Кузишин М. С.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

Фінансове регулювання як метод фінансового механізму підприємства

Формування і реалізація фінансової політики держави або окремого суб’єкта господарювання здійснюється через фінансовий механізм, який відображає напрями та характер функціонування фінансів.

При визначенні фінансового механізму, як мікроекономічної категорії, існують значні розбіжності. Проаналізувавши наукову, навчальну та навчально-методичну літературу з цього питання, можна виділити два підходи щодо визначення фінансового механізму діяльності підприємства: через призму використання фінансових методів та важелів для забезпечення ефективної діяльності, тобто як систему складових елементів (Кірейцев Г.Г., Ковалюк О.М., Москаленко В.П., Нікольський П.С., Райзберг Б.А., Юрій С.І. та ін.), та систему організації фінансів та фінансових відносин підприємства (Балабанов І.Т., Бурковський В.В., Воєводін А.А., Поддєрьогін А.М., Шеремет А.Д. та ін.).

Отже, можна визначити, що фінансовий механізм – це система організації фінансових відносин підприємства в межах системи фінансового регулювання на основі інформаційного та нормативно-правового забезпечення з метою досягнення тактичних і стратегічних цілей підприємства. Якщо на макроекономічному рівні функціонування фінансового механізму відбувається під безпосереднім впливом фінансової політики держави, то на мікроекономічному рівні він відображає економічну діяльність апарату управління суб’єктів господарювання.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи, як фінансові методи, фінансові важелі, фінансові інструменти, нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення. У сучасних умовах визнається, що серед складових фінансового механізму найефективнішими є фінансові важелі, які приводяться в дію через відповідні фінансові методи. Такі методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. На практиці широко застосовують наступні фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання [5, с. 392].

Детальніше розглянемо фінансове регулювання, яке визначається як діяльність, спрямована на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів у економіці (держави, галузі, підприємства) через механізми надання або вилучення фінансових ресурсів. Фінансове регулювання – процес маневрування фінансовими ресурсами. Джерелами фінансового регулювання є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджетні асигнування. Крім цього, фінансове регулювання спрямоване на узгодження зовнішніх та внутрішніх суперечностей, що виникають у процесі забезпечення стійкого функціонування підприємства та проявляється в узгодженні економічних інтересів учасників фінансово-кредитного ринку у межах внутрішнього середовища підприємства на основі прийняття рішень стосовно джерел формування та визначення напрямів використання фінансових ресурсів.

Фінансове регулювання передбачає регламентування розподільних відносин як у суспільстві, так і на певних підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання є фактично методами розподілу. В економічній літературі розрізняють два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між доходами і витратами, саме він стимулює зростання доходів і зниження витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом визначаються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки можуть мати нормативний характер, але нормативи встановлюються не до об’єкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до інших показників.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об’єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно [2, с. 175].

Засобами фінансового регулювання є фінансові інструменти та фінансові важелі. Фінансові інструменти – це засоби, що застосовуються для виконання завдань, передбачених фінансовою політикою. Вони вказують на економічний зміст окремої сукупності фінансових відносин, таких як бюджет, перспективне, поточне й оперативне фінансове планування, податки та збори, застосування регульованих і фіксованих цін, фінансові ресурси, стимули, санкції, форми фінансового контролю тощо.

Фінансові важелі – це конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП. Вони передбачають встановлений порядок фінансування, кредитування та інвестування. Розрізняють важелі прямого впливу (податки, збори, відрахування, внески, норма амортизації), що характеризуються вилученням частини доходів та важелі непрямого впливу (державний кредит, субсидії, трансферти через систему державних цільових фондів), що діють шляхом збільшення доходів. Досить часто фінансові важелі використовують з метою стимулювання необхідних процесів та використання фінансових санкцій для запобігання небажаних явищ і процесів.

Щоб зацікавити суб’єктів господарювання у досягненні кращих результатів використовують фінансові стимули. До них належать: рівень заробітної плати, доходи працівників, матеріальна допомога, премії, пенсії, стипендії, надання різних пільг, зокрема податкових пільг, податкових канікул, списання податкової заборгованості. Також до фінансових стимулів відносять заохочувальні фонди, створювані з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку національної економіки, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів тощо [3].

Важливе місце серед фінансових важелів посідають фінансові санкції, як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. Найбільш поширеними видами санкцій є штрафи і пеня. До фінансових санкції належать: санкції за порушення податкового законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, пеня за несвоєчасну сплату платежів та ін. [1, с. 211].

Загалом фінансове регулювання, як складова фінансового механізму не залежить від внутрішніх дій та зусиль підприємницької структури. Воно здійснюється на рівні держави і повинне бути прийняте і адаптоване підприємством протягом його фінансово-господарської діяльності.

Список використаних джерел :

1. Лондар С. Л. Фінанси : навч. посіб. / С. Л. Лондар, О. В. Тимошенко. – Вінниця : Нова Книга, 2009. – 384 с.

2. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) : навч. посібник. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. / В. М. Опарін. – К. : КНЕУ, 2002. – 240 с.

3. Стріжик У. Р. Суть фінансового механізму суб’єкта господарювання та його структура. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ekfor/2012_3/63.pdf

4. Фінанси : навч. посіб. / [Загорський B. C., Вовчак О. Д., Благун І. Г., Чуй І. Р.]. – [2-ге вид., стер.]. – К. : Знання, 2008. — 247 с.

5. Фінанси : підручник / [Юрій С. І., Федосов В. М., Алексеєнко Л. М. та ін.]; за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. – К. : Знання, 2008. – 611 с.