Медицина/12.Інфекційні хвороби

К.м.н. Шарун І.Е., Чорна Н.О., Ляшок І.І.

Обласний комунальний заклад «Дніпропетровське медичне училище», Україна

Поширення гепатитів В і С серед донорів м.Дніпропетровська

Перші думки про застосування крові з лікувальною метою з’явилися задовго до нашої ери. Люди в давнину вбачали в крові джерело життєвих сил та з її допомогою шукали зцілення від тяжких недугів. У Гомера є вислів про те, що Одісей давав пити кров тіням підземного царства, щоб повернути їм мову і свідомість. Такі ж вислови є і в метаморфозах Овідія, де говориться про омолодження кров’ю. В Давньому Римі патриції з метою омолодження пили кров умираючих гладіаторів. Папа Інокентій VІІІ в ХV сторіччі вживав «життєвий еліксир», приготовлений з крові молодих здорових хлопчиків.

Вперше про переливання крові написано в книзі Лібавія в 1615 році. В ній дано опис переливання крові від людини людині методом з’єднання їх судин серебряними трубочками, але наукового обґрунтування цей опис не знайшов.

У 1628 р. англійський учений Гарвей відкриває закони кровообігу. І вже в 1666 р. в Королівському Товаристві в Лондоні анатом і фізіолог Річард Лоуер виступив з доповіддю про переливання крові від однієї собаки другій. Йому ж належить пріоритет перших дослідів по внутрішньовенному введенню лікарських розчинів – собакам у вени він вводив вино, пиво і молоко.

Перше переливання крові від тварини людині було проведено у Франції професором філософії, математики, а потім і медицини Ж.Дені. Історія донорства як науки починається з ХІХ сторіччя. У 1832 році вперше в Росії лікар Г.Вольф таким чином врятував жінку, яка помирала від маткової кровотечі.

Наукове обґрунтування донорство отримало після виникнення вчення про імунітет, обґрунтованого І.Мечниковим та К.Ерліхом у 1908 році і відкриття групи крові австралійським вченим Карлом Ландштейнером, за що у 1930 році він отримав Нобелівську премію.

Рішення лікаря про переливання крові чи її компонентів повинно бути виваженим і обґрунтованим. Головна небезпека – інфекція, що може знаходитися в крові донора, яка перевіряється лише на певні віруси, а інші можуть бути упущені. Так, до 1994 року в Україні не тестували кров на гепатит С.

Кількісна оцінка забезпечення вірусної безпеки вказує на значне відставання вітчизняної системи забезпечення якості в службі крові від розвинутих країн світу. Остаточний ризик виявлення маркерів вірусних інфекцій у донорів США і країн Європейського Союзу все ще в 200-1000 разів нижче вітчизняного.

Відсоток відбракування крові в Україні щорічно становить 10%, з них:

Рік	Гепатит В	Гепатит С	ВІЛ
2008	15,2%	21,2%	4,7%
2009	16,0%	21,2%	4,8%

Гепатит займає третє місце серед причин відбракування крові донорів.

Вірусні гепатити розглядаються ВООЗ як серйозна проблема охорони здоров’я в суспільстві, що зумовлено їх глобальним поширенням, часто тривалим і тяжким перебігом, несприятливими близькими та віддаленими наслідками. За частотою ураження населення вірусні гепатити займають друге місце після грипу і гострих респіраторних захворювань. Тривалість їхнього перебігу значно більша, зі схильністю до рецидиву і формуванням хронічного патологічного процесу. Останнім часом у структурі ВГ значно збільшилась питома вага вірусних гепатитів В, С, Д та його поєднаних форм. За даними ВООЗ, більше третини населення світу уже інфіковано ВГВ, і на сьогодні 5% з них, тобто більше 350 млн.осіб є хронічними носіями цієї інфекції. Від одного до двох мільйонів чоловік щорічно помирає від ускладнень, викликаних цим вірусом. У 5-10% дорослих після перенесеної інфекції виникає хронічний гепатит.

Надзвичайно актуальною називають вчені проблему вірусних гепатитів С. За даними різних авторів, кількість інфікованих вірусним гепатитом С на земній кулі становить від 200 мільйонів до 1 мільярда, із них не менше ніж 350 мільйонів мають ознаки хронічного ураження печінки. Частка вірусних гепатитів С у різних європейських країнах коливається від 12 до 23%. Антитіла до вірусного гепатиту С у донорів виявляються в 0,5-7,4% залежно від географічної зони. Інфікованість групи ризику значно вища: 60-80% - у хворих на гемофілію, до 60% хворих на ниркову недостатність, яким часто проводиться гемодіаліз, до 80-90% - у наркоманів.

