Філологічні науки / 9. Етно-, соціо- та психолінгвістика

к. філол. н., доц. Таран О.С.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Загальний сленг: поняття, здобутки й перспективи дослідження

Характерною прикметою сучасних слов’янських мов є їх субстандартизація, причому не тільки в усно-побутовій сфері, але й у засобах масової інформації, публіцистиці, художній літературі, естрадному мистецтві, мовленні політиків, рекламі тощо. Лінгвісти помітили кореляцію між інтенсифікацією суспільного життя, соціокультурними змінами та істотними змінами мовних звичок і смаків (О. Селищев, Є. Поліванов, Ю. Сорокін, М. Грачов, В. Єлістратов, О. Земська, С. Тер-Мінасова). З огляду на широке розповсюдження субстандартних засобів вираження, проникнення їх у мовлення носіїв літературної мови, значне послаблення функції соціального відокремлення й переважання експресивної функції сленгізмів (жаргонізмів) – ми послуговуємося терміном загальний сленг у розумінні В. Хом’якова, Р. Розіної, Л. Кудрявцевої (О. Єрмакова й О. Земська називають його загальним жаргоном; пор.: ітержаргон – у визначеннях Л. Скворцова, М. Грачова, Л. Ставицької, загальномовний сленг – у О. Герда, загальноміське арго – у теорії В. Єлістратова).

За основу критеріїв відбору одиниць до загального сленгу беремо запропоновані Л. Кудрявцевою: 1) вихід сленгової/жаргонної/арготичної одиниці за межі соціолектів (корпоративних і професійних), 2) широке вживання сленгізму в мовленні представників різних соціальних прошарків, у тому числі й носіїв літературної мови, 3) активізація сленгізму в мас-медійній комунікації (цей критерій як основний виділяє О. Земська; уважаємо за доцільне його розширити: активізація сленгізму в різних дискурсах. – О.Т.), 4) мода на сленгізм, 5) переважання емоційно-емотивного змісту в структурі лексичного значення, першочерговість експресивної функції [2, 284].

На сьогодні в славістиці найбільш вивчені й описані: молодіжний / студентський / шкільний жаргон (Т. Нікітіна, О. Борисова-Лукашанець, Л. Лошманова, Н. Іванова, Т. Зайковська, С. Шмачков, М. Титоренко), сленг хіпі (Л. Радзиховський, Ф. Рожанський), арго – кримінальне, тюремне, наркоманів (В. Трахтенберг, Д. Лихачов, О. Горбач, В. Биков, В. Бондалєтов, М. Грачов, В. Єлістратов, Є. Єфимова, В. Шаповал, В. Андрєєв, А. Цибулевська); професійні жаргони (Л. Крисін, П. Лихолітов, І. Щур, Л. Карпець, В. Балабін та ін.). Основоположними в галузі соціолігвістики є дослідження І. Бодуена де Куртене, О. Горбача, В. Даля, Й. Дзендзелівського, В. Жирмунського, Б. Ларіна, Д. Лихачова, Л. Скворцова. На особливу увагу заслуговує маловідома лексикографічна праця В. Даля «Cловарь офенского языка» (1854 р.).

Загальному сленгу присвячені лише окремі роботи (Л. Ставицької – в україністиці, О. Ліпатова, Н. Хорошевої – у русистиці; у визначеній площині виконаний лексико-семантичний опис болгарського жаргону Г. Армяновим). Та найбільшою мірою питання функціонування загального сленгу розроблене в англістиці (праці J. Coleman «The Life of Slang» (2012), E. Mattiello «An Introduction to English Slаng» (2008), T. Gehrmann «Slang and lexical language change» (2007)). Англістика має і більш давню й лексикографічну традицію – це словники вульгарної мови Френсіса Гроса (1785), словник сленгу Джона Ві (1823), словник сленгу Джона Хоттена (1865) та ін.

Уважаємо за доцільне окреслити перспективні аспекти дослідження загального сленгу в контексті загальних здобутків соціолінгвістики.

1. Лексико-семантичний аспект: опис лексико-семантичних полів і груп, що дозволить виявити не тільки моральні пріоритети, але й визначити значущість тих чи інших понять сучасного мультикультурного суспільства, виявити точки дотику «субкультурних фондів і культурної традиції» (Т. Щепанська). Лінгвоекспертиза художніх, публіцистичних, пісенних, рекламних контекстів уживання лексем і фразем семантичної групи «Наркотики» дозволить дати відповідь, чи наявний у них факт пропаганди наркотичних засобів. Якісне вивчення сленгового лексикону буде неповним без кількісної його характеристики, яка виявляє превалювання саме дієслівних лексем і фразем, що пояснюється створюваним постмодерною культурою відчуттям руху, причому хаотичного.

