Педагогические науки / 3.Методические основы воспитательного процесса

Галацин К. О.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна

ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ

КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ У ВИЩОМУ ТЕХНІЧНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Сучасна наука визначає якість освіти як сукупність соціальних норм і вимог до особистості, освітнього середовища й системи освіти. Якість освіти є категорією, яка за своєю суттю відображає різні аспекти освітнього процесу: філософські, соціальні, політичні, демографічні, економічні, комунікативні. Саме тому проблема формування комунікативної культури студентів та їх комунікативних умінь і навичок є частиною широкого процесу управління якістю освіти, а, отже – важливою складовою державної освітньої політики.

Реалізація визначених національною державною програмою «Освіта» принципів навчання (гуманізація, гуманітаризація, демократизація тощо) потребує підвищення освітянського рівня кожного громадянина незалежної України. З огляду на це головна особливість сучасного процесу навчання полягає в тому, що в центрі його уваги знаходиться особистість (студент), а сам процес навчання перетворюється на джерело розвитку студента.

Проте розвиток має місце лише тоді, коли навчання організоване як процес спільної творчості викладача та студента. У цьому випадку навчальний матеріал вивчається та засвоюється швидкими темпами, процес навчання усвідомлюється студентами, викладач працює над особистісним та професійним розвитком студентів, досягаючи значного рівня якості освіти. Можливим шляхом організації навчального процесу в даному напрямку є робота з формування комунікативної культури студентів та прищеплення й відпрацювання в них професійних комунікативних умінь та навичок.

Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим вищі вимоги висуваються до професійної майстерності та культурного рівня молоді, які є результатом вдало організованого в суспільстві педагогічного процесу. Серед факторів, що впливають на формування особистості, українська педагогічна література виділяє спадковість, середовище, виховання й навчання. Спадковість створює матеріальну основу та передумови розвитку у вигляді задатків і схильностей. Саме середовище є такою умовою розвитку. Виховання і навчання як цілеспрямована, управлінська частина середовища є найбільш важливим фактором розвитку особистості [5].

Якщо рівень пізнавальних здібностей студента значною мірою обумовлений фактором спадковості, то комунікативність слід розглядати як професійну здатність, що характеризується потребою в спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від професійного спілкування з ним. Комунікативність стає найважливішою складовою професійної майстерності в сучасних умовах. Отже, комунікативні вміння і комунікативна культура майбутнього фахівця є соціально значимою й надзвичайно затребуваною складовою особистості, а комунікативність студента може бути сформована й розвинена в результаті вдало застосованої технології навчання.

Рівень комунікативної культури майбутнього фахівця знаходиться у залежності від рівня його загального розвитку, світогляду, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів. Основу комунікативної культури формують комунікабельність, комунікативні якості та комунікативні вміння студента. Під комунікабельністю розуміють такі риси особистості, які дають їй змогу легко вступати в контакт з іншими людьми і відчувати задоволення від спілкування з ними.

Комунікативні якості є первісними рисами характеру; внутрішньою основою для утворення інтелектуальних, вольових та емоційно-мотиваційних властивостей людини; базисом для організації продуктивного процесу спілкування.

Під комунікативним умінням розуміють цілий комплекс професійних умінь, що дозволяють ефективно реалізовувати процес професійного спілкування, а саме: вміння соціальної перцепції; уміння саморегуляції; уміння вербального і невербального контактів; уміння «читати» по обличчю й адекватно моделювати особистість співрозмовника; уміння «подавати себе» в спілкуванні й оптимально будувати свою мову в психологічному плані.

Рівень комунікабельності та розвитку комунікативних якостей студентів мають бути виявлені викладачем на перших заняттях з дисциплін циклу професійної підготовки шляхом спеціального анкетування. Комунікативні вміння підлягають послідовному формуванню в ході навчального процесу.

