Філологічні науки/ 3.Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Лаврухіна О.І., Кобзар І.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені

Михайла Туган-Барановського, Україна

До проблеми впливу суржика на комунікативну культуру особистості

Останнім часом серед вітчизняних мовознавців помітно зростає зацікавлення явищем змішування мов. Раніше це питання розглядалося лише як ситуації, що склалися в інших країнах, однак сьогодні все більше усвідомлюється актуальність таких досліджень на ґрунті української мови.

Метою нашого дослідження є аналіз сутності поняття «суржик», з’ясування причин його виникнення та особливостей функціонування, пошук шляхів подолання його негативних наслідків.

За останні десятиліття і в наукових мовознавчих журналах, і в популярних виданнях з'явилося чимало публікацій, в яких розглядаються питання мішаної мови, над якими працюють: Бабич С.В. [1], Єгорова В.С. [3], Купрата Н.Я. [5], Свіч Д.А. [7], Ткач М.І. [8] та багато інших.

Мовну ситуацію в Україні головним чином характеризує українсько-російська двомовність. Одним із наслідків цього особливого типу білінгвізму є мішане українсько-російське мовлення, що дістало назву суржик. Останнім часом це специфічне мовне явище привертає до себе дедалі більше уваги [7, с. 62].

Піджинізація мови – типовий наслідок співіснування мов, одна з яких зазнає тривалого й спланованого тиску як упосліджена мова колонізованого народу. Український піджин – суржик, – маючи свою специфіку, став об’єктом лінгвістичних досліджень вже на етапі тотального поширення, загрозливого для життя національної мови [2, с. 16].

Суржик – це мовна хвороба, що виникає внаслідок намагань носія української мови, переважно вихідця з села, пристосуватись до російськомовного міста.

Суржик можна почути в усному мовленні як пересічних громадян, що живуть в різноманітних регіонах України, так і вищих державних діячів – президента, прем'єр-міністра, голови та депутатів Верховної Ради. Суржик можна побачити в телевізійних титрах і газетних статтях, на етикетках товарів і рекламних плакатах [4, с. 20].

Справжній «суржиковий бум» в українській літературі припадає на кінець 80-х – 90-х рр. минулого століття, оскільки в умовах ослаблення, а згодом і зникнення цензурних обмежень, багато письменників стали широко вводити у твори ці позанормативні елементи як один із найбільш ефективних виражальних засобів культурно-освітнього рівня, соціального стану персонажів та характеристики соціуму, до якого ті належать.

Суржик існує в різноманітних формах. Наведемо деякі характерні особливості та приклади суржику [3, с. 76]:

· уживання росіянізмів замість нормативних російських відповідників: рисунок, вилка, кровать, бутилка, почтальйон, предсідатель, предохранітєль, циплята, больниця, ракушка, очки, бумага, рядом, вроді, будто, імєнно;

· «українізовані» форми російських дієслів: здєлав, длився, унаслідував, получав, щитав, отдав;

· «українізовані» форми російських числівників: первий, перва, вторий, втора;

· змішування українських і російських форм невизначених займенників: хто-то, шо-то, як-то, які-то, який-то, яка-то, чого-то, кой-шо, кой-які, шось;

· порушення дієслівного керування, уживання прийменників і відмінків за російським зразком: по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

· утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови: самий головний, саме важне, сама красивіша, самі чисті;

· утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком: відробивший, прийшовший, зробивший, заплативший, намалювавший, приліпивший;

· слова і вирази, кальковані з російської: міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні, поставка, письмо;

· плутанина з родом і числом іменників: білий папуга замість біла папуга, вічні льди замість вічний лід, гостра біль замість гострий біль;

· ослаблення звучання голосних у ненаголошеному складі, оглушення дзвінких приголосних, заміна [дж] і [дз] на [ж] і [з], відсутність чергування [к/ц], [о/і] або [е/і], зсув наголосу за російським зразком: када, розгаварювать, росписуватися, звонять, нахожуся, звонок, у восьмирічкі, у рукі, говоря́ть, корова/коров замість корів, голова/голов замість голів;

· активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях: пєрвий, дєлать, свєт, архітєктор, мєч, свєчка, балєт, манєра, колєчко, опєра.

Із суржиком боротися важко, але можливо – за допомогою збільшення частини україномовного сегменту на телебаченні, книговидавництвах, і звичайно ж, школах та навчальних закладах. Цей процес нелегкий та результат буде, якщо діяти цілеспрямовано.

Для подолання мішаного мовлення деякі науковці, зокрема Бабич С.В., пропонує вирішити науково- практичні завдання, які, на нашу думку, є найбільш суттєвими [1, с. 7]:

· виділити з усього масиву наукової інформації той теоретичний мінімум, який необхідний для формування у школярів або студентів наукового уявлення про суржик;

· адаптувати лінгвістичні відомості до умов навчально-пізнавального процесу з урахуванням вікових особливостей масового адресата;

· створити систему "антисуржикових" практичних завдань для школярів і студентів;

· у вищих навчальних закладах логічно було б ввести спеціальні навчальні предмети, головною метою яких є оптимізація культури мови при спілкуванні як російською, так і українською мовами.

Отже, як соціолінгвістичний феномен, суржик потребує ґрунтовного вивчення у трьох взаємопов’язаних аспектах – лінгвістичному, психологічному і соціальному. Одним із головних практичних завдань таких досліджень має стати створення навчальних методик, здатних заблокувати розростання і вплив цього явища, що загрожує українській мові.

Література:

1. Бабич С.В. Суржик як актуальна проблема комунікативної культури // Управління розвитком. – 2012. – №12. – С. 6-7

2. Дзюбишина-Мельник Н.Я. Суржик і суржикізми: стилістичні ресурси // Наукові записки. – 2010. – Том 111. – С. 16-21

3. Єгорова В.С. Культура мовлення сучасної молоді // Дослідження з лексикології і граматики української мови. – 2010. – №9. – С. 74-79

4. Ковалев В.И. Суржик и актуальные проблемы коммуникативной культуры // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2011. –№15. – С. 20-26

5. Купрата Н.Я. Українсько-російський суржик у професійній сфері // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти. – 2010. – №16. – С. 122-130

6. Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація.– Нью-Йорк, 1992. – 285 с.

7. Свіч Д.А. Суржик як соціолінгвістичний феномен української мови // Управління розвитком. – 2012. – №12. – С. 21-22

8. Ткач М.І. Наслідки російсько-українського білінгвізму // Управління розвитком. – 2012. – №12. – С. 13-14