Педагогические  науки/2.Проблемы подготовки специалистов

К.пед.наук Зобенько Н. А.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

К.пед.наук Ніколаєску І. О.

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, Україна

Реалізація ідей гуманної педагогіки в умовах професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів

Актуальна потреба людства на сьогоднішній день – це формування людини високоморальної, яка за будь-яких умов зберігає справжню людяність, усвідомлено прагне будувати свої стосунки із усією навколишньою дійсністю на гуманних засадах. Особливого значення щодо необхідності утвердження в сучасному суспільстві гуманістичних цінностей добра, справедливості, честі, гідності, совісті, відповідальності покладено на систему освіти, завданням якої є не лише дати якісні знання майбутньому спеціалісту, а й акцентувати його увагу на перенесенні ціннісних та світоглядних аспектів життєдіяльності у свою професійну діяльність.

Провідна роль у входженні дитини в соціум, визнанні її як найвищої цінності, її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей належить учителю початкових класів, який має гуманістичне мислення та глибоко переконаний, що “дитина може все, а вчитель повинен сам вірити в цю формулу і навіювати її дитині” [1]. Проте такого вчителя потрібно формувати ще під час навчання у вищому навчальному закладі, закладаючи основи гуманно-особистісного розвитку й саморозвитку та реалізуючи в навчально-виховному процесі закладу ідеї й принципи гуманної педагогіки.

Проблемі виховання гуманності в студентської молоді сьогодні приділяють увагу вітчизняні науковці Г. Балл, Є. Барбіна, І. Бех, Р. Бєланова, І. Богданова, М. Букач, В. Бутенко, З. Гіптерс, Г. Дашутін, І. Зязюн, О. Корольчук, Л. Кулікова, Л. Нечипоренко, Л. Сохань та ін. Значний інтерес для нашого дослідження становлять наукові розвідки І. Герасимової, В. Донія, В. Кувакіна, В. Кузнецова, О. Столяренко, Т. Яцули та інших учених, які розглядають питання гуманізації освітнього середовища. Неабиякий внесок у розвиток гуманно-особистісної педагогіки здійснив відомий сучасний учений, педагог-практик Ш. О. Амонашвіли, який свою педагогічну концепцію назвав сходинкою гуманної педагогіки, що веде вчителя вгору. Ідеї гуманної педагогіки були підхоплені заслуженим учителем України, академіком АПН України, директором одноїменної авторської школи О. А. Захаренком, який створив “педагогіку життя”, “педагогіку конкретної дії”. Незважаючи на інтерес науковців до означеної проблеми, слід константувати, що на сучасному етапі остаточно не з’ясовані структура поняття гуманності, його місце в системі професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів, умови та шляхи виховання гуманності в процесі навчання в університеті.

Мета нашого дослідження полягає в теоретичному осмисленні питання реалізації ідей гуманної педагогіки в умовах здійснення професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів.

Однією з найважливіших передумов модернізації національної системи загальної середньої освіти України на засадах гуманістичної педагогіки є трансформація підходів до професійної підготовки вчителя, спрямованої на формування готовності майбутніх освітян до фахової діяльності в особистісно орієнтованому загальноосвітньому навчальному закладі.

