Педагогические науки/ 2. Проблемы подготовки специалиста
Ніколаєнко
О.В.,
Ушата
Т.О.,
Чернігівській державний
інститут економіки і управління
РОЗВИТОК
МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТА ЯК ПЕРЕДУМОВА ЕФЕКТИВНОГО ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ
КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ
З появою інформаційних
технологій процес навчання стає все більш орієнтованим на співробітництво
викладача і студента з метою досягнення певної освітньої мети; вмотивоване
ставлення студента є обов’язковою умовою ефективного процесу навчання. Процес
навчання, отримання знань є активним процесом, ефективність якого створюється
зусиллями обох – і викладача і студента.
В основі
ефективності полягає вміння викладача створювати особливі умови, що сприяють
розвитку мотивації студента, а отже, розвитку його особистості, готовності до
самоосвіти, рефлексії, що виражається в його бажанні сприймати і
засвоювати запропоновану інформацію,
працювати з цією інформацією. Крім того, ефективність напряму залежить і від
того, хто навчається, оскільки для повноцінного розвитку і формування навичок
необхідним є «перетворення об’єкту навчання на суб’єкт діяльності» [1].
Лінгвістична освіта
орієнтована на формування іншомовної комунікативної компетенції в умовах
інформаційного освітнього простору. Проблема організації процесу навчання з урахуванням
не просто зацікавленості студентів на ранньому (початковому) етапі навчання, а
розвитку самої мотивації від простішої (зовнішньої, формалізованої) до більш
усвідомленої (внутрішньої, особистісної), спрямованої не тільки на ефективність
засвоєння предметного змісту, але й на розвиток особистості студента в цілому є
найактуальнішою. Головним завданням при цьому можна вважати не тільки
формування самих навичок іншомовного спілкування, але й здібностей на основі
отриманих знань і розвинутих уявлень використовувати їх для подальшого
розвитку, трансформації в ситуації іншомовного спілкування, що сприяє
самоосвіті особистості, що також є обов’язковою умовою професійної
компетентності.
Дослідники
розглядають безліч різних понять комунікативної компетенції [2],
міжкультурної комунікації
[3-5], міжкультурної компетенції [6]. Рада Європи представляє
комунікативну компетенцію (стосовно іноземної мови) як сукупність
лінгвістичної, соціолінгвістичної та прагматичної компетенцій. При цьому під
лінгвістичною компетенцією розуміється сукупність граматичної, семантичної, лексичної,
фонологічної, орфографічної та орфоепічної компетенцій; під соціолінгвістичною
– використання лінгвістичних засобів передачі різних соціальних відносин
(доречність різних типів висловлювань, врахування статусу співрозмовника і
т.д.), норми ввічливості, вирази народної мудрості (прислів’я, приказки,
фразеологізми, сталі словосполучення), врахування особливостей стилю (формальне
та розмовне використання мови), а також уявлення про різні діалекти та акценти
мови, що вивчається; прагматична компетенція представлена дискурсивною,
функціональною компетенція ми та компетенцією дизайну, що передбачають
структурне та адекватне використання мовних конструкцій відповідно до належного
сприйняття носіями мови і т.д. [6].
У нашому розумінні,
іншомовна комунікативна компетенція (термін згадується у роботах П.В. Сисоєва,
Є.Н. Грома [5]) є органічним поєднанням лінгвістичної, культурної та
комунікативної компетенцій . Фактично, ми
дотримуємось того ж змісту іншомовної комунікативної компетенції, який детально
описано у рекомендаціях Ради Європи, замінивши лише назву соціолінгвістичної
компетенції культурною, а прагматичної – комунікативною, оскільки, на нашу
думку, дана назва більш чітко та зрозуміло відображає навички та вміння, що
розвиваються. Іншомовне спілкування передбачає грамотну та контекстну
лінгвістичну, культурну та комунікативну поведінку з точки зору культури ти
доречності, що згадується ще в роботах D.H. Hymes [2].
