Педагогічні науки

К.п.н. Шпак О.М., к.ф.н. Благун Н.М.,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Теоретичні основи профільного навчання в загальноосвітній школі

На території нашої держави відбувається вже десята спроба профілізації шкільної освіти. Першу спробу можна віднести до 1864 року, коли за ініціативою тодішнього міністра освіти Російської імперії О.В.Головніна було створено три типи середніх загальноосвітніх навчальних закладів: класичні з двома древніми мовами; класичні з латинською мовою; реальні училища. Вихованців двох перших готували до продовження навчання у вищих закладах освіти, а третього – до вступу в спеціалізовані навчальні заклади (Бібік Н. М. Профільна школа: проблеми наукового супроводження / Н. М. Бібік // Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звіт. наук. конф., 30–31 берез. 2004 р.: У 2 ч. / АПН України. Ін-т педагогіки. – К., 2004. – Ч. 1. – с. 25).

У 1917–1918 роках українські освітянські діячі також висловлювали думки щодо створення профільної школи. Ще на ІІ Всеукраїнському вчительському з’їзді в грудні 1917 року було прийнято резолюцію про те, що загальноосвітньою школа може бути лише впродовж семи років навчання, а потім “курс останніх трьох років потрібно приладнати до вищих шкіл”.

У другій половині 30-х років система освіти уніфікується, і профшколи реорганізують у середні спеціальні навчальні заклади. Відкриваються профільні школи – фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) та школи сільської молоді (ШСМ) для підлітків. Пізніше, намагаючись максимально уніфікувати школу, більшовицька партія прийняла рішення про запровадження єдиних для всієї країни навчальних планів і програм. Про “профілі” у старшій школі не говорили аж до середини 50-х років, коли АПН РРСФСР запропонували в старших класах загальноосвітніх шкіл три напрями навчання: фізико-математичний і технічний; біолого-агрономічний; соціально-економічний і гуманітарний.

У 1960–1980-х роках існували спеціалізовані загальноосвітні школи, класи та факультативи з поглибленим вивченням окремих предметів. Факультативні заняття організовувалися “за вибором учнів для поглиблення їхніх знань з основ наук та розвитку інтересів і здібностей”. Для факультативних занять розроблялися програми двох типів: “додаткові матеріали до систематичних курсів, які мають вивчатися паралельно із заняттями за основним навчальним планом”, і “спеціальні курси, що розширюють і доповнюють систематичні курси основ наук, предмети естетичного виховання, трудові й політехнічні практикуми”. Ця діяльність із партійною наполегливістю була розгорнута в школах УРСР. У 1968-1969 навчальному році в Україні діяла 51 школа з поглибленим вивченням окремих предметів.

У той самий період особлива увага приділялася діяльності навчально-виробничих комбінатів (НВК), які стали центрами трудового й професійного навчання. У 1985 році був розроблений і затверджений Тимчасовий перелік професій, за якими проводиться підготовка учнів у міжшкільних НВК. З 1987 року в школах для учнів 7–8 класів було введено навчальний предмет “Основи виробництва. Вибір професії”. Метою цього курсу була допомога учням у виборі профілю професійної підготовки. Наприкінці 80-х – початку 90-х років в Україні з’являються нові типи освітніх закладів (гімназії, ліцеї, коледжі), які зосереджують зусилля учнів на поглибленому вивченні окремих предметів, котрі потрібні їм для подальшого навчання у вищих навчальних закладах (Бурда М. Нові підходи до організації освіти у старшій школі: Концепція профіл. навчання у старшій школі / Михайло Бурда // Директор шк., ліцею, гімназії. – 2004. – № 1. – С. 72–77).

Розвиток світового й, зокрема, європейського освітнього простору об’єктивно потребує від української школи відповідної реакції на процеси реформування загальної середньої школи, що відбуваються в провідних країнах світу. Загальною тенденцією розвитку старшої профільної школи є її орієнтація на широку диференціацію, варіативність, багатопрофільність, інтеграцію загальної і допрофесійної освіти.