У переважній більшості вищих педагогічних навчальних закладів України і зарубіжних країн за часів Новітньої історії професійна підготовка майбутніх учителів початкових класів здійснювалась (і здійснюється зараз) за традиційною освітньою парадигмою. У її межах учитель початкових класів розглядається як компетентний і всебічно освічений фахівець, основною функцією якого є формування у молодших школярів елементарних ЗУНів. Проте, з багатьма обов’язками, покладеними на майбутнього вчителя початкових класів під час здійснення професійної діяльності, існує один специфічний і своєрідний, який вимагає від нього особливої відповідальності, обумовлює його педагогічну місію – супроводжувати дитину до входження у широкий світ. На думку О. Я. Савченко, дитина є головною педагогічною цінністю, а педагог повинен бути здатний до її виховання, соціального захисту, збереження індивідуальності [3]. Здійснення цієї місії щодо гармонійного і всебічного розвитку дитини можливе при визнанні концептуальних положень гуманізму, де дитина не є метою чи засобом щодо втілення певних цілей, а рушієм суспільного прогресу, мотиватором до впровадження інноваційних технологій у систему освіти. Тому дитину потрібно пристосовувати до системи освіти, а освіту до особистості дитини. Саме цим і визначаються мета та зміст підготовки майбутнього вчителя початкових класів, які грунтуються на засадах не лише особистісно-орієнтованого навчання та виховання, а й на впровадженні в освітню практику ідей і принципів гуманної педагогіки.

Метою педагогічної освіти на основі гуманно-орієнтованого підходу виступає не лише формування в студентів системи професійних і загальнокультурних знань, умінь і навичок, які б дозволили їм успішно працювати в початковій школі, що працює за традиційною освітньою моделлю, а й усвідомлення ними того, що вони відповідають за виховання цілісної особистості, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, визнання Душі дитини як реальної субстанції, реальності духовного світу, Вищих Сил. Суть гуманно-особистісного освітнього процесу полягає в тому, що вчитель, будучи творчем цього процесу, засновує його на русі стихійних пристрастей у дитині; направляє його на повний розвиток сил і здібностей, що виявляються в багатогранній діяльності дитини; націлює його на виявлення і затвердження особистості дитини; насищає його вищими образами прекрасного в людських взаємостосунках, у науковому пізнанні, житті [6, с. 227-228].

На наше глибоке переконання, організація освітньо-виховного процесу вищого навчального закладу та здійснення професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів на засадах гуманної педагогіки повинна будуватися на провідних положеннях, які грунтуються на припущеннях сучасного педагога-гуманіста Ш. О. Амонашвілі [1]:

1. Дитина є надзвичайне явище в нашому житті. Вона прийшла в цей світ, щоб віднайти відрізок шляху сходження і удосконалення душі і цим дати імпульс оновлення суспільства.

2. Дитина є носієм свого призначення, інакше совєї Місії. Кожна дитина народжується із своїм талантом і несе дари Духу для людей. І, якщо ми дамо можливість їй реалізувати себе, це і буде шляхом удосконалення і сходження особистості.

3. Дитина несе в собі величезну енергію Духу, яка не піддається вимірюванню. Дитина може все – тільки виховайте її достойно.

Усвідомити ці головні постулати студенти можуть, опановуючи фундаментальні навчальні дисципліни, які містять знання психолого-педагогічного циклу та мають застосовуватися під час здійснення педагогічної діяльності у взаємодії з прийомами педагогічної підтримки діяльності учнів вчителем, тобто гуманно-особистісна взаємодія учасників навчально-виховного процесу повинна будуватися на принципах гуманної педагогіки:

– облагороджувати довкілля дитини;

– виявляти творчу терплячість, допомагаючи дитині у самопізнанні;

– приймати дитину такою, якою вона є (не ламати її волю);

– будувати стосунки співпраці з дитиною (я – теж учень, а вона для мене – вчитель);

– наповнюватися оптимізмом у ставленні до дитини;

– проявляти відданність у відношенні до дитини (завжди пам’ятати, що єдиний захисник дитинства – вчитель).

Глибинному розумінню студентами сутності гуманної педагогіки сприяють теоретико-практичні заняття із використанням інтерактивних форм і методів навчання, які допомагають “...найтіснішому контакту студента з навколишнім світом, виходу його за межі своїх внутрішніх переживань, розширювали соціум безпосереднього оточення, збагачували спектр міжособистісного спілкування, створювали умови, у яких він знаходив би почуття приналежності, виявляв самооцінку і самовідчуття свого значення, а тим самим свою сутність” [4].

