Гарбадин А.С.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Специфіка наукового концепту в контексті методології політичної науки

На сьогодні поняття дискурсу є широковживаним у політичній науці. Це зумовлено, передусім, тим, що саме через це поняття можна адекватним чином виразити специфіку предмету дослідженна та побудувати логічну та коректну методологічну платформу його вияву. Вираз політичних прагнень, їх сигніфікаційне спрямування здійснюється через поняття, які в свою чергу утворюють концепти поняття, за таких умов, стають місцем поєднання смислів і породження нових, які і виражає концепт.

Концепт – це «зміст поняття, його смислова наповненість у відстороненості від конкретно-мовної форми його вираження» [1, с. 379]. Кожен концепт займає певне місце у відповідній дослідницькій стратегії, відповідаючи за конкретний вимір проблемних сукупностей. У системі переплетень концептів і постають дослідницькі стратегії, специфіка яких визначається у відповідності до дослідницьких завдань та безпосередньо предмету дослідження. Така динаміка побудови ідентична до застосування і у політології, в межах якої багатоступеневе пересікання розуміння предмету дослідження дає більш-менш чітке уявлення про його специфіку.

«Концепт – це множинність, хоч не всяка множинність концептуальна» [1, с. 969]. Він відсилає до сукупності проблем, які наповнюють його актуальністю, при цьому це не просто нашарування лінійних, упорядкованих проблем, ні – це множинність, що складно пересікається, без однозначного початку, якоїсь стержневої частини, що носить особливо важливий характер. Таке пересікання не тільки творить його індивідуальне буття, але й дає змогу відчути «доторкання» до інших концептів, по деяких напрямах.

Найважливішою функцією науки є продукування концептів, що у даному ракурсі постають як переплетення взаємопов’язаних сфер проблематики із подальшим розробленням форм її розуміння. У межах політичної науки місце методології, системи чітко виражених означень співвідношення дослідницьких стратегій займає саме концепт. Відповідно, дуже важливо врахувати такі його властивості:

1) Концепт є результатом творіння, тобто «несе авторський підпис» [1, с. 379]. Тут іде мова про дослідницьку кваліфікацію, яка є мірилом ідентичності його звучання, його концепту, визначаючись через методологічну орієнтацію;

2) Концепт створює тотальність власних складників, водночас «являє собою «фрагментну множинність складників» [1, с. 379]. Ця множинність виступає критерієм співвідношень із іншими концептами;

3) Процесуальність концепту, що виявляється у неієрархізованій систематизації по лініях маргінальності, співвідношення з іншими концептами;

4) Концепт не піддається дискурсивним механізмам, оскільки не володіє просторово-часовими координатами, по яких його можна співставити та класифікувати з іншими концептами. Його доцільно лише доповнити, але не вичленувати, не змінити у відповідності до спекулятивних устремлінь, бо при таких умовах він втратить автентичне звучання. Водночас концепт, зазвичай у своєму наповненні, виявляє дискурсивні механізми – оскільки вони зазвичай найадекватніше схоплюють дійсність, бо не передбачають вакуумної замкненості.

Таким чином, єдиноможливою перспективою дослідження стає перехід від концепту до концепту. Тобто слід опиратися на наступні його характеристики, що випливають із вищенаведених властивостей:

По-перше, «для концепту характерно те, що складові робляться у ньому нероздільними» [1, с. 969] – кожна складова відсилає до якоїсь іншої, залишаючись у своїй самості принциповою недосказаністю;

По-друге, «кожен концепт відсилає до інших концептів» [1, с. 969] – лише їх множинність здатна коректно відобразити явище у його історично-реальнісному проекті розгортання;

По-третє, «кожен концепт повинен, відповідно, розглядатись як точка співпадіння, згущення і накопичення своїх складових» [1, с. 969] – автохтонна, не награна і непідтягнута «за вуха» єдність – ось що його творить.

Таким чином, концепт доцільніше розглядати у термінах процесуальності. Пуста коробка, без означення його властивостей, історичної формотвореності та концептуального (а не функціонального, тобто лінійного) наповнення.

Відповідно саме концепт здатен визначити власною сутністю чисту динаміку події, що передбачає дію, яка сама по собі не може підпадати під якусь кальку, традиційну оформленість. Так і виявляється можливість окреслити неоднорідний стан речей, очевидність якого обґрунтовується вже із самого існування концепту. Найвища складність політичного полягає якраз у його вибудовуванні через відносини, які виводять нас на рівень людини, найкоректнішим критерієм аналізу буття якої є саме дія.

Список використаної літератури:

1. Пост-Модернизм. Энциклопедия – Минск.: Книжный Дом, 2001 – 1038 с.