Экономические науки/ 14. Экономическая теория

К.е.н. Городецька Т.Е.

Харківський інститут фінансів Українського державного

університету фінансів і міжнародної торгівлі

Особливості державної політики зайнятості в Україні

Політичні, економічні та соціальні зміни в Україні, що відбулися з часу становлення її державної незалежності, суттєво вплинули на структуру та динаміку зайнятості та ринку праці. За цей час відчутно скоротилась загальна чисельність населення, що спричинило скорочення зайнятості та відбулися значні зміни в галузевому розподілі працюючих та їх статусі. Специфічною рисою ринку праці стала трудова еміграція – масштабний відплив економічно активного населення за межі України, викликаний неможливістю працевлаштування в країні та низьким рівнем життя населення. На початку ХХІ ст. ринок праці в Україні розвивався під впливом сприятливих макроекономічних тенденцій – позитивної динаміки зростання ВВП, активізації інвестиційної політики та державної політики у соціальній сфері. Але економічна криза, яка охопила Україну наприкінці 2008 р., зупинила економічне піднесення і призвела до скорочення зайнятості та зростання безробіття.

Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць. На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

Європейська модель – це скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростання доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

Скандинавська модель – це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що спричиняє звільнення.

Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами [1].

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості – це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактики звільнення, навчання і підвищення кваліфікації, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомоги безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці в цілому.

Метою державної політики у сфері зайнятості населення є [2]:

1) забезпечення рівних можливостей особам у реалізації їх права на працю;

2) сприяння підвищенню професійного рівня працездатного населення відповідно до суспільних потреб;

3) сприяння зайнятості населення, у тому числі в сільській місцевості та на депресивних територіях;

4) забезпечення економіки кваліфікованими кадрами;

5) збалансування попиту на робочу силу (створення належної кількості робочих місць) та її пропонування (створення умов для професійного розвитку, гідних умов для праці);

6) пріоритетність забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості;

7) забезпечення соціального захисту осіб у разі настання безробіття;

8) посилення соціального та правового захисту громадян України, які працюють за кордоном, у тому числі шляхом активізації міжнародного співробітництва, укладення міжнародних договорів, що стосуються питань захисту прав трудових мігрантів.

Зменшення загальної чисельності населення України, що в останні роки відбувалося на фоні одночасного суттєвого погіршення соціально-економічного становища, природно обумовило досить значне скорочення чисельності зайнятих в економіці.

Сьогодні держава гарантує у сфері зайнятості: вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства; професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці; професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями; безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку; соціальний захист у разі настання безробіття; захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення; додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян [2].

Створення розвиненої системи зайнятості в Україні, що забезпечує відтворення, розподіл та перерозподіл населення, передбачає:

- вдосконалення законодавчо-нормативної бази та адміністративно-організаційних методів її реалізації для регулювання соціально-трудових відносин ринкового типу;

- спрямування політики зайнятості на продуктивне використання людських ресурсів, розвиток підприємництва, інтеграцію України у глобальне економічне середовище;

- стратегія зайнятості повинна бути найвищим пріоритетом держави, а соціально-економічна політика України повинна пов’язуватися із розробкою фінансово-кредитної, політики доходів населення, демографічною, інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими функціями держави, її програмами розвитку, проектами, бюджетами, схемами розвитку територій, регіонів, галузей, підприємств, нових робочих місць;

- державні служби зайнятості повинні координувати свою діяльність з розвитком мережі недержавних агенцій зайнятості для розширення обсягів та асортименту послуг;

- розвиток системи професійного навчання кадрів, в тому числі безпосередньо на робочому місці, в першу чергу молоді, зокрема у сільській місцевості;

- системи державного соціального страхування мають бути пов’язані із забезпеченням джерел існування працюючих і безробітних, стимулюванням останніх до пошуку роботи, гарантіями надання адресної допомоги [3].

Зростання безробіття протягом 20 років незалежності України й переростання його в деяких галузях господарства у масове, робить важливим запобігання погіршенню ситуації у сфері зайнятості внаслідок фінансово-економічної кризи, підвищення економічної активності населення, сприяння його зайнятості та посилення соціального захисту від безробіття шляхом державного регулювання ринку праці.

Література:

1. Базілінська О. Я. Державна політика зайнятості. – Режим доступу : http://library.if.ua/book/63/4571.html.

2. Про зайнятість населення : закон України № 5067-VI від 5 липня 2012 року. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5067-17.

3. Бубенко І. В., Кондусова Л. Ф., Разінкова В. П. Реформування державної політики зайнятості в Україні. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchnu_ekon/2010_5_3/02bub.pdf