УДК 370.181.5. Ніна Гордій

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ У ГУРТКОВІЙ РОБОТІ

Розвиток творчих здібностей у дітей дошкільного віку є складовою життєдіяльності. В різні часи дослідниками розглядалось питання формування особистості дитини, як носія певної культури.

Одним із доступних засобів розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку у навчальних закладах є проведення гурткової роботи.

Ключові слова: творчі здібності, гурткова робота, витинанка.

Развитие творческих способностей у детей дошкольного возраста является составной их жизнедеятельности. Исследователями рассматривались вопросы формирования личности ребенка как носителя определенной культуры.

Одним из доступних средств развития творческих способностей детей дошкольного возраста в дошкольных учреждениях есть кружковая работа.

Ключевые слова: творческие способности, кружковая работа, вытынанка.

Development of creative abilities is part of life in preschool children. In different times researchers considered the question of a child as a bearer of culture.
        One of the available means of developing creative abilities of preschool children in schools is a circle of work.
Key words: creativity, circle work, vitinanka.

Постановка проблеми. Витинанка – один із видів декоративно-прикладного мистецтва. «Декоративно-прикладне мистецтво - вид мистецтва (близький до образотворчого), твори якого є предметами, яким притаманні певні художньо-естетичні якості, але в той же час вони мають безпосередньо практичне призначення в побуті, роботі чи спеціально призначені для оздоблення» [5].

Техніка витинання відкриває широкі можливості дитині пізнати навколишній світ, зберегти культуру українського народу для наступних поколінь та примножити національну скарбницю новими унікальними виробами.

Витинанки – це маленькі шедеври декоративно-прикладного мистецтва, які відомі ще з У ст. до н.е. Археологічні дослідження засвідчують ажурні візерунки зі шкіри, хутра, повсті в кочових народів тогочасся. Серед знайдених речей у розкопках Пазирикських курганів (Алтай) є великий повстяний килим, що виконаний технікою вирізування і аплікації, а також різноманітні предмети кінського спорядження, оздоблені ажурними і силуетними шкіряними прикрасами.

Ажурні візерунки зі шкіри і тканини як прикраси одягу побутували в минулому на всій території України. Особливо розповсюдженими вони були у гуцулів і лемків. На плечах і передніх полах гуцульських кожухів та кептарів з сап`янових витинанок укладали візерунки різних форм. У центральних та східних областях України лаконічно витятими аплікаціями із сап`яну та тканини прикрашали святковий одяг, як жінок так і чоловіків.

Аналіз досліджень. Дослідники вважають, що перші паперові прикраси, які є аналогами традиційних витинанок в Україні виникли у Китаї і пов`язані з винаходом і розповсюдженням там паперу. Перші письмові згадки відносяться до УІІ-ХІІ ст.. Джерела Танського та Суиського періодів розповідають про цей вид народної творчості і його майстрів. Крім суто декоративних функцій прикраси служили майстрам трафаретами для нанесення відбитків на дерев`яні вироби і тканини [1].

Ажурні паперові прикраси слов`янських народів мали декоративне спрямування і здебільшого були орієнтовані на традиційні народні мотиви орнаменту, які спиралися на широкий діапазон технічних прийомів виготовлення. Своєрідним прототипом українських витинанок можна вважати невеличкі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями, що служили підкладкою і оздобою для канцелярських печаток середини ХУІ ст. [3].

Виникнення і розповсюдження народних витинанок пов’язані переважно з появою на селі паперу та переходу від курної хати до «чистої». Внутрішнє приміщення хат стало світлішим і чистішим, з`явилася світлиця. Зростали естетичні потреби, і хати почали мазати, білити, а згодом – оздоблювати мальованими та паперовими елементами декору [2].

Давні у своїх витоках витинанки тісно пов`язані зі святковими обрядами, побутом і звичаями народу. Виготовляли витинанки перед новорічними святами або навесні, коли за звичаєм білили стіни й наповнювали внутрішнє оздоблення хат. Тому ажурні прикраси «жили» переважно один рік. І лише в рідкісних випадках вони могли упродовж кількох років займати свої місця. Траплялося й таке, що відбувши рік у світлиці, витинанки мандрували до хатини.

