Уманський національний університет садівництва
Кластери як інноваційна форма розвитку садівницьких підприємств
Кластерний розвиток є характерною ознакою сучасної
інноваційної економіки. Сьогодні тема кластерів стає все більш актуальною як у
теорії, так і в практиці бізнесу багатьох країн світу. Кластери стали
ефективним інструментом розвитку окремих територій і регіонів, що сприяло
підвищенню загальнонаціональної конкурентоспроможності багатьох країн світу.
Кластери – це географічно близько розташовані кінцеві виробники,
постачальники, в т.ч. послуг, дослідницькі лабораторії, навчальні установи та
інші організації в певній економічній галузі. Вперше на цей феномен звернув
увагу Альфред Маршал, помітивши тенденцію до концентрації спеціалізованих
компаній у "промислових регіонах". Більш ґрунтовно його дослідженням
займався М. Портер [1]. Згідно з його теорією, кластер – це група географічно
сусідніх взаємопов’язаних підприємств (постачальників, виробників та ін.) і
зв’язаних з ними організацій (навчальні заклади, органи державного управління,
інфраструктурні підприємства), що функціонують у певній сфері та
взаємодоповнюють один одного.
Успішність діяльності кластерів досягається за рахунок таких факторів:
взаємозв’язки між підприємствами – учасниками кластеру – сильніші порівняно з
тими господарствами, що працюють поодинці; співробітництво та кооперація
виступають стимулами до пошуку нових методів роботи, залучення інвестицій, орієнтації
на інновації; орієнтація на потреби ринку, стратегія розвитку кожного окремого
підприємства відповідатиме загальній стратегії розвитку всього регіону [1, 2].
Необхідність створення кластерного територіального об’єднання садівницьких
підприємств у Вінницькій області обумовлена такими факторами: а) неспроможність
господарств самотужки вийти з кризи через недостатню матеріально-технічну базу;
б) незадоволений внутрішній попит на плодоягідну продукцію; в) можливість
виробництва конкурентоспроможної продукції, що матиме ряд принципових переваг
порівняно з іншими регіонами; г) сприятливі природно-економічні умови для
розвитку галузі садівництва.
Світовий і поки що невеликий український досвід
дозволяють виділити ряд переваг кластерної моделі розвитку виробництва
продукції садівництва.
Кластерне об’єднання садівницьких підприємств дозволяють:
об’єднувати виробництво плодів та ягід в технологічний ланцюг; посилювати
процеси спеціалізації і розподілу праці між підприємствами; поєднувати у
виробництві конкуренцію з кооперацією; об’єднувати підприємства, розробників
ноу-хау, споживачів; забезпечувати його суб’єктам розширення та зміцнення
взаємозв’язків у своєму сегменті ринку; утримувати частку ринку; зайняти вільну
ринкову нішу на суміжній території з конкурентом; забезпечувати більш
гарантовані ринки збуту продукції, послуг; подолати неприбутковим підприємствам
нижню межу рентабельності за допомогою спеціалізації, яка забезпечує підвищення
продуктивності праці та зниження собівартості продукції; ширше приваблювати
клієнтів, створюючи тісну взаємодію покупців і продавців; ефективніше
розвиватися виробництву; знижувати вартість одиниці технічної послуги і
продукції, яка виготовляється на основі спільної діяльності; зменшувати
трансакційні витрати; підвищувати інноваційність виробництва, прискорюючи темпи
впровадження інновацій (науково-технічних та організаційно-економічних) на
виробництві; поліпшувати умови для появи та реалізації нових ідей, посилюючи їх
потоки між учасниками кластеру; розширювати інформаційну базу; поширювати обмін
інформацією між учасниками кластера, передачу сучасних технологій на всіх
етапах виробництва; підвищувати доступність фінансових ресурсів; активізувати
інвестиційну діяльність; ефективніше використовувати місцеві природні ресурси,
трудовий, виробничий потенціал; підвищувати продуктивність праці; підвищувати
ефективність виробництва за рахунок скорочення витрат; отримувати його
суб’єктам додатковий дохід, завдяки впливу ефектів масштабу, охоплення і
синергії; зменшувати ризики при сумісній діяльності, а при їх виникненні –
розподіляти між усіма членами кластера; звести до мінімуму внутрішньокластерну
конкуренцію; підвищити гнучкість в організації підприємницької діяльності;
розширити можливості виходу на зовнішні ринки збуту продукції; збільшити
експорт товарів і послуг та взаємопідтримку при укладанні міжнародних
контрактів; створювати нові робочі місця; поліпшувати якість робочої сили,
завдяки підготовці і перепідготовці спеціалістів; розширити можливості в
одержанні більш кваліфікованих послуг з консалтингу; проводити науково-дослідні
роботи; підвищувати культуру підприємництва.
Існування регіональних агропромислових кластерів в цілому
сприяє: зміцненню конкурентного статусу регіону; реалізації конкурентних
переваг конкретного регіону з виробництва продовольчої сировини і продуктів
харчування, пов’язаних з географічним розташуванням, кліматом,
виробничо-економічними можливостями; найбільш раціональному використанню
наявних ресурсів; активізації підприємницької діяльності; підвищенню і поліпшенню
інвестиційної привабливості регіонів і забезпеченню зростання залучення
вітчизняних та іноземних інвестицій; покращенню інноваційного середовища
регіону; зростанню експортного потенціалу; забезпеченню сталого розвитку
соціальних процесів.
Література:
1.
Портер М. Конкуренція: Учебное пособие / Пер. с англ. М.: Вильямс. – 2001. – 495с.
2.
Войнаренко М. Концепція кластерів – шлях до
відродження виробництва на регіональному рівні // Економіст. – 2000. – №1. – С. 29-31.