Аналіз літератури
демонструє, що більшість авторів [1, 4, 5 та ін.] розглядають інформаційний освітній простір як «джерело»
для розвитку мотивації тих, що навчаються. Процеси модернізації освіти
ініціювали інформатизацію, що значною мірою орієнтована на технічне оснащення
навчального процесу. Разом з тим інформатизація розглядається та сприймається в
суспільстві як більш перспективний новий спосіб організації процесу навчання,
що, на думку студентів, є більш цікавим, а відповідно, і більш ефективним. Але
за умов тотального використання нових інформаційних технологій лише з точки
зору технічної підтримки не дозволяє зберегти початковий рівень мотивації
протягом усього навчального процесу; ця зацікавленість може так само швидко
згаснути, як і спалахнути, тому ми вважаємо важливим розглянути психологічні
основи становлення, формування, розвитку мотивації та її інтеграції.
Як зазначає Байрам,
«вимога того, щоб ті, хто вивчає іноземну мову володіли тією ж майстерністю, що
і (освічений) носій, ігнорує умови за яких вивчається мова» [6]. В умовах інформаційного
освітнього простору при навчанні іншомовної комунікативної компетенції джерела
інформації, недоступні тим, хто вивчає мову як іноземну, розширюються, при
цьому викликаючи необхідність створення нових педагогічних умов для її
ефективного формування. Однією з них є мотивація, оскільки процес навчання
вимагає більшої самостійності та незалежності студентів. Особливо гостро це
питання постає для українських студентів, незалежність яких в освітньому
процесі є надзвичайно низькою.
Розгляд мотивації в
інформаційному освітньому просторі є необхідним з точки зору забезпечення
ефективності навчального процесу. Мотивація формується як на усвідомленому
рівні, так і неусвідомленому, підсвідомому. Розумна теорія мотивації не може
дозволити собі не брати до уваги підсвідоме. Мотивація безперервна, вона не
зупиняється, вона складна та нестабільна та є майже універсальною
характеристикою практично будь-якого стану організму [6]. Виходячи з цього, ми
вважаємо, що неправильна організація процесу навчання може призвести до такого
мотиваційного стану тих, хто навчається, за якого про ефективність формування
певних навичок і вмінь міркувати важко. Отже ми вважаємо за необхідне
розглянути можливі мотиваційні стани тих, хто навчається при формуванні
іншомовної комунікативної компетенції в умовах інформаційного освітнього
простору у моделі діагностики, що ми пропонуємо.
Динаміка розвитку
іншомовної комунікативної компетенції передбачає діагностику рівня мотивації.
Отже, в моделі, що пропонується, мотивація буде розглядатися як педагогічна
умова, що забезпечує підвищення пізнавальної активності студентів у предметній
галузі – іноземна мова.
Критерієм мотивації
як педагогічної умови ми виділяємо вмотивованість студентів до занять в процесі
навчання, розглядаючи в показниках можливі мотиваційні стани, що можуть бути
характерними для студента в процесі формування іншомовної комунікативної
компетенції в умовах інформаційного освітнього простору.
В контексті
організації можливих мотиваційних станів студента ми передбачаємо виокремити
чотири групи мотиваційних станів, представлених в порядку зростання (в межах
розвитку мотивації, переходу від зовнішньої до внутрішньої):
-
той, що нав’язується;
-
ситуативний;
-
соціально-статусний;
-
професійно-орієнтований.
Мотивація або мотиваційний стан, що нав’язується (виключно зовнішня), виражається тиском з боку батьків та внз, зумовлена
необхідністю відвідування занять, отримання позитивної оцінки.
Ситуативна мотивація
(зовнішня, сформована в межах ситуації, що оточує студента, за рахунок
найближчого зовнішнього оточення студента на заняттях) виражається також
тиском, але не стільки орієнтованим на окрему особистість, скільки тиском, що
створюється саме за рахунок ситуації – успішності інших студентів, їх
активності на занятті при виконанні певних завдань, активної позиції при
виконанні проектних завдань, за схвальної оцінки викладачем і т.д. Це виявляється
в усвідомленні необхідності приділяти більше часу підготовці до занять,
необхідності активної участі в роботі на заняттях та в різних проектних
роботах, в тому числі факультативних (необов’язкових) видах діяльності з
предмету.
Соціально-статусна мотивація (внутрішня,
зумовлена перспективою стану в суспільстві, перспективою рівня матеріальної
винагороди, що залежать від професіоналізму та компетенції майбутнього
випускника), виражена у зовнішньому соціальному тиску на студента, але
представлена як більш усвідомлена позиція студента, внутрішнє усвідомлення
необхідності навчання заради власного добробуту.