Витинанки приурочувались до основних подій у житті селянина і кожній відповідала певна традиційна композиція. Ішли сіяти жито – клеїли витинанку, яка розповідала про це. Збирали врожай – клеїли «Врожайну», на заручини – «Заквітчану», яку потім змінювали на «Весільну».

Початкові відомості про паперовий декор в українських сільських хатах дійшли до нас з першої половини ХІХ ст., коли Г. Квітка-Основ`яненко у повісті «Щира любов» описав хатні прикраси на Харківщині: «Усі позаквітчувані були всякими квітками: коли улітку – то справжніми, на зиму – то робленими з шпалерів; а перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж з шпалерів» [5].

У виникненні й розвитку паперових витинанок певну роль відіграли настінні розписи. На Поділлі паперовий декор співіснував з мальованим, інколи доповнюючи його. Часом паперові прикраси повністю витісняли розписи, переймаючи на себе основну функцію декорування інтер’єру. В папері втілювалися мотиви орнаменту, способи розташування прикрас на площині, властиві стінним розписам.

Найдавніші українські витинанки, що дійшли до нашого часу, походять з Прикарпаття і Західного Поділля. Важливу роль в їх збереженні відіграли господарсько-етнографічні виставки, дуже популярні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., на яких експонувалися різноманітні твори народних майстрів, зокрема витинанок. А саме: в 1887 році під час етнографічної виставки у м. Тернополі Софрон Левицький спробував упорядкувати і представити збірку робіт на одинадцяти великих листках картону витиначів селищ Стриганець та Довгого Товмачського повіту. Паперові прикраси широко експонувалися на виставці в Стрию 1909 р. У каталозі виставки цей факт не відмічений, але у фондах Національного музею у Львові є 20 картонних таблиць з наклеєними витинанками, що мали штамп «Виставка Стрий 1909», поряд із штампами – «О. Нижанківський», який дає можливість припустити, що український композитор Остап Нижанківський зібрав цю колекцію витинанок у селах Голобутів, Дуліби, Завадів, Нежухів ( Стрийський повіт) [3] .

Перша поява народних витинанок на етнографічних виставках у Тернополі (1887 р.), Львові(1894 р.), Кракові (1902 р.) викликала жвавий відгук у періодичній пресі. Високу мистецьку оцінку виду народного мистецтва дав І.Франко у статті-огляді Крайової виставки у Львові. Він підкреслив майстерність цих авторів, зацікавився технікою виготовлення та географією поширення, закликав українських етнографів і мистецтвознавців звернути увагу на цей вид народних промислів і опублікувати альбом кращих зразків .

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. витинання користувалось широким попитом та зацікавленістю з боку населення. Цей період можна вважати розквітом витинанської справи, адже важко було знайти сільське житло Поділля, Подніпров`я, Слобожанщини без настінних розписів або паперових прикрас. Про поширення витинанок майже в усіх етнографічних регіонах України засвідчують численні колекції в музеях України, а також Санкт-Петербурга, Кракова. Зацікавленість витинанками виявилася і з боку етнографів, мистецтвознавців та художників.

У Росії їх збирав художник Ю.Харламов, у Польщі – Л.Стройновський і Б.Малевський, на Україні – Л.Левицький, О.Нижанківський, В.Шухевич та інші.

У 20-х роках минулого століття ажурні візерунки виготовлялися не тільки в початкових і середніх школах, а й у різноманітних творчих гуртках для дівчат та жінок. Під впливом міської культури виник особливий вид витинанок – своєрідне наслідування технік виготовлення декоративних тканин з мереживом, вишивкою тощо. На Подніпров`ї це була паперова ажурна лиштва, яку розміщували на поличках, над невеличкими віконцями хат. На Поділлі та Прикарпатті аналогічні паперові прикраси називали фіранковими або фіранками. Згодом виникає похідна модифікація – витяті паперові рушники, рамочки, серветки тощо.

