Магістрант - Коряк Ю.М., керівник – к.е.н. Головченко Н.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ

Статтю присвячено дослідженню проблемних особливостей організації фінансування з державного бюджету, установ освітньої галузі. Результати наукового дослідження дали змогу виявити сучасний стан і шляхи вдосконалення діючої системи освіти в Україні.

Освіта є стратегічним ресурсом забезпечення національних інтересів у державі, зміцнення її авторитету і конкурентоспроможності на міжнародній арені. За допомогою освіти суспільство через школи, коледжі, університети та інші установи передає свою культурну спадщину, відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал [1].

За роки незалежності було визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу. Прикладом є основоположні гарантії надання прав на освіту, які зазначені в Конституції України. Динамічно здійснюється практичне реформування із запозиченням зарубіжного досвіду. Про це свідчать національні так міжнародні правові акти, зокрема Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод і Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права, прийнятим ООН у 1966 році [2].

Актуальність проблеми. Значний інтерес кожної країни становить економічний характер результатів освітньої діяльності. Витрати на освіту громадян мають продуктивну природу, тому підвищення освітнього рівня населення позитивно впливає на зростання показників ефективної економічної діяльності держави на різних рівнях. Для забезпечення вище зазначеного, діяльність закладів освіти бюджетних установ обумовлена якісним фінансуванням, яке потребує інновацій на державному рівні, що стає дедалі цікавішим для впровадження додаткових розробок вчених економістів.

Мета публікації. Дослідження стану бюджетного фінансування освітньої галузі, яке потребує пошуку шляхів вдосконалення існуючої системи та розв’язання критичних зауважень щодо стабілізації галузі.

Результати. Законодавчо прийнятим методом фінансування освіти в Україні є бюджетне фінансування, що здійснюється на основі єдиного кошторису доходів та видатків. Фінансування закладів освіти державної форми власності проводиться Урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків. Видатки на освіту належать до поточних видатків бюджету, проводяться за кодами видатків відповідно до економічної класифікації через Державне казначейство України. Дана галузь практично не має доходів і свою діяльність здійснює на основі видатків відповідного бюджету.

На даний час в Україні функціонують наступні рівні державного управління: державний, обласний, районний. Відповідно фінансування освіти також здійснюється з бюджетів, що формуються на цих трьох рівнях. Доречно зауважити, що переважна частина бюджету освіти формується на району рівні.

Практична реалізація умов гарантованих 53 статтею Конституції України відносно права громадян на отримання якісної повної загальної освіти має прямо пропорційну залежність від повноцінного забезпечення державними коштами, для досягнення нормативно зазначеної мети [3].

В наслідок недостатнього виконання Урядом покладених на нього зобов’язань щодо фінансового забезпечення, бюджетні установи освітньої сфери змушені функціонувати за принципами мінімальної достатності та багатоканального фінансування освіти з залученням позабюджетних спеціальних джерел, покладаючи підтримку при цьому від місцевих органів влади, благодійних внесків, платних послуг юридичних та фізичних осіб.

Реалії сьогодення свідчать про існуючі проблеми фінансування стратегічного розвитку освіти, насамперед за наступними питаннями.

Фінансів, які надходять з бюджетних ресурсів, вистачає лише на забезпечення основоположних умов навчання учнів та студентів. Враховуючи лімітовані надходження асигнувань, використовуються заходи по економії коштів, які поширюються на обов’язкові статті витрат, як оплата праці працівникам та комунальні послуги. З поглиблення в тематику слід зазначити спільну особливість діяльності всіх навчальних закладів: це висока питома вага частки видатків на заробітну плату, які разом з нарахуваннями складають 60-80% всього бюджету закладу [4]. Негативним фактором залишається рівень оплати праці в бюджетних установах, робітники освітньої сфери не є виключенням, як наслідок зазнають мінімального відшкодування фізичної і розумової енергії, що не забезпечує зростання більш ефективної працездатності.

Недостатнє фінансування другої обов’язкової статті видатків – оплата комунальних послуг та енергоносіїв. Закладами освіти застосовується режим жорсткої економії за рахунок вимикання світла, водопостачання та інших обмежень.

Встановлені нормативи видатків на придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ на даний момент фактично не витримуються. Ці категорії видатків або взагалі не закладаються в кошторисі, або визначаються на підставі даних про середню величину учбових видатків за минулий рік і майже не фінансуються.

Поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель – видатки за цією категорією майже не фінансуються з державного і місцевих бюджетів. Вартість ремонту визначається не за нормативами, а на основі договірної ціни тих робіт, які планується зробити. Фінансування цих видатків здійснюється переважно за кошти спеціального фонду та спонсорів.

Видатки на харчування учнів представлені переважно в діяльності загальноосвітніх закладів інтернатного типу. У денних загальноосвітніх закладах видатки на харчування здійснюються лише в небагатьох регіонах, за рішенням місцевої влади, в інших превалюють надходження спеціального фонду.

Загальноосвітні заклади інтернатного типу на даний момент є єдиною категорією навчальних закладів, за якою майже повністю фінансуються видатки на утримання їх вихованців: забезпечення одягом, м’яким інвентарем, предметами особистої гігієни, підручниками, шкільним приладдям, іграми та ін. Однак, рівень фінансування цих закладів також залишається низьким в динаміці інфляційних процесів.

Як показує практика, інші видатки в останні роки майже не фінансуються. Дефіцит державних ресурсів зумовив функціонування освіти в Україні за принципом обмеженості бюджетного фінансування. В результаті недоотримання фінансових ресурсів, що виділяються державою, застарілістю нормативно-правового забезпечення та механізмів залучення і використання позабюджетних коштів освітня галузь не отримала необхідного розвитку. Недостатня ефективність державних видатків на освіту зумовлена низкою чинників, основними серед яких залишаються вади організаційно-управлінської структури галузі.

Наявність зазначених негативних тенденцій свідчить про незадовільний стан української освіти, її невідповідність європейським і світовим ринкам праці. На жаль, держава вже не несе відповідальності за надання робочих місць випускникам вищих навчальних закладів. Лише пропонуються уніфіковані програми, які не пов’язані з вимогами міжнародних ринків праці.

Зазначене дозволяє визнати необхідність розроблення нових підходів до формування ефективної моделі фінансування освіти в умовах обмеженості фінансових можливостей щодо фінансування сфери освіти. Удосконалення фінансового забезпечення системи освіти необхідно здійснювати за подальшими напрямами.

Поступового збільшення асигнувань бюджетів усіх рівнів на функціонування системи освіти. Розвиток освітніх інвестицій має ґрунтуватися не на простому нарощуванні видатків, а на підвищенні їх ефективності з метою забезпечення належної якості освітніх послуг та можливостей рівного доступу населення до їх отримання впродовж всього життя.

Забезпечення ефективно використання бюджетних коштів. На основі участі у контролі якості освітніх послуг, доцільності та ефективності використання бюджетних коштів. Контроль діяльності мають приймати уповноважені державні органи - для захисту інтересів споживачів освіти; стежити за виконанням іншими учасниками освіти своїх зобов’язань. Також посилити ступінь відкритості для громадського контролю, який посилить прозорість та публічність використання наявних ресурсів, створення умов для постійного незалежного моніторингу використання коштів.

Залучення позабюджетних джерел фінансування освіти. Потрібно розширити можливості навчальних закладів залучати додаткові кошти з некомерційних фондів; використання грантової підтримки дослідних проектів та освітніх інновацій. Система освіти в Україні повинна бути орієнтована, перш за все, на потреби особистості і роботодавця. Орієнтація на реальні потреби споживачів освітніх послуг створить основу для залучення в систему освіти додаткових фінансових ресурсів, які складаються з коштів підприємств-замовників.

Висновки. В умовах ринку інвестування в людський капітал є центральним елементом в стратегіях сприяння економічного процвітання країни. Сучасний стан фінансування освіти в Україні є досить невтішним. Для досягнення світових стандартів в даній галузі необхідна побудова економічних механізмів, які б забезпечили ефективну систему фінансування.

Сукупність перерахованих заходів в кінцевому результаті має сприяти вихованню всебічно освіченої особистості, з притаманним їй системним світоглядом і логічним мисленням, знання та навики якої відповідатимуть профілю її діяльності. Українська освітня система має великий потенціал, до покращення сформованих тенденцій.

Бібліографія

1. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р., № 1060 – ХІІ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

2. Вікіпедія – вільна енциклопедія [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Освіта

3. Конституція України: закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР із змінами і доповненнями. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z960254K.html

4. Державна служба статистики України [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/