К.п.н., доцент Овчаренко А.О.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Специфіка побудови тексту політичних промов

Політичний лідер повинен відповідати певному іміджу: доцільно, переконливо, влучно і культурно висловлюватись, контролювати емоції, не робити помилок у фактах та інформації. Промова має вирізнятись загальною ерудованістю, підготовкою та здатністю триматися перед широким загалом, відео та фотокамерами.

У всьому світі політики, державні діячі вдаються до послуг спічрайтерів - фахівців, які володіють майстерністю формулювання речень, а також використовують широкий спектр прийомів у написанні влучної промови для публічного виступу політика. Офіційно спічрайтерів називають референтами. У деяких президентів, політичних діячів ціла команда спічрайтерів. Окрім написання промови ними задається тон спілкування з різними верствами населення.

Практика виступів в політиці висвітлює тенденцію використання для промов політиків думок інших, більш компетентних в цій справі, людей. Інакше кажучи за політиків промови пишуть інші люди. Для цієї мети можновладці оточують себе людьми, які можуть підказати, висловити почуття, тактовніше та філігранно звернутися до людини вищого чину або виступити перед народом. Для виголошення промови політику потрібно лише внести правки, підлаштувати текст промови під себе.

Політичні тексти - це відображення соціально-політичної реальності. Вони безпосередньо стосуються подій і діючих осіб цієї реальності. Виходячи з психолінгвістичної моделі масової комунікації, комунікативний акт, що розглядається під кутом зору його спрямованості на той чи інший заздалегідь запланований ефект, є психологічним впливом [1]. В умовах політичного вибору текст представляє собою символічну модель дійсності, наповнюється інформаційним змістом. Текстові матеріали використовуються з метою впливу на електоральну активність виборців.

Промова повинна мати логіку в викладі думок. Неприпустимо робити довгі паузи, згадуючи певне поняття чи термін або ж підбирати потрібні слова. Паузи повинні бути короткими, задля того, щоб слухач зміг усвідомити щойно отриману інформацію та відреагувати певним чином [2].

Політичні діячі рідко виголошують свої промови експромтом для того, щоб передати важливу інформацію, яка стосується його передвиборчої кампанії. Адже найдрібніша неточність може призвести до непорозумінь і навіть дипломатичних конфліктів.

Отже, якщо передбачається тривалий за часом виступ, ораторові необхідно добре засвоїти, систематизувати матеріал майбутнього виступу. Помічниками в цьому можуть стати тези - короткий, стислий план виступу, можливо з певним фактичним матеріалом (цифрами та цитатами). Тези не читають суцільним текстом, їх прийнято іноді дивитись та брати за основу для розгорненої думки.

Оратор-політик з досвідом заздалегідь готується до свого виступу, подаючи матеріал в контексті конкретної ситуації, що адресований конкретній аудиторії. За таких обставин лаконічні нотатки (тези, план, цитати, статистика) доречні.

Текст з промовою має бути непомітним під час виступу, промовець до нього має звертатись мимохідь, інакше створюється враження, що він не вміє майстерно виступати перед аудиторію і тому не зможе надовго зацікавити слухачів. Під час читання промови складається враження несміливості чи скутості оратора. Натомість імпровізація може створити ефект ніби промовець легко маніпулює словами, і таким чином, сформувати недовіру до них; завчений текст інколи теж спричиняє ефект, протилежний бажаному результату, тому, що політичний діяч, який відтворюватиме завчений текст забувши одне слово може зірвати промову. Слухач сприймає інформацію, яка подається конкретно, без допомоги зайвих рухів, міміки та жестів.

Як правило успіху досягають промовці, які можуть поєднати елементи різних типів промов. Це залежить насамперед від того, яка мета виступу і яка за характером аудиторія. Задля уникнення суперечностей сказаного в промові та дійсністю в написанні промови доцільно уважно та серйозно ставитись до текстів, продумувати та враховувати особливості супротивника.

Політичним діячам слід володіти красномовством. Якщо політик має досить виграшні зовнішні дані, смак і людську чарівність, манеру виступати публічно рівно, спокійно, вимовляючи кожне слово чітко та зрозуміло, то, вислухавши такого промовця, забуваєш про предмет розмови. В пам'яті залишається, скоріше, образ в цілому - посмішка, хороший костюм, уважний погляд. Що є також важливим для отримання довірливих відносин із співрозмовником [3].

Отже, приділяти увагу до побудови тексту для політичних діячів слід уважніше, прискіпливіше. Писати його слід таким чином, щоб виборці мали наміри проголосувати за такого кандидата, який буде спроможний керувати містом, державою.

Литература:

1. Леонтьев А. Психолингвистические проблемы массовой коммуникации. — М.: Наука, 1975.

2. Сопер П. Основы искусства речи. — М., 1995. — С. 27-30.

3. Дубов И.Г., Пантилеев С.Р. Восприятие личности политического деятеля // Психологический журнал. — 1992. — №6. — С. 25-33.