Михайленко А.В.
Національний Технічний Університет України, “КПІ”
Навчання
письма іноземної мови як один із методів викладання
Письмо є потужним фактором прискореного
розвитку людства. Йому належить визначна роль у створенні та збереженні
духовних, а через них і матеріальних цінностей. Письмо має інтернаціональний
характер. Воно продовжує і розвиває те, що було створено іншим народом. Письмо
не природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і
користуються всі. Письмо
іноді розглядають як особливу графічну форму мови і навіть як писемне мислення.
Більш рельєфне визначення письма можна дати, порівнюючи його не з мовою, а з
мовленням. Як відомо, мовлення - це мова в дії. Письмо ніби зупиняє мовленнєвий
потік, дає можливість "слухати, чути" (тобто читати) сказане (тобто
написане) в будь-який час. На цій основі письмо розглядається як графічна
фіксація мовлення, точніше-тексту мовлення. Написання - процес такої фіксації,
письмовий текст - її результат. Письмо можна порівнювати і з мовою. Мова - це
система засобів спілкування та правил їх вживання. Аналогічно цьому письмо є
системою письмових засобів та правил їх використання.
У психології та фізіології письмо визнають найскладнішим видом мовленнєвої
діяльності, до якої залучаються всі мовленнєві аналізатори. Матеріальну базу письма
складають орфографічні та графічні навички. Як і говоріння, письмо є експресивним продуктивним
видом мовленнєвої комунікації.
Вміти писати — це графічно правильно зображати літери
алфавіту, трансформувати в букви звуки та звукосполучення, асоціюючи при цьому
звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його значенням;
орфографічно правильно писати слова, словосполучення, ставити знаки пунктуації;
оперувати мовними структурами; вміти формулювати свої думки в письмовій формі. Процес писемного мовлення, як відомо, починається з мовлення
внутрішнього. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим від
усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні породження мовлення і його
звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного автоматизму в
оперуванні лексичним і граматичним матеріалом.
Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває
браку часу, а це дозволяє ґрунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього
висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і ретроспективний
аналіз написаного. Можливість відшукати в пам'яті необхідні мовні засоби для
точного і яснішого вираження думки, можливість використати словник та інші
довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості. В результаті регулярного
тренування в писемному висловлюванні учні поступово набувають досвіду, процес
вибору слів, структур проходить швидше; навички письма стають стійкішими.
Вміння писемного висловлювання своїх та чужих думок важливе не тільки саме по
собі, але і як засіб підвищення рівня володіння усним мовленням. Відомо, що
усне повідомлення стає більш ґрунтовним, логічним, коли воно підготовлене
письмом. У свою чергу усне зовнішнє і особливо писемне мовлення стає
передумовою розвитку внутрішнього мовлення.
У
класній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний і масовий
спосіб контролю знань і рівня володіння мовою. Як
уже згадувалось вище, в методичній літературі вживається термін
"письмо" у вузькому значенні і це означає техніку використання
графічної та орфографічної систем даної мови, а також термін "письмо"
в широкому значенні, тобто писемне мовлення - вміння викладати думки у
письмовій формі.
Розподіл в сучасній методичній літературі письма і писемного мовлення
пов'язаний з особливостями механізмів, що мають у своєму складі дві ланки:
складання слів із літер і складання писемних висловлювань із слів і
словосполучень. В
основі першого лежить володіння графікою та орфографією, доведених до рівня
навички. Основою другого є мовленнєве вміння вираження думки за допомогою
мовного коду.
Згідно
з виділеними етапами формування навичок і вмінь письма до системи вправ для
навчання письма включають три групи
вправ:
І
група — вправи для формування навичок техніки письма;
II
група — вправи для формування мовленнєвих навичок письма;
III
група — вправи для розвитку вмінь письма.
Розглядаючи письмо, необхідно згадати і читання як його невід’ємну складову. Читання має багато
спільного з аудіюванням та письмом. Для цих трьох видів МД характерними є
функціонування мовленнєво-рухового аналізатора у внутрішньому мовленні.
Читання як вид мовленнєвої діяльності є однією з головних
практичних цілей навчання іноземної мови в середній школі. Проте не меншу роль
відіграє читання у навчальному процесі як засіб навчання. Воно допомагає в
оволодінні мовним матеріалом, в його закріпленні та нагромадженні. Так, мнемічна діяльність, яка супроводжує процес читання, забезпечує
запам'ятовування лексичних одиниць і зв'язків між ними, а також граматичних
явищ, наповнення граматичних структур порядку слів у структурах та ін. Читання
допомагає удосконалювати вміння усного мовлення: під час читання як уголос, так
і про себе функціонують провідні мовні аналізатори - слухові та
мовленнєво-рухові, характерні для говоріння. Уміння читати дає можливість у
разі потреби підібрати необхідні друковані матеріали та презентувати їх з метою
підготовки усного повідомлення.
Читання іноземною
мовою як комунікативне уміння та засіб спілкування є, поряд з усним мовленням,
важливим видом мовленнєвої діяльності та найбільш розповсюдженим способом іншомовної
комунікації, яким учні середньої школи мають оволодіти згідно з вимогами чинної
програми та Державного стандарту з іноземних мов.