Филологические науки/8. Родной язык и литература

Кулігіна О.В., Козяков Д.С.

Маріупольський міський технологічний ліцей, Україна

Ономастичний простір байок Євгена Гребінки: структура лексичного значення онімів

Байки Євгена Гребінки, вміщені у збірці «Малороссийские приказки» (Петербург, 1834), здобули високу оцінку і його сучасників (П.Куліша та М.Костомарова), і письменників наступних поколінь (І.Франка, М.Зерова). Наслідуючи традиції світового байкарства, письменник створює низку алегоричних образів, у яких розкриваються суспільно-побутові та морально-етичні проблеми тогочасного суспільства. Кожен із цих образів отримує найменування, утворене різними шляхами, наприклад, шляхом переходу загальної назви у власну. Цей процес відбивається на семантиці лексем, які відтепер мають статус «ім’я персонажа», а саме на співвідношенні денотативного, сигніфікативного та конотативного значень. Актуальність обраної теми в тому, що дослідження процесу трансформації лексичного значення онімів у художньому тексті становить інтерес для лінгвістики. Крім того, І.О.Лелюх, вивчаючи ономастикон байок Г.Сковороди, наголошує на недостатності досліджень української літературної ономастики, зокрема на бракові загальнотеоретичних праць, присвячених розгляду усього ономастикону художнього твору й робіт на основі українських творів [5].

Метою роботи є дослідження структури лексичного значення в ономастичному просторі байок Євгена Гребінки, що вимагає виконання дослідити структуру лексичного значення слова; визначити специфіку структури лексичного значення власного імені; визначити шляхи утворення онімів у байках Є.Гребінки; проаналізувати структуру лексичного значення онімів різних типів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше проведено комплексне дослідження семантики ономастичного простору байок Є.Гребінки, крім того структура лексичного значення онімів різних груп розглядається у зв’язку з особливостями поетики байок автора і ідейно-художнім змістом онімів. Результати роботи можуть бути використані на практиці як основа для досліджень ономастикону інших авторів української і світової літератури. У перспективі планується дослідження та систематизація конотацій ономастичного простору байок Є.Гребінки.

Слово вступає в три типи відношень: предметні (слово-предмет), поняттєві (слово-поняття), лінгвальні (слово-слово) [4]. Тому в лексичному значенні слова дослідники виділяють речовий зміст (денотативно-сигніфікативний аспект), конотативний аспект, прагматичний аспект [1]. Значення слова існує не саме по собі, а в певному відношенні зі значеннями інших слів, тому є системно зумовленим. Конотативний аспект значення визначається як передана словом, додаткова по відношенню до матеріального змісту слова, інформація про ставлення мовця до позначуваного предмета або явища. Конотація може бути коротко визначена як емоційно-оцінний компонент лексичного значення. Прагматичний аспект лексичного значення представляє собою додаткову по відношенню до матеріального змісту слова інформацію про учасників і умови комунікації.

Власні назви, оніми — індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів. Сукупність усіх власних назв мови становить її ономастичний простір. У мовознавстві виробилось два підходи до семантики власних імен: асемантичний [7] і семантичний [2], [6]. Ми дотримуємось позиції, що власні назви мають значення і в мові, і в мовленні. Специфіка структури лексичного значення онімів полягає в тому, що, порівняно з апелятивами, у власних назвах на першому плані знаходиться денотативне значення, тоді як сигніфікативне іноді доволі розмите і може втрачати чи змінювати компоненти в залежності від денотата. У конкретному вживанні оніми можуть набувати символічного значення і повністю втрачати зв'язок з денотатом, перетворюватись на експресивне слово. Наприклад, у складі фразеологізмів або байок.

Утворення ономастичного простору байки має свою специфіку, традиції якої йдуть ще від часів Езопа. Так, непряме називання (інакомовлення, алегорія) утворило традиційний підхід до номінації образів шляхом онімізації загальних назв. Отже, часто імена в байках у загальномовному контексті є апелятивами різних семантичних груп (Віл, Вишенька, Болото). Інколи найменування персонажа байки утворюється іншим шляхом – через втрату власною назвою денотативної співвіднесеності і актуалізацію в імені конотацій. Відбувається метонімічне перенесення однієї з характеристик денотата на характер художнього образу, тобто узагальнення значення оніма, перетворення на експресивне слово (Грицько з байки «Соловей» – це, за народною традицією, зарозумілий дурень).

