" мають одну з найкращих пропозицій, залежну від відстані, дискримінації в ціні. Очевидно, їх приклад буде корисним і в Україні, адже за користування більш складною, з технічної точки зору, ділянкою газопроводу треба платити за вищим тарифом, ніж за ту, де витрати на транспортування менші. Прозора модель тарифної системи за [5] дозволяють національним регуляторам контролювати витрати і відповідну цінову політику сегмента природної монополії з транспортування газу, а шляхом стимулювання заощадження витрат національним регуляторам вдасться зменшувати вартість транспортних послуг, чим у кінцевій ціні компенсується подорожчання ринкової вартості самих енергоносіїв. Ефективність впливу регуляторної політики наочно спостерігається в Австрії, яка на 81% залежить від імпорту газу [4]. Лише починаючи а 2006 через стрімке зростання вартості імпортної сировини, кінцева ціна, вичерпавши ресурси для заощадження витрат на транспортуванні, також стала пропорційно зростати.

Отже, за рахунок запровадження відповідної європейським міркам плати за транспортування, постачання та підземне зберігання газу, Україна могла б відшкодувати собі принаймні половину видатків, які її чекають у зв’язку з газоімпортним подорожчанням.

Література:

1. Струк Н. П. Ринкові підходи до формування тарифів трубопровідного транспорту газу / Н. П. Струк // Нафтова та газова промисловість. – 2006. – № 2. – С. 6-9.

2. Газ & Нафта. Енергетичний бюлетень. – 2008. – №2. – Лютий.

3. Губанова Н. В. Основы ценообразования и формирования тарифов на газовых рынках мира / Н. В. Губанова, С. И. Илларионова // Нефть, газ и бизнес. – 2002. – № 3. – С. 18-24.

4. Будниченко Ю. Реформування тарифної політики України на шляху вступу до енергетичного співтовариства Європи / Ю. Будниченко // Економіст. – 2009. – № 3. – С. 84-95.

5. Директива 2003/54/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу щодо спільних правил на внутрішньому ринку електроенергії [Електронний ресурс] − Режим доступу: http://www.rada.gov.ua