Лекції-дискусії, диспути, мозковий штурм, мікрофон, творчі вправи тренінги, круглі столи, рольові ігри тощо дають можливість не лише формувати у майбутніх учителів початкових класів професійні знання (знання з психології і педагогіки, методики дошкільного виховання), педагогічні здібності (дидактичні, комунікативні, перцептивні тощо), педагогічну техніку (вміння керувати своїми поведінкою і діяльністю, взаємодіяти з іншими людьми), а й допомагають оволодівати прийомами “обнадійливого співчуття” (за висловом Ш. Амонашвілі), що грунтується на переживанні педагогом невдачі кожної дитини й готовності прийти їй на допомогу; “на вушко” – прийом нашіптування, який сприяє особистому контакту учня з учителем, знімає боязкість неправильної відповіді, дозволяє опитати багатьох учнів під час уроку, не знижуючи важкості завдання.

Для формування професійного портрету майбутнього вчителя початкових класів, його фахової компетентності важливим є усвідомлення того, що вчитель – архітектор гуманних стосунків у соціумі, а виховання у дітей головних культурних, духовних, соціальних цінностей не можливе без установлення дійсно гуманних стосунків у соціумі, заснованих на гуманістичній етиці. Саме тому гуманізація стосунків ґрунтується на визнанні людини та її життя найвищою цінністю. Виходячи з цих положень, критеріями ефективності професійної діяльності майбутнього вчителя початкових класів повинні бути:

– “педагогічна чистота”, яка полягає у дотриманні вчителем фахового етичного кодексу, а саме принципів конфіденційності, компетентності, відповідальності, законності;

– моральна безпека, яка передбачає цілеспрямоване формування соціальної свідомості, розвиток морального почуття й формування звичок і навичок моральної поведінки дитини, що базується на засадах гуманізму та демократизму, які виявляються в ідеалі вільної людини, здатної до чесної співпраці, має високорозвинене почуття власної гідності, а також поваги до гідності іншої людини;

– валеологічна обґрунтованість діяльності педагога, яка передбачає таку систему його роботи, що полягає у збереженні психофізичного здоров’я всіх учасників навчально-виховного процесу та покращення соціального самопочуття учнів;

– духовна екологічність – педагог має бути носієм світла, яке облагороджує душу дитини, підтримує її самоповагу, олюднює середовище і знання навколо кожної дитини. Вчитель цінує особистість кожної дитини, має розвинуту інтуїцію, він – емпатійний, гуманний, добросердечний, принциповий захисник дитини у мікросоціумі закладу.

Гуманізація стосунків у соціумі передбачає позитивне сприйняття іншої особистості, віру в людину, у можливість її духовно-морального піднесення. У цьому контексті майбутні вчителі початкових класів повинні пам’ятати, що виховною позицією педагогів, батьків, інших дорослих має бути розуміння, визнання, прийняття і підтримка вихованця. З огляду на таку “екзистенційну теорію виховання” (І. Бех) особистості дитини варто запропонувати студентам обговорення проблеми: „Що означає „розуміти дитину?” Використовуючи “мозковий штурм”, підводимо студентів до висновку, що розуміння дитини передбачає вміння педагога правильно оцінити її емоційний стан, здатність сприймати та адекватно інтерпретувати поведінку вихованця безпосередньо у кожний момент спілкування, вміння фіксувати зміни у почуттях і вчинках, а також визначати причини, які зумовлюють ці зміни. Це і вміння порівнювати характер змін у вербальній і невербальній поведінці дитини, і здатність своєчасно робити з цього приводу правильні висновки. Інакше кажучи, вчитель початкових класів, пов’язавши ланцюг учинків, висловлювань, емоцій, які демонструє або стримує дитина, повинен зрозуміти і пояснити для себе її внутрішній світ, мотиви, моральну позицію, духовно-культурний потенціал, здібності і можливості. Намагаючись зрозуміти вихованця, вчитель повинен виявляти вміння відмежовуватись від упередження щодо дитини, нав’язаного іншими людьми, заради осягнення індивідуальної неповторності цієї особистості. Розуміння дитини передбачає емпатійне усвідомлення всього суперечливого „Я” вихованця, вміння вислухати і, головне, почути його, готовність зрозуміти та прийняти щось нове й незвичне, здатність відповідати абсолютно щиро на щирість школяра.