Образи в байках Є.Гребінки [3] можна розподілити на такі типи: головні та другорядні персонажі; оповідачі; особи, до яких звертається автор/оповідач; особи, про яких згадують у якості прикладу; елементи часопростору та етнографії. Відповідно, можна виділити кілька типів номінації, яка відбувається трьома шляхами: 1) загальна назва – загальна назва; 2) загальна назва – власна назва; 3) власна назва – власна назва. Серед використаних у досліджуваних творах типів найменувань під визначення онімів підпадають ті, що в результаті номінації утворюють власну назву. Залежно від ідейно-художнього значення номінованих образів, можна виділити чотири групи імен (2 і 3 шлях), які складають ономастикон байок Є.Гребінки: - імена головних персонажів, утворені від загальних назв (шляхом онімізації апелятивів); - імена головних або другорядних персонажів, утворені від власних назв; - імена (прізвища, прізвиська), використані для прикладу або в якості звертання до умовного співбесідника; - імена (назви) як часопросторові та етнографічні елементи. Структура лексичного значення онімів трансформується залежно від їх ролі в художньому просторі твору.

Семантика загальної назви, вжитої в ролі власної (перша група), набуває властивостей семантики оніма – відноситься до умовного предмета з умовним понятійним компонентом на основі потенційних сем, тобто отримує денотат і сигніфікат конотативного походження.

Імена головних героїв або другорядних персонажів байки, утворені від власних назв (друга група), набувають символічного узагальненого значення і повністю втрачають зв'язок з денотатом. Сигніфікативне значення поступається місцем конотаціям, що здатні перетворити онім на експресивне слово-характеристику.

В онімах, функція яких інтимізувати і конкретизувати оповідь (третя група), зберігається предметна співвіднесеність, конкретність, бо сигніфікат ще не сформувався в символ, тому на перший план їх лексичного значення висувається умовно-денотативний і конотативний компоненти.

У лексичному значенні власних імен на позначення часопростору та етнографічних елементів (четверта група) повністю втрачено денотативну співвіднесеність, на перший план виносяться окремі супровідні семи (простору, часу, культури), весь комплекс сигніфікативного значення і конотацій не зникає, а лише віддаляється до ступеня асоціацій, алюзій.

Таким чином, два з трьох шляхів номінації формують ономастикон байок Є.Гребінки, який складається з чотирьох груп, відповідно до ідейно-художнього навантаження номінованих образів. Лексичне значення онімів визначених груп трансформується різними способами: 1) загальна назва, вжита в ролі власної, отримує денотат і сигніфікат конотативного походження; 2) втрачається зв'язок з денотатом, сигніфікативне значення поступається конотаціям, що перетворюють онім на експресивне слово-характеристику; 3) на перший план лексичного значення висувається умовно-денотативний і конотативний компоненти; 4) втрачається денотативна співвіднесеність, на перший план виносяться окремі супровідні семи (простору, часу, культури), сигніфікат і конотації не зникають, а лише віддаляються до ступеня асоціацій, алюзій. Структура лексичного значення онімів трансформується залежно від їх ролі в художньому просторі твору та відображає особливості поетики байок Є.Гребінки.

Література

1. Беляевская Е. Г. Семантика слова: Учебное пособие для ин-ов и фак. иностр. яз. - М.: Высш. шк., 1987. – 160 c.

2. Браїлко Ю. Семантична специфіка онімів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://l.pnpu.edu.ua/nauka/Filologichni_nayku/filolog_1/Brailko.pdf

3. Гребінка Є.П. Байки українською мовою. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://grebenka.com/index/0-34

4. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. К.: Видавничий центр Академія , 2001. 368 с. (Альма-матер).

5. Лелюх О.І. Ономастикон байок Г.С.Сковороди. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://s-journal.cdu.edu.ua/base/2008/v4/v4pp20-21.pdf

6. Мороз О.А. Фразеологічні одиниці з компонентом «власне ім’я» в сучасній українській мові: структурно-семантичний аспект. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук: на правах рукопису. – Донецьк, 2002. – 209 с.

7. Суперанская А.В. Общая теория имени собственного. – М.: Наука, 1973. – 366 с.