Соколовський В.В.

Академія внутрішніх військ МВС України

Формування готовності військовослужбовців до дій у напружених ситуаціях, як елемент емоційно-вольової культури.

Сучасний військовослужбовець внутрішніх військ зобов’язаний завжди бути готовим до дій у напружених ситуаціях, здатним сприйняти її не як надзвичайну подію, а як цілком природне положення речей, коли потрібна миттєва мобілізація всіх ресурсів досвіду, вмінь й знань.

Формування готовності до дій у напружених ситуаціях означає утворення тих необхідних мотивів, установок, досвіду, додання психічним процесам і властивостям особистості таких особливостей, які забезпечують військовослужбовцю можливість ефективно здійснювати свою професійну діяльність у цих ситуаціях. Виходячи з того, що емоційно-вольова культура – це фундаментальна сутнісна характеристика особистості, яка визначає певний рівень її розвитку, здатність останньої контролювати власну поведінку, адекватно проявляти власні емоції та реагувати на емоції інших, управляти емоційним станом і емоційними реакціями на зовнішні та внутрішні дії, до саморегуляції, самоорганізації свого життя та діяльності, самообмеження деяких безпосередніх прагнень і потреб, самоконтролю та виявлення вольових якостей, можна стверджувати, що безпосередня готовність до виконання службово-бойових завдань військовослужбовцями в умовах екстремальних ситуацій є одним із показників сформованості у них емоційно-вольової культури [3].

Важливою умовою формування готовності до дії у напружених ситуаціях є відповідність суб’єктивних властивостей, по-перше, схильностей і здатностей фахівців підрозділів внутрішніх військ вимогам професії. Наявність таких схильностей і здатностей забезпечує успіх і творчий підхід до діяльності. Готовність до діяльності у напружених ситуаціях розвивається й вдосконалюється шляхом набуття загальних й професійних знань, умінь й навичок, удосконалювання професійної майстерності.

Найчастіше, коли ставиться питання про керування своїм професійними діями, мають на увазі подолання розгубленості, уміння контролювати стрес, якщо навіть для нього створюються об’єктивні умови.

Аналіз матеріалів, присвячених розробці проблемі стресових станів (Б. Ломов, В. Марищук, Е. Милерян; Н. Наенко; М. Котик; та ін.), показує, що найбільш ефективними заходами попередження й подолання цих станів є:

1. Проведення профвідбору, що враховує індивідуальні властивості нервової системи, емоційну стійкість;

2. Виховання високих особистісних якостей;

3. Досягнення високого рівня загальнотеоретичної підготовки фахівця, що сприяє росту впевненості у своїх силах;

4. Формування вмінь, що дозволяють успішно досягти в умовах, що змінюються, свідомо поставленої мети шляхом творчої зміни уніфікованих способів і методів виконання роботи;

5. Формування твердих навичок роботи у напружених ситуаціях;

6. Удосконалення змісту й методів професійного навчання;

7. Застосування різних прийомів, що знижують ступінь напруженості;

8. Застосування фармакологічних засобів;

9. Застосування спеціальних фізичних вправ.

На основі проведених нами досліджень обґрунтуємо принципи й шляхи формування готовності до дій у особливих, складних умовах, у ході навчання:

1. Частина майбутньої діяльності, що виокремлюється для самостійного вивчення, повинна складатися з дій, по своїй психологічній структурі однакових з діями, що будуть відбуватися у реальній бойовій обстановці. У навчальній діяльності, насамперед, необхідно створити систему дій для тренування уваги, сприйняття, пам’яті й мислення, а також визначити дії, за допомогою яких виконуються складні професійні завдання.

2. Навчальна діяльність повинна опиратися на фізичне й психологічне моделювання реальних умов діяльності. Вибрана модель зобов’язана психологічно відповідати тій, з якою військовослужбовець буде стикатися у реальності.

3. Завданням навчальної діяльності є формування не тільки автоматизованих дій, але й тих психофізіологічних механізмів, які сприяють активації властивостей психіки, що здійснюють адаптацію організму до будь-якої варіантності умов несення служби.

4. Оскільки мова йде про підготовку військовослужбовця до дій у екстремальних умовах, дуже важливо враховувати психологічні вимоги необхідні для компетентних дій військовослужбовця у екстремальних умовах.

5. Навчальна діяльність повинна включати завдання, що розвивають такі функції психіки, як пізнавальна, регулятивна, комунікативна (Б. Ломов). Така постановка питання припускає, що підготовка до дій у напруженій ситуації буде забезпечувати формування відповідних якостей сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, способів ухвалення рішення й т.д.

Новизна нашого підходу полягає в тому, що формуються не тільки зовнішні алгоритми дій, але й внутрішні умови для протікання емоційно-вольових процесів у напруженій ситуації. До внутрішніх умов варто віднести й деякі спеціальні риси середовища перебування, якщо останню представляти як інформаційний комплекс [4].

При проведенні занять з дисциплін професійного спрямування, варто показати на практичних прикладах, які професійно необхідні емоційно-вольові якості й властивості особистості сприяють успішному виконанню професійної діяльності, що сприяє успіху самовиховання готовності до дій у екстремальних ситуаціях.

В цілому, щоб підготувати військовослужбовця до несення служби в умовах напружених ситуацій, доцільно застосовувати наступні методи й прийоми: збільшення темпу діяльності; рішення завдання при недостатності інформації, перешкодах, з наявністю елементів ризику й небезпеки; введення у хід заняття непередбачених перешкод і несподіваних ускладнень; проведення вправ з порівнянням й класифікацією окремих цілей своєї діяльності залежно від їхньої важливості, складності, строків досягнення; постановка завдання, що вимагає самостійного вибору одного способу рішення з декількох можливих; створення ситуацій, що ведуть до часткової невдачі й потребуючих надалі підвищеної активності; постановка завдання й створення ситуацій, що вимагають негайного переходу до сміливих, самостійних і організованих дій; організація змагання; складання моделей майбутньої діяльності залежно від зміни її зовнішніх і внутрішніх умов [1, 2].

Не менш важливо для успіху формування готовності забезпечити поступовість у нарощуванні труднощів.

Дослідження показує, що подоланням негативних емоційних станів, підготовкою до дій, пов’язаним із ризиком і небезпекою, треба займатися, як правило, поступово, з огляду при цьому на особистісні якості, знання й навички фахівця.

Отже, формування готовності вимагає всебічного впливу на емоційно-вольову сферу військовослужбовців, озброєння його системою знань, досвідом успішних дій у складних умовах, ознайомленням з більшою кількістю напружених ситуацій.

Литература:

1. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 142 с.

2. Изард К.Э. Психология эмоций / К.Э. Изард. – СПб.: Питер, 2006. – 464 с. – (Серия «Мастер психологии»).

3. Соколовський В.В. Визначення суті поняття «емоційно-вольова культура» сучасні психолого-педагогічній літературі / В.В. Соколовський // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах: зб. наук. пр.. / редкол.: Т.І. Сущенко (голов. ред.) та ін. – Запоріжжя. – 2011. – вип. 16 (69). – С. 262 – 267.

4. Соколовський В.В. Особливості формування емоційно-вольової культури у процесі професійної підготовки офіцерів внутрішніх військ МВС України / В.В. Соколовський // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. / За ред. член-кор. НАПН України А.В. Троцко. – Харків, – 2011. – вип. 28 – С. 158 – 164.