Диференціація – одна з ключових проблем організації сучасної школи. Вона є об’єктом гострої полеміки серед педагогів у багатьох країнах світу. Різні погляди на ідею диференційованого навчання відображають дві протилежні тенденції в розвитку сучасної освіти. Одна з них – інтеграція, яка зумовлена взаємозв’язком різних наукових дисциплін, що потребує від кваліфікованого працівника широкої загальної культури й обізнаності в багатьох суміжних галузях.

Водночас існує й інша тенденція. Важливою умовою досягнення успіху в будь-якій діяльності вважається спеціалізація працівника. Послідовники цієї тенденції справедливо вважають, що спеціалізація не тільки сприяє розвитку науки, культури, а й відповідає різноманітності задатків людини, її індивідуальним нахилам до того чи іншого виду діяльності.

Більшість педагогів світу є прихильниками саме цієї тенденції, про що свідчить той факт, що диференціація навчання є одним з основних організаційних принципів середньої загальноосвітньої школи зарубіжжя впродовж багатьох десятиліть. У Франції вона існує півтора століття, нагромаджено величезний досвід упровадження її в шкільну практику.

Початковий етап диференціації починається в старших класах неповної середньої школи, де вона має попередній, орієнтовний характер. На старшому ступені середньої школи в більшості країн світу здійснюється профільна диференціація навчання. Учні вчаться в спеціалізованих секціях, відділеннях і серіях, які можна вважати аналогами профілів. Уся їх багатоманітність зводиться до двох напрямів – академічного (загальноосвітнього) і практичного (технологічного, допрофесійного).

Кількість обов’язкових предметів на старшому ступені середньої школи набагато менша, ніж в основній школі. Профільна диференціація навчання здійснюється за рахунок поглибленого вивчення навчальних дисциплін певного профілю. Учні академічних потоків керуються вимогами вищих навчальних закладів, навчальний план яких складається з традиційних загальноосвітніх дисциплін, що не виключає вибір нових навчальних курсів. Учні, які не орієнтуються на вступ до вищих навчальних закладів, обирають переважно навчальні курси практичного циклу, що в багатьох випадках не обмежує можливості продовження навчання.

У цілому, в старшій зарубіжній школі спостерігається стійка тенденція до скорочення кількості профілів і навчальних курсів за рахунок збільшення в навчальному плані обов’язкових предметів і курсів.

Концепцією профільного навчання в Росії визначено номенклатуру основних напрямів профілізації: природничо-математичний, соціально-економічний, гуманітарний, технологічний, універсальний. При цьому приблизне співвідношення обсягів базових загальноосвітніх, профільних загальноосвітніх предметів й елективних курсів у російській школі визначається пропорцією 50:30:20.

Осмислення продуктивних тенденцій вітчизняного й зарубіжного шляхів профілізації старшої школи свідчить про необхідність широкого врахування як суспільного контексту функціонування школи, так й індивідуальних потреб і здібностей учнів.

Питання впровадження профільного навчання врегульовано Законом України “Про загальну середню освіту”, постановами Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 № 1717 “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання”, від 13.04.2007 № 620 “Про внесення зміни до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. № 1717”, Концепцією загальної середньої освіти (12-річна школа), Концепцією профільного навчання. Документами передбачалося здійснити у 2010 році перехід старшої школи загальноосвітніх навчальних закладів на профільне навчання.

Нині триває розроблення програмно-методичного забезпечення профільного навчання: створені навчальні плани, які дають змогу комплектувати старші класи за напрямами диференціації: природничо-математичним, філологічним, суспільно-гуманітарним, художньо-естетичним, технологічним, спортивним.

Напрями конкретизуються в окремі профілі навчання. У кожному з профілів співвідношення між базовими, профільними та предметами за вибором є різним; кількість же часу на базові предмети в кожному з них становить приблизно 55 відсотків.

Профільне навчання – вид диференційованого навчання, який передбачає врахування освітніх потреб, нахилів та здібностей учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у цілях, змісті та структурі організації навчання.

Профільне навчання повинно забезпечувати загальноосвітню підготовку учнів, глибоку їх допрофесійну готовність із формуванням стійкої орієнтації на продовження навчання. Професійну ж підготовку отримує невелика кількість випускників шкіл, які навчаються за окремими спеціальностями в міжшкільному навчально-виробничому комбінаті, професійному ліцеї чи окремих школах.