Соціально-статусна
мотивація у контексті нашого дослідження буде полягати в наступному:
комунікативна спрямованість навчання в контексті формування іншомовної
комунікативної компетенції сама собою сприятиме розвитку мотивації студентів за
рахунок роботи у групі а також розвитку особистості студента.
Комунікація, що
лежить в основі нових інформаційних технологій, є багатим джерелом для
створення мотивації у тих, хто навчається до спілкування через електронну
пошту, чати, форуми, телеконференції, відео- та аудіо конференції. При цьому
доступність інформації через Інтернет, її актуальність і автентичність також
сприятимуть створенню даної мотиваційної групи та її переходу на більш високий
рівень, пов'язаний з проявом та оформленням професійних дефіцитів у предметній
галузі.
Професійно-орієнтована мотивація
представляє для нас найбільший інтерес, оскільки вона є важливою складовою
самого навчального процесу і правильна організація, керування цими мотиваційними станами викладачем призводять до
досягнення поставленої мети. Відповідно до ієрархії Маслоу, цю групу ми
визначаємо як ту, що належить до потреб у само актуалізації та когнітивних
потреб. Потреба до само актуалізації виражається у бажанні реалізувати
закладений потенціал з подальшим розвитком автономії та зрілості та базується
на потребі у повазі, визначаючи сферу діяльності суб’єкта , виходячи з його
життєвої мети та позицій, інтересів тощо, а когнітивні потреби виражаються у
бажанні знати та розуміти сутність речей, що пропонуються до розгляду,
отримувати знання. Ця група мотиваційних станів вважається нами найбільш
наближеною до внутрішнього типу мотивації.
У контексті когнітивних здібностей можна пояснити інтерес, що
викликають у студентів нові технології, - привабливість, викликана
природнім бажанням до пізнання
невідомого як протилежність нудьзі, викликаній традиційним, добре відомим
процесом навчання.
Такий розподіл,
однак, є умовним, оскільки все залежить від типу особистості студента, рівня
його вмотивованості на початковому етапі навчання, одночасного поєднання
кількох груп мотиваційних станів і т.д. Але це дозволяє чіткіше простежити
структуру розвитку мотивації та визначити умови для її розвитку у правильному
напрямі.
Виходячи з принципу
«задоволення спричиняє нову мотивацію» ми вважаємо за необхідне розглядати
процес організації навчання таким чином, щоб зовнішня мотивація переходила у
внутрішню, тим самим роблячи процес навчання ефективнішим і таким, що сприяє
розвитку особистості того, хто навчається.
Оточення є, на нашу
думку, першопричиною розвитку мотивації. В нашому випадку необхідність вживати
якихось певних заходів зводиться практично до нуля, оскільки в умовах загальної
глобалізації суспільства, розвиток контактів і необхідності розвитку
комунікації є дуже актуальним, однак правильна подача матеріалу могла б
дозволити «нагадати» студенту про існуючу ситуацію і тим самим «підігріти» його
вмотивованість.
Таким чином, не
окремі, а інтегровані дії, спрямовані на виконання конкретного завдання,
досягнення конкретної мети, а в даному випадку на розвиток мотивації тих, що
навчаються, до предмету навчання може сприяти ефективності процесу в цілому.
Література:
1. Березкіна І. Про роль педагогічної взаємодії / І. Березіна // Вісник
Львівського університету. Серія педагогічна. Вип.19. – Львів, 2005. – С. 32-37.
2. Бєлєнька Г. Особливості організації навчальної взаємодії викладача зі
студентами І–го курсу бакалаврату / Г. Бєлєнька // Вісник Львівського університету.
Серія педагогічна. Вип.19. – Львів, 2005. – С. 75–82.
3. Ігнатова Р. Розвиток пізнавальної активності учнів як педагогічна проблема
/ Р. Ігнатова // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. Вип.18. –
Львів, 2004. – С. 73–80.
4. Ильин Е. П. Мотивация и
мотивы./ Е.П. Ильин. — СПб: Издательство «Питер», 2000. — 502 с.
6. Козяр М. Освіта повинна бути випереджальною, а не підтримуючою / М. Козяр
// Пожежна безпека. – 2006. – №5. – С.12–14.