Таким чином, на початку ХХ ст. українські народні витинанки завершили етап свого розвитку у тісному зв`язку з іншими видами народного мистецтва, суспільними та народними явищами.

Новий етап еволюції настінних паперових прикрас припадає на 50-60-і роки. В цей час на зміну традиційним народним меблям (лаві, скрині) під впливом піднесення культурного та матеріального рівня життя селян прийшли фабричні меблі ( ліжка, стільці, шафи). Мальований та паперовий декор поступився місцем декоративним тканинам, вишивкам, картинам та ін. Проте паперові витинанки не зникли як вид народної творчості. Витинанки мали й мають відданих прихильників. В цей час у руслі локальних традицій продовжували успішно витинати досвідчені майстри П.Греблюк, Є.Гринюк, Є.Капустинська на Прикарпатті; Ю.Мізік, І.Намака, Г.Скрипка, В.Яскілка на Поділлі; Н.Білоконь, П.Глущенко, І.Пилипенко на Подніпров`ї та ін [4].

Витинанки мають широкі прикладні можливості. Розроблено багато цікавих спроб застосовувати оригінальну орнаментику у різних видах декоративного мистецтва. Народний майстер М.Павлова використала витинанки для оздоблення поліграфічної продукції, художниця Л.Безпальча – в організації сценічного простору театральної вистави. Як засіб художньо-педагогічного процесу мистецтво витинанок запроваджено до навчальної програми дитячих художніх шкіл, училищ і вузів декоративного мистецтва.

На початку 80-х років ХХ століття почали працювати над витинанками й успішно беруть участь у виставках Львівського Музею етнографії та художнього промислу АН України. Експозиція становила понад 800 кращих творів з кількох музейних та приватних збірок і розпочиналася давніми витинанками кінця ХІХ ст., а закінчувалася творами сучасних майстрів. Виставка «Українські витинанки» дала змогу широко оглянути, проаналізувати й оцінити твори цього виду народного мистецтва[5].

І сьогодні до техніки витинання і мотивів візерунків звертаються художники. Є чимало цікавих спроб використання орнаментів витинанок для оздоблення житлових і громадських інтер`єрів. В умовах сучасного міста витинанки застосовуються як новорічні прикраси вітрин і вікон. Зусиллями народних майстрів М.П.Павлової, Л.М.Процик, О.В.Салюка, художників Л.О.Мазур і Л.П.Стебловської створений новий жанр витинанки-сувеніра у формі вітальних листівок, буклетів, плакатів, екслібрисів, настінних прикрас.

Виклад матеріалу. Гурткова робота в ДНЗ набуває дедалі більшої популярності. Стаючи невід’ємною частиною освітнього процесу. Проблема своєчасного виявлення інтересів, здібностей і нахилів дітей, формування творчих засад уже с перших років життя дитини нені вкрай актуальна, а відтак, організація різноманітних гуртків у ДНЗ потребує окремої уваги. Практика показує, що в цій справі ї досі зберігається певна невпорядкованість, а подеколи ї спонтанність. Часом гурткові заняття, копіюють суто навчальні за змістом і за методикою проведення; а бо ж педагоги ототожнюють їх з індивідуальною роботою. Гуртками масово охоплюються всі вихованці без урахування їхніх реальних бажань, нахилів, уподобань. Подекуди гуртки запроваджують у дошкільному закладі як обов’язкову форму робот із дітьми попри відсутність належних умов і реальної потреби, а от же, гурткові заняття проводяться формально, не досягаючи розвивально-виховної мети.

Успіх в організації гурткової роботи передусім залежить від правильного розуміння її сутності та змісту.

Гурток «студія, секція» у ДНЗ – є самостійною, додатковою організаційною формою освітнього процесу. Його мета – задовольняти потребу ї цікавість дитини до певного виду діяльності, розвивати її природні здатності, загальні та спеціальні здібності, активізувати дитячу творчість, своєчасно виявляти обдарованість.

