Миколаївський міжрегіональний
інститут розвитку людини
ВНЗ ВМУРоЛ „УКРАЇНА”, Україна
Концепції формування оптимальної
структури капіталу підприємства
Потреба
фінансування діяльності підприємства для забезпечення бажаного рівня доходів
вимагає раціонального управління капіталом. Необхідний обсяг капіталу може бути
сформований за рахунок використання джерел утворення як позиченого, так і
власного капіталу. Використання позиченого капіталу дає змогу, опираючись на
податкові переваги, збільшити рівень фінансової рентабельності (рентабельності
власного капіталу), однак необхідно зважати на те, що чим вищим є коефіцієнт
заборгованості підприємства, тим вищими є відсотки за користування позиченим
капіталом.
Сьогодні
одним із найбільш актуальних питань у сфері формування капіталу підприємства є
визначення такої структури капіталу, яка б дозволила досягти основної мети
діяльності підприємства.
Розвиток
та розширення діяльності суб’єктів господарювання вимагає постійного залучення
додаткового капіталу з зовнішніх джерел, що не завжди позитивно впливає на їх
фінансовий стан. Зважений підхід до формування коштів в повному обсязі з різних
джерел дозволяє досягнути визначеної мети діяльності. Саме тому формування
оптимальної структури капіталу є одним із найважливіших та найскладніших
завдань фінансового управління суб’єкта господарювання.
Визначне місце в управлінні структурою джерел фінансування активів
підприємства належить аналізу як основі для прийняття науково обґрунтованих
управлінських рішень.
Метою аналізу є визначення не тільки раціональної структури капіталу, а й
визначення впливу її на прибутковість.
Перед керівництвом, яке оптимізує капітал підприємства, стоять наступні
завдання: визначення структури капіталу за джерелами формування необхідної для
максимізації рентабельності власного капіталу та визначення впливу чинників, що
її обумовлюють; визначення впливу операційного та фінансового важеля на зміну
фінансової рентабельності; розрахунок „межі байдужості” та вплив її рівня на
вибір джерел формування капіталу підприємства.
Процес формування капіталу пов’язаний зі встановленням його оптимальної
структури, оскільки це основа для вибору стратегічних напрямків розвитку
підприємства та забезпечення максимізації ринкової вартості підприємства.
Найбільш
дискусійною концепцією в сфері управління формуванням капіталу підприємства
сьогодні залишається поняття структури капіталу. Це пов’язане з тим, що її
теоретична концепція є базою для вибору напрямків розвитку підприємства та
забезпечує зростання його ринкової вартості.
Під
структурою капіталу розуміють співвідношення власного та позиченого капіталу,
проте при розгляді складу власного та позиченого капіталу деякі дослідники
кожен із цих елементів розуміють по-різному. Одні під структурою капіталу
розуміють співвідношення власного та довготермінового позиченого капіталу, інші
– власного капіталу, довготермінового позиченого капіталу та короткотермінового
банківського кредиту, а інші – всіх форм власного та позиченого капіталу [1,
с.43].
Така розмаїтість викликала появу таких понять як
фінансова та капіталізована структура. За твердженням деяких авторів, під
“фінансовою структурою” слід розуміти спосіб фінансування активів підприємства
взагалі, тобто за рахунок усіх джерел формування капіталу, а “капіталізована
структура” має вужче значення, тобто обмежується лише довготерміновим позиченим
капіталом [1, с.48; 2, с.94]. На нашу думку, існування різноманітних підходів
перш за все пояснюються поступовим історичним розширенням видів джерел
формування капіталу підприємства.
Ми
вважаємо, що під структурою капіталу слід розуміти співвідношення всіх форм
власного та позиченого капіталу з різних джерел, що використовуються
підприємством у процесі господарської діяльності.
Метою оптимізації структури джерел фінансування підприємства є встановлення
такого співвідношення власного та позиченого капіталу, яке б дозволяло в
повному обсязі забезпечити досягнення обраного критерію оптимізації.
Суперечки
навколо проблеми оптимальності структури капіталу точаться ще з середини ХХ
століття, що вилилось у формування ряду узагальнюючих теоретичних концепцій -
традиційної, індиферентності структури капіталу, компромісної, протиріччя
інтересів при формуванні структури капіталу.
Основу
традиційної концепції структури капіталу складає твердження про можливу
оптимізацію структури капіталу шляхом врахування вартості окремих його
складових частин. Причому вартість власного капіталу є завжди вищою за вартість
позиченого капіталу враховуючи ризик його використання та визначається рівнем
фінансових результатів діяльності суб’єкта господарювання за попередній період.
Тому збільшення питомої ваги позиченого капіталу веде до зниження
середньозваженої вартості капіталу підприємства та росту показника фінансової
рентабельності. Недоліком даної концепції є неврахування зростання фінансового
ризику з ростом питомої ваги позиченого капіталу, що неодмінно позначається на
середньозваженій вартості капіталу.
Основу
концепції індиферентності структури капіталу
складає твердження про неможливість оптимізації структури капіталу ні за
критерієм мінімізації його середньозваженої вартості, ні за критерієм
максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не впливає на
формування цих показників. Ріст питомої ваги позиченого капіталу, за даною
концепцією, не призводить до зменшення середньозваженої вартості капіталу
підприємства та росту рентабельності власного капіталу.
Основу
компромісної концепції структури капіталу складає твердження про те, що вона формується під впливом
суперечливих умов, які визначають співвідношення рівня доходності та ризику
використання капіталу підприємства, яке в процесі оптимізації необхідно
врахувати шляхом відповідного компромісу їх комплексної дії. Прихильники даної
концепції стверджують, що середньозважена вартість капіталу може знижуватись
лише до так званої точки компромісу. Поза нею різко зростає ступінь ризику
неповернення позиченого капіталу, що визначає зростання його вартості та
середньозваженої вартості капіталу підприємства. Точка компромісу є оптимальною
структурою капіталу. Ця концепція включає в механізм формування структури
капіталу ряд реальних умов функціонування економіки та ринку, які не були
враховані в попередніх концепціях.
Основу
концепції протиріччя інтересів формування структури капіталу складає твердження
про відмінність інтересів та рівня інформованості власників, інвесторів та
адміністрації в процесі управління ефективністю його використання, вирівнювання
яких веде до збільшення вартості окремих елементів капіталу [3, с.75-92].
Встановлення оптимальної структури джерел формування капіталу здійснюється
для досягнення максимального рівня фінансової рентабельності із одночасною
мінімізацією середньозваженої вартості капіталу. При цьому слід враховувати
рівень операційного та фінансового ризиків, які склалися на даному підприємстві
на визначену дату.
Література:
1.
Бланк И.А. Финансовая
стратегия предприятия: [учебный курс] / И.А. Бланк. – К.: Ника-Центр, 2006. –
520 с.
2.
Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций.
Анализ отчетности / В.В. Ковалев – [2-е
изд., перераб. и доп.]. – М.: Финансы и
статистика, 2000. – с. 330.
3.
Оцінка і діагностика
фінансової стійкості підприємства : [монографія] / [Кизим М. О.,
Забродський В. А., Зінченко В. А., Копчак Ю. С.] – Х. :
Видавничий Дім “ІНЖЕК”, 2003. – 144 с.