2. Лінгвокультурологічний аспект, що включає і вивчення міфологічного субстрату сленгової лексики, який, передбачаємо, сприяє її легкому поширенню в масах. У цьому ракурсі цінними є праці Д. Лихачова, Б. Успенського. Особливий інтерес становлять сленгізми-зооніми на позначення людини: вони, з одного боку, є продуктом конкретно-образного мислення, а з другого, – мають глибокий, але неусвідомлюваний зв’язок із міфом і ритуалом, оскільки зооніми виступають як один із варіантів тваринного міфологічного коду (поряд із рослинним). Здійснений нами аналіз сленгової лексики української, російської та польської мов також засвідчив реалізацію архетипних бінарних опозицій (верх – низ, свій – чужий, жіночий – чоловічий), що також є проявами міфологічного мислення. Швидкому поширенню арготизмів у молодіжному й загальному сленгах сприяє їх кореляція у функціональному призначенні, зумовленому міфологічним субстратом: табуювання, евфемізація, вираження максимальної експресії мінімальним набором мовних засобів, що спричиняє розмитість значення.

3. Гендерний аспект уживання сленгу (Т. Цив’ян, Є. Рабинович) дозволяє виявити стереотипи в мовленнєвій поведінці й номінації представників обох стáтей. Виділяємо два вектори дослідження: комунікативний і психоаналітично-міфологічний (бінарна опозиція чоловічий – жіночий є універсалією). Щодо першого напряму – цікаве спостереження Л. Ставицької про те, що «чоловічі мови продукують жаргонізми, які поширюються на жіночі мови, проте засвоюються вибірково й у дещо звуженому вигляді» [3, 165]. Це спостереження підтверджене нами в психолінгвістичних експериментах.

4. Функціональний аспект передбачає вивчення умов функціонування сленгізмів у різних дискурсах. У науковій літературі окреслена тільки соціостилістична складова цього аспекту: проаналізовані стилістичні функції сленгізмів (жаргонізмів) у художньому тексті (О. Шульська – про просторіччя й жаргон у поезії О. Межирова), публіцистичному (Б. Коваленко, Н. Карпалюк), рекламному (проблема окреслена в монографії Л. Ставицької). Перспективним бачиться дослідження шляхів входження сленгізмів до складу паремій і фразеологізмів, функціонування їх як метафор та епітетів.

Однак функції сленгізмів ширші за стилістичні. Так, наприклад, у смс-дискурсі вони виконують різноманітні функції, які зумовлені функціональним призначенням і комунікативними завданнями смс. Окрім цього, вони передають соціальну характеристику автора. У стилістичному ж плані характеризують предмет розмови крізь призму ставлення до нього смс-комуніканта, надають емоційно-експресивного забарвлення висловлюванню, створюють гумористичний ефект. У рекламному дискурсі маніпулятивна функція реалізується через експлуатацію стереотипів. Функція формування позитивного інваріанта реальності втілюється шляхом використання експресивно-оцінних сленгізмів. Нерідко вживані в комерційних назвах сленгізми ефективно виконують рекламну функцію (основна), а також емотивну, естетичну, культурологічну.

5. Вивчення джерел поповнення загального сленгу: внутрішніх (переважно молодіжний сленг і кримінальне арго, зрідка територіальні діалекти) й зовнішніх – запозичення здебільшого з американського варіанта англійської мови (як літературної форми, так і її соціолектів). Склад англізмів в українському загальному сленгу неоднорідний: вони становлять, по-перше, внутрішні запозичення з різних соціолектів, проте найбільшою мірою з молодіжного сленгу, який, у свою чергу, увібрав лексику сленгу стиляг і хіпі; по-друге, до загального сленгу ввійшли англізми хронологічно різних зрізів – від 50-х років до сьогодення. Прикладом взаємодії внутрішніх і зовнішніх джерел є англізми, які перейшли до загального сленгу через посередництво молодіжного зі сленгу хіпі, причому тут має місце й посередництво російської мови. На окрему увагу заслуговують сленгізми, запозичені шляхом семантичного калькування: наприклад, зі сленгу американських хіпі – трава (травка), кислота. Так, grass (трава) у значенні «марихуана» вперше засвідчене в глосаріях 1943 р. – це означає, що хіпі його перейняли від бітників, а от поява acid (кислота) – «ЛСД» (діетиламід лізергінової кислоти) датована 1965 р. – це, власне, зі сленгу американських хіпі [4, 88–89]. Закорінення цих сленгізмів у мові-реципієнті й подальше активне функціонування поза межами субкультури хіпі, очевидно, зумовлене їхніми асоціативними зв’язками в російській та українській мовах.

Відзначимо етимологічні студії українського арго О. Горбача, російського арго М. Грачова, дослідження запозичень в російських, українських, білоруських і польських арго В. Бондалєтова, роботи В. Мокієнка, В. Шаповала, Є. Отіна.

