Л.Б.Паламарчук

професор кафедри теорії

та історії педагогіки

Київського університету

імені Бориса Грінченка,

канд. пед. наук, професор

ВИВЧЕННЯ ГЕОГРАФІЇ КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Поширення міжкультурних взаємозв’язків між народами, глобалізація, інтеграція соціально-економічного простору відбуваються на фоні розпаду багатонаціональних держав, посилення соціокультурної й етнокультурної своєрідності, загострення національних та етнічних конфліктів у різних регіонах світу. Втім взаєморозуміння, повага, толерантність між різними народами світу, їхня культурна співпраця і співробітництво є стрижнем та гарантією справедливості й демократії, умовою запобігання насильства та воєн. Тому зростає необхідність формування особистості сучасного громадянина українського соціуму, як носія національної культури, рис його національної свідомості та громадянина Європи і світу, що є вагомою часткою в складі соціокультурної компетентності. Перед сучасною освітою постало важливе завдання інтеграції особистості молодої людини у національну та світову культуру, адаптації її в полікультурному та поліетнічному середовищі.

На етапі новітнього реформування освіти соціокультурний підхід наповнення навчального змісту стає одним із головних, а принцип гуманізації навчання одержав нове завдання. Гуманізація змісту шкільних курсів географії змінює ставлення до їх вивчення. Метою цього процесу є вплив на усвідомлення учнями моральних, духовних, естетичних цінностей, що визначають саму сутність і мету існування людини, її ставлення до людей, природи, світу, нашої планети. Гуманістична перебудова змісту шкільних курсів географії також передбачає створення кращих умов для пізнання підлітком свого «Я». Сучасні географічні знання потрібні кожній людині, незалежно від її професії та спеціальності. У процесі вивчення географії школярі знайомляться з соціокультурними знаннями, які їм будуть потрібні протягом всього життя. Соціокультурні знання закладають підвалини культури молодої людини, формують ментальні настанови людини ХХІ століття, допомагають створити комплексні та системні знання, уявлення та усталини про географічну оболонку нашої планети, подолати обмеженість технократизму та антропоцентризму у взаємодії людини і природи. Географічні знання заставляють молоду людину дивитися на світ не через вузьку щілину своєї спеціальності, а глобально, через природу всієї Землі, де людина живе, працює, відпочиває, творить.

Соціокультурна складова змісту шкільних курсів географії об’єднує соціокультурні знання, вміння та навички, що формуються в процесі вивчення предмету і забезпечують поширення інформації про географію досвіду людської діяльності, особливості ведення господарства в умовах ринку, розвитку національної культури, впливу природно-географічних умов території на рівень соціально-економічного та соціокультурного розвитку країни, який сформувався історично і продовжує формуватися нині [7,68].

Географія належить до шкільних предметів, знання яких є незамінними у розвитку молодої особистості. Дослідження філософів та соціологів указують на те, що географічна інформація в сучасному суспільстві уже не тільки присутня і пронизує собою всю інформаційну мережу людства, а й поступово стає її основою, підвалинами, фундаментом. А соціокультурна складова змісту географії «оздоблює», «декорує», притягує увагу людей до такої інформації.

Шкільні курси географії спроможні формувати світоглядне розуміння природного середовища Землі, в якому проходить життя людини. Соціокультурна складова змісту шкільних курсів географії спрямована на формування географічної культури в учнів, їх просторового уявлення про світ, розвиток умінь усвідомлено орієнтуватися в соціально-економічних, суспільно-політичних, геоекологічних подіях у державі та світі. Через зміст навчального географічного матеріалу соціокультурного спрямування формується гуманістичний світогляд молодої людини, виховується дбайливий господар, який любить рідний край, свою Батьківщину, набуває вмінь і навичок адаптації до навколишнього середовища, виробляє адекватну поведінку і норми співжиття в ньому.

Через зміст шкільних курсів географії вчитель має широкі можливості надавати учням соціокультурні знання, бо географія – це наука про природу та життя людей на Землі. Видатний російський географ В.П.Максаковський у своїй праці „ Географічна культура” підкреслює, що етнографічні сюжети (нариси про життя етносів) мають сприяти підвищенню рівня соціальної культури молоді [3].

Питання ознайомлення молодого покоління з проблемами географії культури завжди цікавить вчених-географів, методистів, вчителів географії. У роботах вітчизняних географів М. Багрова, Л. Даценко, М. Дністрянського, О. Заставецької, Ф. Заставного, О. Любіцевої, П. Масляка, В. Нагірної, В. Обозного, Я. Олійника, В. Пестушка, М. Пістуна, І. Половини, О. Топчієва, О. Шаблія, Л. Шевчук, П. Шищенка, Б. Яценка розкриваються теоретичні питання географії людини, населення, туризму, країнознавства та краєзнавства, суспільної та соціальної географії, ландшафтознавства, географії культури тощо, які становили ґрунтовні теоретичні засади і методологію нашого дослідження. Антропогеографічні ідеї висловлювали у своїх працях відомі українські вчені В. Кубійович, С. Рудницький, П. Тутковський, П. Чубинський. Академік С.Рудницький став фундатором вперше в 1905 році застосував термін «географія культури», а потім визначив як окремий науковий напрям в українській географії. У своїй праці «Основи землезнання України. Антропографія України» дослідник заклав фундамент подальшого розвитку цієї галузі суспільної географії.