Під час вивчення дисциплін циклу професійної підготовки студенти повинні оволодіти перш за все вербальними засобами спілкування. Уміння говорити полягає у відсутності помилок у вимові, у правильному доборі й наголошенні слів, у відсутності штампованих стереотипних фраз, у багатстві професійного словника людини, у вмінні точно формулювати власні думки і викладати їх доступною для співрозмовника мовою. Значно доповнюють вербальний контакт невербальні засоби спілкування: міміка, жести, рухи тіла, інтонаційні характеристики голосу, просторова організація спілкування. Вони нерозривно поєднані з психічним станом людини, посилюють емоційну близькість сказаного, підтримують психологічну близькість між співрозмовниками, виступають як показник статусно-рольових стосунків та є більш правдивими, ніж слова.

З метою формування у студентів комунікативної культури викладачі дисциплін циклу професійної підготовки в своїй діяльності можуть застосовувати різноманітні методи навчання, найбільш ефективними з яких є активні методи, спрямовані на самостійне оволодіння студентами знань, активізацію пізнавальної діяльності студентів, розвиток їх мислення. Активні методи навчання поділяють на імітаційні та неімітаційні.

Серед неімітаційних методів найбільш доцільними є: проблемна лекція; евристична бесіда; навчальна дискусія.

Проблемне викладання лекційного матеріалу приховує в собі низку цінних педагогічних можливостей: робить викладання лекційного курсу більш обґрунтованим; навчає студентів мислити науково, діалектично; висловлювати та відстоювати власну думку; підвищує інтерес студентів до вивченого матеріалу.

Евристична бесіда та навчальна дискусія є елементом дискурсивної педагогіки. Навчальний процес, побудований на основі дискурсу, нині є одним із найефективніших засобів заміни його теперішньої низької соціальної ефективності [7]. Основними структурними елементами дискурсивної педагогіки є відомі та випробовані методи навчання: дискусія, диспут, полеміка, бесіда-полілог.

Імітаційні активні методи навчання поділяють на неігрові та ігрові.

Серед неігрових з точки зору формування комунікативних умінь найбільш доцільними є: аналіз конкретних виробничих ситуацій та рішення ситуаційних виробничих задач.

До ігрових методів навчання, які з метою формування комунікативних навичок студентів доцільно застосовувати під час вивчення дисциплін з циклу професійної підготовки, слід віднести: ділові ігри; розігрування ролей; проведення семінарських занять у вигляді прес-конференції або методом «мозкового штурму». Основним принципом підготовки занять із застосуванням ігрових методів навчання є реалістичність, автономність.

Успіх занять із застосуванням імітаційних активних методів навчання залежить від вдалого поєднання умовності та серйозності. Особливою на таких заняттях є роль викладача, який повинен лише забезпечувати контроль, послідовність операцій та при потребі – надавати необхідні консультації. Ефективність заняття посилюватиметься за умови, якщо викладач буде володіти методикою проведення заняття і досконало орієнтуватися у власній дисципліні.

Неімітаційні методи навчання привчають студентів чітко висловлювати свою думку, слухати інших, аргументувати та відстоювати власну точку зору, скасовуючи точку зору опонента. Натомість імітаційні методи навчання привчають розуміти невербальний бік культури спілкування і наближають студентів до реальних умов їх майбутньої професійної діяльності.

Таким чином, спілкування є складним та багатоплановим процесом встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребою у спільній діяльності та містить у собі обмін інформацією. З іншого боку, процес спілкування складає основу професійної діяльності людини. Саме тому застосування в навчальному процесі елементів проблемного навчання та дискурсивної педагогіки сприяє ефективному формуванню комунікативної культури студентів як майбутніх фахівців.

Література

1. Зайчук В.О. Управління якістю освіти як складова державної освітньої політики // Педагогіка і психологія, 2007. – №2 (55). – С. 18-26.

2. Локшина О.І. Міжнародні порівняльні дослідження якості знань учнів як інструмент діагностики якості освітніх систем // Педагогіка і психологія, 2007. – №2 (55) – С. 60-70.

3. Статінова Н.П., Сень Г. П. Основи психології та педагогіки. – К.: Академвидав, 1999. – 317 с.

4. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав, 2006. – 526 с.

5. Колток Л. Шляхи та засоби реалізації педагогічного дискурсу у вищій школі // Вища освіта України, 2007. – №2 (25). – С. 77-82.