Вище зазначені положення сприяють обговоренню наступного питання, яке змістовно поєднується з попереднім, а саме: „Що означає „визнавати дитину?” Визнання дитини означає усвідомлення її права бути собою, не схожою на інших індивідуальністю, неповторною у тому розумінні, що вона має лише їй притаманні природно зумовлені темперамент, характер, задатки, які визначають специфіку її інтересів, потреб, здібностей. Головним складником визнання є усвідомлення індивідуальності вихованця як неповторної, автономної, суверенної, самостійної особистості, її права на власний життєвий шлях. На психологічному рівні індивідуальність виявляється у засобах емоційного вираження, розгортання і зміни емоцій у часі, їх регуляції. В умовах керованого процесу виховання індивідуальність виявляється у неповторних прийомах, способах оволодіння суспільно виробленими цінностями. Утверджуючи цінність дитини за допомогою побудови відповідних відносин із нею, майбутньому вчителю початкових класів слід пам’ятати, що конкретні шляхи кожного вихованця до досягнення виховної мети, конкретні механізми особистісного розвитку можуть бути індивідуально-своєрідними.

Враховуючи викладене вище, можна зробити такий висновок, пригадуючи слова В. Сухомлинського: „Люби людей. Любов до людини – це твоя моральна серцевина. Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою і сильною. Бути справжньою людиною – це значить віддавати сили своєї душі в ім’я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожній людині, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишалося щось хороше від тебе, від твоєї душі” [5, с. 188].

Таким чином, вдосконалення навчально-виховного процесу в вищих навчальних закладах на засадах гуманно-особистісного підходу та здійснення професійної підготовки майбутьного вчителя початкових класів з урахуванням ідей гуманної педагогіки будуть сприяти готовності студента до здійснення гуманної діяльності та розвитку гуманного мислення, яке грунтується на духовно-моральних цінностях православ’я, світової філософії, психології та педагогіки.

Література :

1. Амонашвілі Ш. О. Школа життя / Ш. О. Амонашвілі /Пер.з російської. – Хмельницький : Подільський культурно-просвітительський центр М. І. Реріха, 2002. – 172 с.

2. Амонашвили Ш. А. Как любить детей (опыт самоанализа) / Ш. А. Амонашвили [Лаборатория гуманной педагогики, Артемовск]. – Донецк : Изд-во “Ноулидж”, 2010. – 128 с.

3. Савченко О. Я. Виховний потенціал початкової освіти : посібник для вчителів і методистів початкового навчання / О. Я. Савченко. – 2-ге вид.,доповн.,переробл. – К. : Богданова А. М., 2009. – 226 с.

4. Сагарда В. В. Система підготовки педагога в університеті / В. В. Сагарда / Ужгородський державний університет. – Ужгород, 1991. – 321 с.

5. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину : Вибр.тв. в 5-ти т./ В. О. Сухомлинський. – К. : Рад.шк., 1976. –Т. 2. – С. 184–546.

6. Якименко С. І. Філософія гуманної педагогіки Ш. О. Амонашвілі / С. І. Якименко // Психолого-педагогічні засади діяльності вчителя : історія, теорія, практика : матеріали І Всеукраїнської наукво-методичної конференції (21–22 листопада 2001 р., м. Херсон) : У 2-х ч. – Ч. 2 /за заг.ред. І. Я. Жорової, В. В. Кузьменка, Н. В. Слюсаренка. – Херсон : РІПО. – С. 218–228.