Дробязко Ю.І., викладач

Національний Технічний Університет України «КПІ»

Концептуальні теорії дистанційного навчання

Одним з нових, перспективних видів освіти, який набув особливого розвитку наприкінці XX століття, є дистанційне навчання. Воно стало можливим завдяки стрімкій інформатизації життя багатьох країн світу.

В умовах сьогодення інформаційна революція спричинила істотні зміни в освіті: книга замінюється електронним підручником, зазнає змін статус вчителя і статус знань, навчання значною мірою стає індивідуалізованим. Тому дистанційне навчання розглядається як прагнення дати можливість усім бажаючим освоїти навчальні програми за допомогою комунікаційних каналів та інформаційних технологій.

Еволюція дистанційного навчання знайшла своє відображення в концептуальних теоріях, які пов’язані з типом технології, що використовувалась на певному етапі розвитку дистанційного навчання, змінами у суспільстві та економіці.

Існуючі теорії дистанційного навчання можна умовно поділити на ранні і сучасні.

У теорії автономії та незалежності Рудольфа Елінга дистанційне навчання розглядається як багатовимірна система процесів навчання і зв’язку за допомогою штучного сигналу-носія та виділяються виміри цієї системи:

1) студент;

2) суспільство (включаючи законодавство, уряд, сім’ю та ін.);

3) організація (заклад дистанційного навчання, що допомагає студентові в освоєнні знань);

4) мета навчання;

5) зміст навчальної інформації;

6) результат навчання;

7) відстань;

8) носій сигналу.

Концепція зворотного зв’язку та двосторонньої комунікації є базовою в теорії Рудольфа Елінга, згідно з якою з’єднувальною ланкою між студентом і навчальним закладом є штучний носій-сигнал. Рудольф Елінг зводить до мінімуму роль викладача та навчального закладу в дистанційному навчанні, стверджуючи, що в дистанційному навчанні немає викладання в його традиційному трактуванні; функції ж, що пов’язані з вивченням студентом матеріалу в межах навчального закладу виконуються машинами або технічним персоналом. Учений наголошує на автономії та незалежності студента у виборі цілей та методів навчання.

Чарльз Ведемеєр та Майкл Мур розробили теорії «незалежного» або «автономного навчання», у центрі якого знаходиться студент, який, на відміну від традиційного навчання, є незалежним, обираючи свій темп навчання та відповідальність за самостійне коректування програми; викладач при цьому виступає респондентом, а не керівником. Майкл Мур класифікує програми навчання на автономні, які визначаються студентом, та неавтономні, які визначаються викладачем. Автономними вчений вважає програми, у яких вибір цілей і методів навчання, а також критеріїв оцінювання покладається на студента. Слідом за Майклом Муром дослідник Бердж Гольмберг розглядає дистанційне навчання як індивідуальну діяльність студента і стверджує, що одним із завдань дистанційного навчання є допомога студенту досягти повної автономії. Він зосереджується на інтерперсоналізації навчального процесу на відстані, яка була покладена в основу його теорії дидактичної розмови, що належить до загальної категорії теорії комунікацій. Згідно з цією теорією, усі види усної діяльності, які виконують студенти (роздуми вголос, власні висновки та читання подумки) є комунікаційними процесами, які зумовили розвиток специфічних принципів керованої дидактичної розмови. Учений дійшов висновку, що у разі використання цих принципів у розробці друкованих матеріалів для дистанційного навчання відбувається змодельована розмова між студентом та автором матеріалів, що підтримує мотивацію студента та робить навчання релевантним до кожного окремого студента.

Німецький теоретик дистанційного навчання Отто Петерс запропонував теорію індустріалізації викладання та навчання. На його думку, традиційні дидактичні категорії непридатні для дидактичного аналізу дистанційних систем тому, що системи для дистанційного навчання структуруються інакше, ніж за традиційного навчання. Він вважав, що економічна і промислова теорія найбільш адекватно відображає структуру дистанційного навчання та запропонував нову термінологію для його аналізу, порівнюючи дистанційне викладання з промисловим виробництвом товарів, яке включає раціоналізацію, поділ праці, механізацію, лінію збирання, масове виробництво, підготовчу роботу, планування, організацію, наукові методи керування, формалізацію, стандартизацію, функціональні зміни, об’єктивність, концентрацію та централізацію. Раціоналізація в економіці передбачає вживання заходів для зменшення витрат потужності, часу та коштів.

О. Петерс вважає її характеристикою дистанційного навчання, оскільки знання і навички викладача передаються до теоретично необмеженої кількості студентів за допомогою курсу дистанційного навчання. Поділ праці, як основна перевага дистанційного навчання, є поділом завдань на більш прості компоненти та залучення до процесу викладання іншого персоналу, окрім викладачів, які розробили курс. Механізація передбачає використання новітніх інформаційних технологій у процесі викладання та навчання. Лінія збирання – це метод роботи, за якого працівники залишаються на місці, тоді як об’єкти, з якими вони працюють, рухаються повз них. У дистанційному навчанні матеріали для викладача, студента та навчальні програми не є індивідуальним продуктом, вони викладаються авторами, доповнюються методистами, розповсюджуються, зберігаються, поширюються багатьма людьми. Масове виробництво автор асоціює з розробкою великої кількості якісних дистанційних курсів для роботи з великими групами студентів на відстані, чого не передбачають традиційні форми викладання. Також автор наголошує на важливості етапу планування, яке має здійснюватись досвідченими спеціалістами, та стандартизації курсів дистанційного навчання, які мають бути гнучкими, недорогими у розробці та виробництві й придатними для заміни. У процесі дистанційного навчання можуть відбуватися функціональні зміни в ролі викладача, який виступає як провайдер знань, консультант, тьютор та носій об’єктивної істини. На організаційному рівні відбувається концентрація і централізація капіталу та інтелектуальної праці, необхідної для масового виробництва якісних дистанційних курсів, як тенденція об’єднання у великі промислові концерни з централізованим адмініструванням і монополізованим ринком, яка знаходить своє відображення у сучасних організаційних моделях дистанційного навчання.

У цілому ранні концептуальні теорії дистанційного навчання характеризуються спрямованістю на студента як активного учасника навчального процесу, який самостійно створює свій навчальний простір та розглядають викладача та навчальний заклад як інформаційне джерело.

До сучасних теорій дистанційного навчання відносять, насамперед, теорію реінтеграції актів викладання і вивчення Десмонда Кігена, теорії еквівалентності дистанційного навчання Майкла Сімонсона та Дага Шейла, тривимірну теорію дистанційного навчання Джона Вердьюіна та Томаса Кларка.

Загалом, сучасні теорії дистанційного навчання, засновані на термінології і наукових даних, запозичених із інших галузей педагогіки, соціологічних і організаційних досліджень, розвивалися на основі ранніх теорій та, здебільшого, є їх синтезом. Хоча більшість теорій, що стосуються дистанційного навчання, тісно пов’язані з теоріями в сфері традиційного навчання, вони не втрачають від цього своєї практичної і теоретичної цінності.

Література:

1. Подласый И.П. Педагогика. – М.: Владос, 1999. – С. 242.

2. Хуторской А.В. Научно-практические предпосылки дистанционной педагогики // Открытое образование. – 2001. – №2. – С.30-35.

3. Шуневич Б. Дистанційна освіта: Теорії індустріалізації викладання // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2002. – № 5. – С. 45–50.