Фадєєв Владислав Іванович,

кандидат психологічних наук, доцент,

Євпаторійський інститут соціальних наук

РВНЗ "Кримський гуманітарний університет" (м.Ялта)

АКСІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Одним з основних джерел отримання знання є освіта. Вона розвиває знання та природні задатки, сприяє зростанню інтелектуального потенціалу не лише особистості, але і суспільства, і держави. Вона формулює ставлення підростаючого покоління до праці, зумовлює професію і кваліфікацію, сприяє, підвищення ефективності та якості виробництва; розширює свободу вибору професії та діяльності. Вища школа сьогодні розглядається як одна з основних цінностей, без яких неможливий подальший розвиток суспільства.

Аналіз останніх публікацій. Вивченню ґенези особистості присвячені психогенетична концепція індивідуальності (І. В. Равич-Щербо), концепція особистості, що розвивається (А. В. Петровський), історико-еволюційний підхід до розуміння особистості (О. Г. Асмолов). В Україні розвивається психологічна аскіологічна школа З.С.Карпенко та педагогічна аксіологія (С. Анісімов, Н. Асташов, І. Бех, О. Здравомислов, І. Зязюн, В. Ігнатова, О. Сухомлинська, Г. Шевченко).

Виклад основного матеріалу. Вища освіта може розглядатися як цінність державна, як цінність суспільна і як цінність особистісна. Освіта як сфера духовного життя суспільства є об'єктивною суспільною цінністю, яка в своєму розпорядженні можливості формування особистості людини як суб'єкта культури та моралі. Відображаючи мети демократичного суспільства, його моральний, інтелектуальний, науково-технічний, духовно-культурний та економічний потенціал, освіта здатна брати участь у творенні системи загальнолюдських цінностей, у створенні умов для привласнення цих цінностей особистістю.

Сьогодні все більшу увагу вчених, політиків, практиків і управлінців привертає розробка конкуруючих парадигмальних варіантів подальшого розвитку освіти, визначення оптимальних шляхів її кардинального оновлення. Мова йде, насамперед, про глобальні проблеми, пов’язані з переходом людства на новий виток цивілізаційного розвитку, – від індустріального суспільства до постіндустріального, інформаційного, який диктує необхідність пошуку альтернативних форм освіти, опрацювання багатоваріантних освітніх технологій, інноваційної стратегії навчання і виховання, розгляду власне освіти в контексті культури і творчості. Іншими словами, йдеться про зміну стратегічних цілей освіти й перехід до її антропоцентричної, гуманістичної моделі, про становлення безперервної освіти та її інформатизації, про інноваційні методи навчання й нові форми управління цими процесами [1-3].

Кінцеві цілі системи вищої освіти дуже широкі. Мається на увазі не лише те, щоб передати знання або навчити ремеслу. Важливо допомогти індивідам самореалізуватися і стати повноправними членами суспільства, навчити їх вчитися впродовж усього життя, сформувати інтерес до знань і потребу в постійному самовдосконаленні, забезпечити достатній рівень не лише професійної, але й громадянської, духовної компетентності.

Отже, є всі підстави стверджувати, що надзавданням, генеральною лінією освіти є не „підготовка висококваліфікованих фахівців для народного господарства країни”, а створення оптимальних умов і можливостей для постійного самовдосконалення особистості, задоволення її духовних потреб, підготовка людини до життя і праці у світі, що постійно ускладнюється й змінюється.

Тенденція безперервності освіти як основний, провідний принцип її розвитку, як ціннісний чинник кожного індивіда передбачає формування людини нового типу, яка в динамічно мінливих соціально-економічних умовах зможе активно жити й діяти, роблячи максимальний внесок і у власний саморозвиток, самореалізацію, і в розвиток суспільства, в його прогресивне оновлення. Розвиток особистості розглядається при цьому як безперервний процес, що орієнтує навчально-пізнавальну діяльність не лише на засвоєння знань, але й на активне перетворення навколишнього світу [2].

Проведені обстеження [1] показують, що з точки зору населення, вища професійна освіта стає інструментальною цінністю і необхідною умовою успішної життєдіяльності. Широкомасштабне опитування домогосподарств, здійснене Фондом “Громадська думка”, продемонструвало, що 88% громадян визнають важливість наявності вищої освіти в сучасних умовах. Серед столичних мешканців такого погляду дотримуються 92% респондентів. При цьому дві третини сімей розглядають вищу освіту як абсолютну цінність. Як ви вважаєте, у наш час важливо або неважливо мати вищу освіту?: 67% - безумовно, важливо, 21% - скоріше важливо, 6% - швидше неважливо, 3%-безумовно, неважливо, 3% - важко відповісти.

Висновки. Майбутня система освіти вимагає докорінного перегляду більшості наших уявлень про традиційну освітню практику, що відповідає соціальному замовленню – підготовці спеціалізованої, функціональної людини. Потрібні нові моделі, орієнтовані на творчість, діяльнісне знання і високі моральні принципи. Відпрацювання таких моделей можливе виключно на основі становлення принципово нової освітньої ціннісної парадигми.

Список використаних джерел

1. Утюж І. Цивілізаційна парадигма освіти: теоретико-методологічний аспект / Ірина Утюж. – Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2009. – 320с.

2. Цілі розвитку тисячоліття. Національна доповідь. Забезпечення якісної освіти впродовж життя. – Київ 2010 р. – С. 43-54. Режим доступу:

//http://www.undp.org.ua/files/ua_52412MDGS_UKRAINE2010_REP_ukr.pdf

3. Саєнко Т. Нова парадигма розвитку української освіти у ХХІ столітті / Т. Саєнко, О. Познанська // Вища освіта України: теоретичний та науково-методичний часопис / Мін.освіти і науки Укр.; АПНУ, Ін-т вищ. Освіти АПНУ. – К., 2008. – № 2 (29). – С. 18-27.