Нами були використані дані медичної статистики обласної станції переливання крові м.Дніпропетровська. Для обробки отриманих результатів застосовано статистичний, інформаційний методи і метод експертних оцінок.

Мета дослідження: вивчити рівень інфікування донорів м.Дніпропетровська вірусами гепатиту В і С.

При обстеженні донорів у Дніпропетровській обласній станції переливання крові тестування маркерів гепатитів В і С проводили за допомогою тест-систем фірм Abbott і Orgnanon Tehnika. Визначали анті-HB_s, анті-HB_с класу IgM і IgY, сумарні; анті-HCV класу IgM і IgY. Біохімічні обстеження включали аналіз активності сироваткових ферментів АЛаТ, АСаТ в стандартних оптичних тестах.

Дніпропетровською обласною станцією переливання крові у 2008 році на гепатити В і С методом імуно-ферментного аналізу обстежено 75 450 донорів, у 2009 році – 76 001 донор і у 2010 році – 73 666 донорів.

Із числа обстежених донорів анті-HCV виявлено у 2008 році у 1585 донорів (2,1%), у 2009 році – у 1402 донорів (1,9%), у 2010 році – у 1545 донорів (2,1%), тобто рівень інфікування донорів тримається практично на одному рівні.

Анті-HB_с класу IgG виявлені у 2008 році у 648 донорів (0,9%), у 2009 році – у 508 донорів (0,7%), у 2010 році – у 452 донорів (0,6%). Відомості про інфікованих донорів працівниками обласної станції переливання крові передавались в лікувально-профілактичні заклади міста, в яких вони обстежувались лікарем-інфекціоністом кабінету інфекційних хвороб. При підозрі на гострий чи хронічний вірусний гепатит В або С направлялись для подальшого обстеження та лікування в 21 міську клінічну лікарню ім.проф.Є.Попкової. Інфіковані обстежувались шляхом повторного тестування до маркерів гепатитів В і С методом ІФА, біохімічним обстеженням крові та методом полімеразно-ланцюгової реакції.

Антитіла до вірусів гепатиту при повторному обстеженні виявлені у 100% донорів. При обстеженні методом полімеразно-ланцюгової реакції RNA-HCV були виявлені у 23% донорів, RNA-HВV – у 12% донорів. Показники АЛаТ та АСаТ при біохімічному обстеженні крові перевищували нормативні показники у 6% інфікованих донорів. Цим хворим діагностовано вірусний гепатит В чи С.

Таким чином, на безпеку гемотрансфузій можуть впливати такі фактори: застаріла система відбору донорів, при якій має місце однаковий підхід до обстеження і забору крові у кадрових донорів і тих, що здають кров перший раз. Відсутня процедура попереднього відбору донорів, коли залучається вся популяція населення, а не її здорова частина. Крім того, забір крові у первинних донорів призводить до великих матеріальних витрат станції переливання крові із-за необхідності знищення частини заготовленої крові та її компонентів при інфікуванні. Низький відсоток застосування полімеразно-ланцюгової реакції для підтвердження серопозитивних результатів скринінгових тестів ІФА із-за дороговизни методу.

Спостерігається підвищення ризику виявлення маркерів вірусних інфекцій в плазмі для фракціювання, яка йде на переробку для отримання ліків.

Медичне обстеження донорів, суворе відсторонення їх по протипоказанням і тестування їх на антигенні та інфекційні агенти не можуть забезпечити повної інфекційної безпеки реципієнта, а віддалені наслідки масивного інфікування населення трансфузійним шляхом виявляються все більш реальними.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вовк А.Д., Соляник І.В., Янченко В.І. Вірусні гепатити – актуальна проблема охорони здоров’я // Нова медицина.-2004.-№6 (17).-С.12-25.

2. Голубовська О.А., А.М.Печінка, А.В.Шкурба. Експрес-діагностика вірусного гепатиту В // Лабораторна діагностика.-2006.-№3 (37).-С.34-36.

3. Заневська Л.Й. Кров людська – не водиця // Нова медицина.-2004.-№6 (17).-С.8-9.

4. Клименко Ж.Б., Вовк А.Д. Ефективність «Ліволіну форте» при хронічному гепатиті С // Сучасна гастроентерологія.-2007.-№2 (34).-С.67-69.