Мельник М.В., кандидат філологічних наук, доцент кафедри юридичної лінгвістики

Львівський державний університет внутрішніх справ

ОСМИСЛЕННЯ ЕМІГРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ ЖИТТЄПИСУ Р.КУПЧИНСЬКОГО

Роман Купчинський – композитор, автор стрілецьких пісень, які стали народними на Західній Україні – «Зажурились галичанки», «Засумуй, трембіто», «Накрила нічка», «Пиймо, друзі»; сатиричних поем «Новініада» та «Скоропад», драматичної поеми «Великий день», роману-трилогії «Заметіль».

Літературознавець Богдан Бойчук, оцінюючи доробок Р.Купчинського на еміграції, може, надто категорично зауважив, що «починаючи від 1944 року, тобто від початку еміграційного періоду, вона різко спадає вниз, якісно і кількісно». Серед причин, як він вважає, затрата цілі й затрата грунту: «Ціль Роман Купчинський затратив тому, що його віддана усусусівська муза мусіла відійти в історію; грунт затратив тому, що українська література пішла новими дорогами, які були чужі Роману Купчинському. А він не належав до тих людей, які легко переставляють рейки». Очевидно, що серед головних причин кількісного творчого спаду Р.Купчинського – це обставини життєві – вростання в тісний грунт чужини, шукання заробітку для родини, ностальгія. Ті поодинокі вірші, що нам доступні, не справляють враження гірших, а еміграційні «Мисливські оповідання», «Терпкі думки», новелізовані спомини з дитячих літ засвідчують про може трохи більшу увагу, порівняно з поезією, до коротких прозових форм. А може, далася взнаки і втома від сізіфової праці на полі суспільного поступу українства. Невипадково поет у власне п’ятдесятиліття застановляється над призначенням своєї музи, її «продуктивності»:

Не раз я був на возі і під возом

І їв хліби з усякої печі,

Я пізнаю, що серце, а що розум,

Що голуби, що круки, що сичі.

Не має змоги повно осмислити еміграційний період у біографії Р.Купчинського у зв’язку із малою кількістю фактів щодо нього, однак деякі спорадичні подробиці дозволяють «у малому побачити велике». Ілюстрацією великої громадянської відваги Р.Купчинського є перший випуск «Зошитів українського самвидаву» - «Погром в Україні» (1972-1979), що вийшов друком 1980 року, уже після смерті письменника, у видавництві «Сучасність». Упорядником цього тому, автором довідкового матеріалу та передмови зазначено Романа Купчинського. Збірник присвячено темі дисидентського руху опору, зокрема широкій кампанії державного переслідування в СРСР інакомислячих з 1972 року по липень 1978 року.

У передмові Р.Купчинський докладно, документально виписав задушливу атмосферу 70-х років у Українській РСР, викриваючи українофобські наміри партвлади «ліквідувати будь-які вияви національної свідомості серед українського народу». Його болить питання української мови на У з’їзді спілки письменників 1966 року, що його обстоювали на противагу П.Шелесту О.Гончар, В.Корж та ін., ситуація навколо Гончаревого «Собору». Збірник виявляє патріотичну позицію Романа Купчинського, його прихильне сприйняття також діяльності Українського Національного Фронту в Західній Україні у 60-х роках, симпатії і людини, і громадянина до всіх, хто був у тоталітарному СРСР на боці української барикади.

Таким чином кардіограма життєпису Романа Купчинського міцно прошита ритмом того українського часу, духом визвольного змагу
1914-1920 років, солідарністю із духом боротьби за національну ідентичність на великій Україні. А відчуття зв'язку «із грунтом» (Б.Бойчук), тобто із батьківщиною та її потребами, надихало Р.Купчинського на творчість, національно детермінували її.