Профільне спрямування гуртків може бути різним. Найбільш поширені гуртки естетичного циклу (образотворчої діяльності, художньої праці, гри на музичних інструментах, хореографічні, вокальні, театральні); спортивні (гімнастика, акробатика, ритмічна гімнастика, плавання); іноземної мови та ін.

Визначаючи профіль гурткової роботи в ДНЗ, варто враховувати кілька чинників:

- інтереси та хист самих вихованців, чиї вподобання вивчають батьки і педагоги під час щоденних спостережень за дітьми на заняттях, в іграх тощо;

- замовлення батьків, які виявляються завдяки анкетуванню, в бесідах;

- наявність матеріальних умов для організації результативної роботи;

- кадрове забезпечення (керівником гуртка може бути спеціаліст певного фаху).

Ефективність гурткової роботи значною мірою зумовлюється належним програмово-методичним забезпеченням. Робота гуртка будується за авторською програмою, має узгоджуватися з освітньою програмою. Така програма гурткової роботи потребує експертної оцінки та затвердження. Фахову експертизу здійснюють методист і завідувач ДНЗ, а також фахівці відповідного профілю. Якщо гурткова робота організується як додаткова освітня послуга (платна), її програма затверджується на рівні місцевого органу управління освіти.

Керівник гуртка, послуговуючись робочою програмою, складає перспективний та календарний плани гурткової діяльності. Тривалість гурткових занять має відповідати вікові дітей і не перевищувати встановлених норм для навчальних занять, достатнім є відвідування дитиною одного гуртка на день.

Дошкільний навчальний заклад - це перша сходинка формування особистості дитини. Схильність до естетичного сприймання дійсності виявляється у ранньому віці, тому поруч з предметом «художня праця» важливим кроком до відкриття маленької особистості є проведення гурткової роботи в дошкільному закладі, що дає можливість розкрити неповторні дитячі таланти, спонукає дитину кожне своє наукове придбання, кожну свою сердечну емоцію виявити через ручну працю, допомагає виховати самостійну незалежну людину, яка в кожному осередку, в будь-яких умовах життя знайде собі певне становище.

Під час проведення гуртка «Витинанка» діти старшого дошкільного віку мають можливість ознайомитись з культурою та традиціями українського народу, а також розширити та примножити знання про побут українського селянства; під час виготовлення витинанки діти вчаться різним способам та прийомам роботи ножицями з папером різної фактури, що дає можливість дізнатися багато цікавого саме про винахід, виготовлення та використання паперу у побуті людей, а також збагачують знання про техніку виготовлення витинанок різної тематики та призначення;мають можливість фантазувати та втілювати свої фантазії в життя.

Висновки. Ми часто говоримо про дефіцит добра, любові, милосердя, співчуття у дітей дошкільного віку в сучасних умовах, але цьому треба вчити так само, як навчили дитину ходити, їсти, говорити. Саме доторкнувшись до мистецтва дитина певною мірою відчуває вплив на її внутрішній світ, залучення до сфери людських емоцій, переживань, пробудження сприятливості до прекрасного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання.-1999.-№1.- С. 6-9.

2. Веремійчик І. Творчість на кінчиках пальців /Веремійчик І. -Т.:Мальва-ОСЛ, 2004. - 108 с.

3. Воропай Т.М. Виховання дітей старшого дошкільного віку засобами художньої праці //Бібліотека вихователя дитячого садка. - 2003. - № 11-12. – с. 11.

4. Домбровский А. Учимся думать своими руками /Домбровський А.- К.:Шкільний світ, 2005.

5. Кочережко Н. Сонячні барви /Кочережко.Н. - К.: Веселка, 1978. - с.32.

6. Погрібняк Н.В. Розвиток основ художньо-естетичної культури в дітей дошкільного віку як складова життєтворчості / Погрібняк Н.В. Запоріжжя: Ліпс, 2007. - с.213. (Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції м. Запоріжжя 29-30 березня 2007 року).

7. Долинна О. Гурткова робота //Дошкільне виховання.- 2004.- №11.- с. 8-9