Автор постійно опиралася у своїх дослідженнях на праці вітчизняних вчених-методистів з географії, зокрема О. Бугрій, Л. Зеленської, С. Коберника, В. Корнєєва, М. Криловця, Л. Круглик, В. Обозного, С. Пальчевського, А. Сиротенка, О.Топузова, І. Шоробури, в яких розкриваються основні ідеї теорії та методики навчання географії, використання соціокультурних надбань людства на уроках географії. Останнім часом в Україні розпочались дослідження цієї методичної проблеми. Так, у дисертаційній роботі «Культурологічні засади географічної освіти старшокласників» Л.Мелько розкриває значення географії культури як науки та її вплив на зміст географічної освіти в школі [4]. У дослідженні теоретично обґрунтовано культурологічні засади географічної освіти, необхідності розвитку такого напряму в шкільній географії, педагогічні умови їх впровадження, розкрито власний досвід та організацію і проведення експериментальної роботи під час вивчення географії старшокласниками. Автор дослідження доводить доцільність наповнення шкільної географічної освіти культурологічним змістом, що сприяє гуманізації та гуманітаризації освіти, розвиткові творчого потенціалу особистості, вихованню підростаючого покоління в дусі миру, толерантності, терпимості.

У посібнику для старшокласників з проблем вивчення курсів за вибором «Географія культури» (автор-упорядник С.Капіруліна) значну увагу приділено проблемам розвитку соціуму, культури, етносу, що сприяє формуванню соціокультурних знань в учнів. Глибоке знання та правильна оцінка культури, її впливу на процеси взаємодії представників різних чи одного етносу конче потрібні для вирішення комплексу проблем, які постають перед практикою навчання та виховання і науковим супроводом розвитку особистості. Навчальний матеріал посібника допомагає забезпечити процес становлення національної свідомості, формування національно-культурної компетентності молодої людини, створює можливості розпізнавати і використовувати досвід попередніх поколінь [2] .

Наші багаторічні вивчення та дослідження питань методики викладання географії теж стверджують про актуальність представленої методичної проблеми. Результатами нашої роботи стали підручники з географії для учнів 10 та 11 класів профільного рівня, де ми прагнули через зміст навчального матеріалу розкрити питання географії культури і спрямовувати методику вивчення цих курсів у контексті формування соціокультурної компетентності старшокласників [5; 6].

У чинних навчальних програмах всіх курсів шкільної географії накреслено вивчення елементів географії культури. Адже сучасна географічна наука вивчає всі наявні за Землі явища і процеси, що мають просторову складову. Серед них і такий феномен, як культура. Це явище представлене у багатьох формах, пов’язаних з природою і господарюванням людини. Термін «культура» у повному сучасному розумінні характеризує сукупність матеріальних і духовних цінностей, що створило людство за історичний період в процесі фізичної та розумової праці. Поняття «цивілізація» іноді вважають за синонім поняття «культура», але вкладають в нього більш широкий смисл. Як доводять географи, простір Землі організовує культуру, а культура організовує географічне середовище.

В процесі вивчення географії культури учням необхідно підкреслювати, що матеріальна і духовна культура людства є складне та об’ємне явище. Як відзначають вітчизняні та зарубіжні вчені, найбільш стійкими, що передаються із покоління в покоління елементи культури, вважаються менти-факти – мова, релігія, фольклор, традиції, мистецтво. Соціофакти включають політичну структуру, систему освіти, структуру сім’ї. Артефакти відбивають типи виробництва, що дозволяють задовольняти природні потреба в їжі, воді, житлу, засобах зв’язку, транспорту, системи землекористування. Матеріальна культура як результат суспільного виробництва завжди передає і втілює ідеї, творчість, знання. Духовна культура характеризує духовний досвід людства, накопичений упродовж тисячоліть його існування, нинішній рівень його інтелектуального, морального, естетичного розвитку. Вона об’єднує науку, освіту, мистецтво міфологію, релігію, філософію, політику тощо. Культура є історичною пам’яттю народів, її елементи передаються від покоління до покоління, тому вона є невід’ємним атрибутом етносів і цивілізацій. Різноманітність культур народів планети є важливою цінністю людства і може трактуватися як його загальна, інтегральна культура.