На сьогодні найбільш поширеними моделями організації профільного навчання є: однопрофільні та багатопрофільні загальноосвітні навчальні заклади; ліцеї, школи, які функціонують на базі вищих та професійно-технічних навчальних закладів; на базі позашкільних освітніх закладів та міжшкільних навчально-виробничих комбінатів; опорні школи.

Різними формами профільного навчання охоплено 1 356 587 учнів загальноосвітніх навчальних закладів, що складає 28 відсотків школярів.

Водночас, аналіз статистичних даних дає підстави зробити висновок про те, що впровадження профільного навчання здійснюється дуже повільно. За шість останніх років лише на 8 відсотків збільшилось число учнів, охоплених різними формами профільного навчання.

Зміст профільної освіти й методи навчання обумовлені цілями, а цілі – якостями особистості випускника, його моделлю, яка, у свою чергу детермінується змінами соціально-економічних умов життя суспільства. Отже, зміст профільної освіти прямо пов’язаний з формуванням стійкої системи соціально значущих якостей особистості.

Мета профільного навчання – забезпечити можливості для рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної освіти впродовж усього життя, виховання особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства. Профільне навчання спрямоване на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток їхніх інтелектуальних, психічних, творчих, моральних, фізичних, соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти

У класах з профільним навчанням учні мають право й можливість обирати різні профілі навчання з урахуванням їх індивідуальних інтересів, нахилів і здібностей. Це дозволяє їм зосереджувати головну увагу на поглибленому вивченні теоретичних основ обраного профілю в блоці відповідних дисциплін.

Крім того, профілізація освіти передбачає посилення підготовки старшокласників в галузі прикладних знань за обраним профілем, формування в них первинних елементів професіонально-важливих якостей.

Така форма освіти старшокласників дозволяє їм отримати за обраним профілем більш глибокі, різносторонні теоретичні й прикладні знання, уміння і міцні практичні навички дослідницького характеру, підготувати себе до успішного продовження освіти в середньому (вищому) професіональному навчальному закладі відповідного напряму чи до праці у сфері матеріального виробництва.

Цьому сприяє також і те, що профільна диференціація освіти учнів на старшому етапі являє собою логічне продовження рівневої диференціації освіти учнів, здійснюваної на середньому ступені, у V–ІХ класах, у формі професійної орієнтації та інших видів допрофільної підготовки.

З вищесказаного випливає, що профільна освіта за своїми цілями й змістом займає проміжне положення між загальною середньою та професійною освітою.

Література:

1. [Рекомендації] Міністерства освіти і науки України 28.11.02 № 1/9 [щодо забезпечення профільного навчання учнів старшої школи] // Інформ. зб. М-ва освіти і науки України. – 2003. – № 1. – С. 13–15.

2. Концепція профільного навчання в старшій школі: Затв. рішенням колегії М-ва освіти і науки України від 25.09.03 № 10/12-2 / АПН України. Ін-т педагогіки; Уклад.: Л. Березівська, Н. Бібік, М. Бурда та ін. // Інформ. зб. М-ва освіти і науки України. – 2003. – № 24. – С. 3–15. – Додаток: Структура профільного навчання. – С. 15; Завуч. – 2004. – Черв. (№ 16). – С. 3–13. – Спецвипуск; Освіта України. – 2003. – 25 листоп. (№ 88). – С. 4–5.

3. Аніскіна Н. О. Організація профільного навчання в сучасній школі / Н. О. Аніскіна. – X.: Видави, група “Основа”, 2003. – 176 с. – (Сер. Б-ка журн. “Управління школою”; Вип. 8/9). – Бібліогр.: С. 172–173 (24 назви).

4. Бібік Н. М. Профільна школа: проблеми наукового супроводження / Н. М. Бібік // Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звіт. наук. конф., 30–31 берез. 2004 р.: У 2 ч. / АПН України. Ін-т педагогіки. – К., 2004. – Ч. 1.

5. Бурда М. Нові підходи до організації освіти у старшій школі: Концепція профіл. навчання у старшій школі / Михайло Бурда // Директор шк., ліцею, гімназії. – 2004. – № 1. – С. 72–77.