6. Розмежування територіальних і соціальних діалектів (на це вказують В. Бондалєтов, О. Горбач, М. Грачов, М. Маковський, Ю. Мосенкіс, Л. Ставицька). Особливий інтерес становлять умови білінгвізму в східних і південних регіонах України, де спостерігається взаємодія соціальних і територіальних діалектів української мови (у селах) та соціальних діалектів й українського національного варіанта російської мови (у містах). Здійснений нами кількаетапний психолінгвістичний експеримент за 2-ма анкетами по 21 лексемі відповідно до вибірок з російських і українських сленгових/ жаргонних словників показав вищу середню вибіркову частоту реакцій на українські сленгізми; більше відмов і некоректних відповідей у групах відмінних сленгізмів, що пов’язано з меншою їхньою поширеністю.

7. Взаємодія просторіччя, загального сленгу (Л. Скворцов, Б. Серебренников, В. Хімік, О. Земська) та суржику (Л. Ставицька, Л. Масенко), їх розмежування; взаємодія з літературною мовою. Найбільшу ймовірність увійти в літературну мову або принаймні її розмовний варіант мають назви реалій, що на якийсь момент були відсутні в суспільстві й, відповідно, не мали позначень у мові. Так, наприклад, зі сленгу хіпі ввійшли до літературної української мови такі лексеми: автостоп, джинси. У процесі входження з фіксацією у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (В. Бусел, видання 2001, 2005) такі одиниці зі сленгу хіпі: фан, брендовий, лейбл, шоп, які одночасно, але непослідовно засвідчені й українськими словниками сленгу/жаргону Л. Ставицької, Т. Кондратюк.

8. Виділення регіонального компонента в загальному сленгу, що його насамперед відбиває ономастика (Т. Нікітіна, Н. Волкова). Вивченню цього питання поряд з іншими присвячені дисертаційні роботи, виконані на матеріалі української мови (Т. Миколенко, С. Мартос), російської (О. Любицька).

За нашим спостереженням, сленгові топоніми, урбаноніми, ергоніми більш характерні для міст – вони виступають емоційно-експресивними синонімами до офіційних назв міст, парків, пам’ятників, магазинів, нічних клубів тощо. До них відносять як сленгові гіпокристики, наприклад, Осіпок – Осипенківський мікрорайон у Запоріжжі, Шулявка – станція метро «Шулявська» в Києві, Барабашка – ТЦ (більш відомий як базар) «Барабашово» в Харкові і т.д., так і власне сленгові номінації, утворені шляхом фонетичної мімікрії, метонімії чи метафори. Наприклад, Барижник – Будинок культури в Керчі, Сотка – стометрівка в центрі Івано-Франківська (щоправда, вона не має 100 метрів), Палєрмо – місце під Одесою, де продають наркотики.

У селах же побутують розмовні неофіційні назви, які пов’язані з історією місцевості, її географічними чи кліматичними особливостями, взаєминами між її мешканцями тощо – цим вони близькі до топонімів і цим відрізняються від сленгових онімів, в основі яких – мовна гра, що найчастіше виявляється на лексико-семантичному рівні. Наприклад, у смт Юр’ївка Дніпропетровської обл. один із районів має розмовну Переселенщина (у цій частині селища живуть ті, кого переселили після Великої Вітчизняної війни за якусь провину), район с. Дебеславці Львівської обл. неофіційно називають Липники – тут у всіх його мешканців на обійсті й біля нього посаджені липи, район схожий на липовий гай. Цей процес характерний і для міст, наприклад: Слободка – район автошколи в м. Євпаторії, колись він був за межами міста, й люди там селилися вільно, «слободно», Південний мікрорайон м. Запоріжжя називають Піски у зв’язку з тим, що він збудований на болотах, які були засипані піском. Це дослідження підтвердило думку Е. Береговської, що сленг розповсюджується від центра до периферії, і на периферії закорінюється мінімально [1, 40].

9. Опис способів творення сленгізмів (лексико-семантичний, морфологічний, фонетична мімікрія). Цей аспект є найбільш розробленим.

10. Когнітивний аспект дозволяє визначити, чи спричиняє субстандартизація мовлення деформації мовної картини (моделі) світу та яким чином це відбувається (намітки зроблені у роботі Л. Лисиченко).

Кінцева мета вивчення загального сленгу – це розробка положень мовної політики, спрямованої на зменшення інтенсивності проникнення ненормативної лексики в загальнонаціональну мову. Запропонована нами концепція може бути реалізована в дослідженні як української, так і російської чи будь-якої іншої мови.

Література:

1. Береговская Э.М. Молодежный сленг: формирование и функционирование / Э.М. Береговская // Вопросы языкознания. – 1996. – № 3. – С. 32-41.

2. Кудрявцева Л.А. Общий сленг в русском языке и критерии его выделения / Л.А. Кудрявцева, В.А. Гордиенко // Слово в словаре и дискурсе: сб. науч. ст. к 50-летию Харри Вальтера. – М.: Элпис, 2006. – С. 278-284.

3. Ставицька Л. Арґо, жарґон, сленґ: Соціяльна диференціяція української мови / Леся Ставицька. – К.: Критика, 2005. – 464 с.

4. Coleman J. The life of Slang / Julie Coleman. – New York: Oxford University Press, 2012. – 352 p.