Старшокласники знають, що людство на Землі єдине, але ця єдність базується на підтримці та збереженні розмаїття культур, серед яких виокремлюють кілька типів: східна, антична (греко-римська), християнська тощо. Проте, поряд з переліченими світовими культурами існують національні культури. Українська культура, що виникла і сформувалась на теренах нашої держави, увібрала в себе ідеї античної та християнської культури і розвивалася разом з українським народом. Вона завжди була тісно пов’язана з релігією. Особливої уваги завжди заслуговували питання захисту культури, збереження культурних традицій, підтримки основних і найважливіших її проявів, культурної політики. У сучасному суспільстві постала гостра потреба посилення уваги до культури як одного з основних чинників його розвитку.

Географія культури вивчає територіальну диференціацію культури та їх окремих компонентів – способу життя і традицій населення, елементів матеріальної та духовної культури, культурної спадщини попередніх поколінь [1,58]. В широкому розумінні під культурою розуміють все, що створено в процесі фізичної та розумової праці для задоволення їх різноманітних матеріальних і духовних потреб. У понятті «культура» фіксується як загальна відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя, так і якісна своєрідність історично конкретних форм цієї життєдіяльності на різних етапах суспільного розвитку в рамках певних епох, етнічних і національних спільностей.

Релігія є важливим елементом диференціації світових культур. Вона помітно впливає на суспільне (соціальне ) і політичне життя багатьох країн світу, тому визначення кількості віруючих і географічне поширення релігій має велике значення. Віросповідання теж є значним індикатором культури, але в більшості не є визначальним. Католицизм не був прийнятий як державна релігія практично всіма країнами-колоніями, і тому ми спостерігаємо, що стереотип поведінки католиків Африки, Латинської Америки і Європи різні. У деяких випадках релігія є визначальним індикатором культурного регіону. Прикладом може бути Сикхізм – нова віра у Штаті Пенджаб, що є опозиційною до віри індуїстів. Релігійна секта мормонів в штаті Юта (США), що мешкає на околицях Великого Солоного озера, має свої релігійні норми, за якими повністю регламентується щоденне життя людей.

Здебільшого головним індикатором культури постає сфера матеріального виробництва. Так, основа господарства кочівників Сахари – тварини, тому можна зразу ж говорити про харчі жителів, визначити характер землекористування, одягу, житла, закономірності розміщення населення тощо.

Носіями культури є етноси (народи). Одні етноси протистоять іншим (елліни-варварам, іудеї – необрізаним, араби – нечестивим, православні – нехристам, вірні – невірним тощо). Всі людські колективи відрізняються мовою, ідеологією, походженням, за історичною долею. Кожен етнос має свої неповторні, єдині, достойні стереотипи та норми поведінки, які негласно існують в усіх галузях життя та побуту. Зіткнувшись з іншою формою поведінки в іншого етносу, дивуються чудернадською поведінкою іншого народу. Так, араби вважали безстидством відкритті обличчя французьких дам, а хрестоносці засуджували багатошлюбність у арабів. А такі делікатеси, як м’ясо маленьких собак, дивують і викликають огиду всіх не китайців.

Біля ста років тому відомий французький вчений Е.Реклю сформував суть геоісторичного підходу до вивчення регіонів так: «Географія по відношенню до людини не що інше, як Історія в просторі, точно так і Історія є Географією в часі». У ХІХ ст. вивченням історико-культурних регіонів займався відомий німецький географ Ф. Ратцель, а в ХХ ст. – англійський вчений А. Тойнбі. Вони стверджували, що кожен культурний регіон має свій шлях розвитку, тому не можна говорити про «відсталість» неєвропейський народів. Геоісторичні регіони – це «діючі особи» історії, вони відіграють особливу роль на кожному етапі історії, формують особливі цивілізації. Кордони та склад цивілізаційних світів непостійний, вони змінюються в процесі історичного розвитку.

Вчителі експериментальних класів на уроках географії у старших, профільних класах звертали увагу учнів на те, що людина тим і виділяється серед живої природи, що вона говорить, мислить, читає, пише, творить. Мова появляється разом з появою людини. Кожне плем’я має свою мову. Об’єднання племен спонукало виникненню національної мови. Кожен народ (як правило) розмовляє своєю рідною мовою. Але в світі є держави з двома державними мовами. Це поширено в багатонаціональних країнах та з’являється продовж етнічних кордонів. Двомовність населення існує в країнах, де статус державної одержала мова найбільш чисельного населення. Тому її використовують в якості мови міжнаціонального спілкування, а мало чисельні народи в цій країні розмовляють своєю мовою. Сьогодні в світі існує понад 3000 мов. Найбільш поширеними є 12 мов, якими розмовляє 2/3 населення світу.

Учням наголошувалось, що культурою називають також систему цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, спільних для людей, пов’язаних певним способом життя. Релігія є важливим елементом диференціації світових культур. Вона має помітний вплив на суспільне і політичне життя багатьох країн світу, тому визначення числа віруючих і географічне поширення релігій має велике значення. Як бачимо, сьогодні у світі релігія та вірування поширюються в чітко локалізованих географічних ареалах і впливають на соціальне, політичне і господарське життя людей. Особливо великий вплив релігія має на використання ресурсів та на можливість впровадження інновацій. На релігійних засадах пов’язано більшість масштабних політичних конфліктів в історії людства, які відбувалися на кордонах районів з різними віруваннями. В побуті багатьох людей релігійні вірування відіграють велике значення. У країнах Західної Європи та Північної Америки церква, особливо в католиків, виступає в ролі потужного банкіра, землевласника, впливає на політику, виховання молоді, шкільну освіту. У країнах, що розвиваються, релігія займає значне місце в житті та побуті місцевих жителів через традиції, обряди, звичаї, ритуали. Учням профільних класів наголошувалося, що культурі як феномену людської цивілізації, внутрішньо притаманні своєрідні соціальні функції: пізнавальна – дає цілісне уявлення про країну, народ, епоху, цивілізацію; вона виявляється у самопізнанні та самосвідомості народів; завдяки їй люди пізнають й усвідомлюють власні потреби та інтереси; інформативна – повідомляє про культурні досягнення людства, народу, нації, держави, регіону протягом історичного часу, що матеріалізувалася у літературних, музичних та архітектурних пам’ятках і виробляє моделі використання досягнень; комунікативна – формується в суспільстві через спілкування, яке поділяється на пряме, або безпосереднє, й опосередковане – через твори літератури та мистецтва; естетична – передбачає формування високих естетичних рівнів і спадковості щодо їх сприйняття суспільством; оберігаюча – збереження, консервація і функціональність пам’яток історії та культури в соціумі, їх трансформацію в сучасні культурні процеси; виховна – пропагування взірців для наслідування з метою розвитку кращого, що залишили попередники; консолідуюча – через культурні поняття людина відчуває свій нерозривний зв’язок із навколишнім світом, намагається знайти гармонійні шляхи співіснування з природою, найефективнішого використання її багатств.

Досліджуючи проблему формування й реалізації соціокультурної складової змісту шкільних курсів географії протягом багатьох років, ми дійшли висновку, що тенденції гуманізації та соціалізації набудуть подальшого розвитку і в майбутньому саме через зміст курсів географії культури, матеріали якого вводяться в підручники, посібники, методичні рекомендації, спецкурси та факультативи. Тенденції розвитку шкільної географії свідчать про подальше «олюднення» і «окультурення» змісту шкільних географічних дисциплін, розширення інформації про соціум, його культуру і природу. Гармонійний розвиток особистості учня, повага до його гідності й самостійності буде і надалі базуватися на засадах пізнання історії свого народу та культури цивілізацій світу, використання на практиці соціокультурного досвіду людства, його мудрості, духовності, здобутків науки, творчого потенціалу нашого соціуму, що є невід’ємною складовою факторів, які забезпечують формування людини суспільства ХХІ ст.

Література

1. Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины. / Гл. ред. А.Ф. Трешников. – М.: Сов. Энциклопедия , 1988. – 432 с.

2. Кредитно-модульний курс географії культури / [авт.-упоряд. С.Л. Капіруліна]. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2010. – 316 с.

3. Максаковський В.П. Географическая культура: Учеб. Пособие для студентов вузов, обуч. По геогр.. спец. – М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 1998. – 414с.

4. Мелько Л.Ф. Культурологічні засади географічної освіти старшокласників: дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 / Мелько Людмила Федорівна. – К., 2003. – 249 с.

5. Паламарчук Л.Б. Географія : підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. Профіл. рівень / Л.Б. Паламарчук, Т.Г. Гільберг, В.В. Безуглий. – К. : Генеза, 2010. – 304 с.

6. Паламарчук Л.Б. Географія : підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. : профіл. рівень / Л.Б. Паламарчук, Т.І. Гільберг, А.І. Довгань. – К.: Генеза, 2011. – 304 с.

7. Паламарчук Л.Б. Соціокультурна складова змісту шкільних курсів географії: теорія і практика : моногр. / Л.Б. Паламарчук. – К. : Київ.

ун-т ім. Б. Грінченка, 2011. – 412 с.

Інформація про автора

Паламарчук Лариса Борисівна

Професор кафедри теорії та історії педагогіки

Київського університету імені Бориса Грінченка,

Кандидат педагогічних наук,

Професор

Тел. моб. МТС - 0663561154

Київ-Стар - 067 908 11 51

Ел. пошта – palar@ukr.net

08 153 г. Боярка Київська область

Молодіжна , 55, кв. 14.

Україна