1. Історія та теорія держави та права, філософія права

Ціннісні детермінацій державно-владних відносин

Юськів Н.В.

Навчально-науковий Інституту права та психології

Національного університету “Львівська політехніка”, Львів, Україна

Цінності та їх розуміння пов'язане з поняттями сущого і належного, а, отже, із значущістю тих чи інших факторів для людини, суспільства, держави. Звідси цінності - це вимоги, звернені до волі, а також цілі, реально стоять перед людиною, або ті, які він здатний поставити перед собою. Таким чином, можна говорити про те, що людина, суспільство, держава, і державна влада в тому числі, саморегулюються за допомогою цінностей. Можна так само сказати, що розвиток науки неминуче вплинуло на зміну ієрархії цінностей в владних відносинах, на їх еволюцію і трансформацію. Розробка проблематики державно-владних цінностей вкрай важлива у світлі необхідності раціоналізації державотворчого процесу, формування громадянського суспільства, яке може здійснювати самоуправління і контролю над державною владою. Одним з напрямків активності громадянського суспільства повинна бути постійна дискусія про інтереси різних груп населення, про цілі суспільства, про його цінностях і про реальність впровадження цих цінностей у механізм державної влади.

Продовжуючи вкажемо, що державно-владні відносини виступають як певна наукова парадигма, що потребує оцінки та аналізу. Основу парадигми, породжують взаємодіючи артефакти, норми, цінності і символи в їх конкретно-історичному поєднанні і утворюють систему основних форм буття і функціонування парадигми на всіх етапах її розвитку. Вони взаємопов'язані і субординований, надають один на одного певний вплив. При цьому в різні історичні періоди то одне, то інше з них виступає в якості конституюють, або системоутворюючий елемент парадигми. Динаміка і співвідношення підстав парадигми визначає основні форми буття і функціонування парадигми в її конкретних модифікаціях і призводить до утвердження всередині неї певних «домінантних структур»[1, c.26]. Тому визначення ціннісних елементів є необхідним науковим та практичним завданням сучасної науки.

Державно-владна парадигма змінює домінантні структури в залежності від історичного періоду, просторового поля та інших соціальних ознак. Але ціннісні характеристики виступають поза апріорними домінантами. Істина сама по собі - явище трансцендентне, і повинна виходити як за просторово-часові межі, так і за межі іманентного буття. Так само, як і істина, смисли і цінності не можуть бути обмежені тільки кінцевим, іманентним буттям. Отже, неминуче існують трансцендентні цілі, цінності та істини, які є «вічними цінностями» і надають саме безпосередній вплив на світ речей і процесів.

Першочергово виведемо цінності з природи людини. Все життя людей нерозривно пов'язана з владою, яка є найбільш потужним засобом захисту людських інтересів, втілення планів людей, врегулювання їх суперечностей і конфліктів. Природа людського існування позиціонується через потреби людини. Цінності державної влади слід позиціонувати від субстанції потреби. Вдало визначав В. Тугарінов, «цінностна суть предмети, явища і їх властивості, які потрібні (необхідні, корисні, приємні і інші) членам певного суспільства або класу або окремої особистості в якості засобів задоволення їхніх потреб та інтересів, а також ідеї і спонукання у якості норми, цілі або ідеалу»[2, c. 261]. Тобто цінність державної влади проявляється як потреба в ній з боку суспільства, класу та й окремого громадянина. Оскільки функціонально державна влада виконує ряд корисних і необхідних для соціуму властивостей (встановлення правил поведінки, усунення соціального конфлікту, управління загально соціальними справами, засіб встановлення міри справедливості, законності, рівності і свободи у соціумі тощо), то можемо припустити, що досліджуване філософсько-правове явище має ціннісні атрибути.

Ю. Мелков зазначає, що цінність виступає як Абсолют, як ідеал, як те, що відноситься до найбільш фундаментальним смисловим основам людського буття, має загальний характер як для окремої людини, так і для культури в цілому[3, c.132]. Державна влада у вказаних ракурсах виступає як абсолютна цінність соціуму. Для мотивування влади яв абсолюту слід, на нашу думку звернутися до першоджерел. Біблія твердить, що «існуючі влади установлені від Бога, тому противиться владі - це противиться Божій постанові» (Рим 13,1-7). Інститут влади створено Богом як відображення влади Бога на землі. Без абсолюту, закону і влади світо буття перевернеться у суцільний хаос, в антицінність. У християнстві Бог є символом устрою і порядку.

Державна влада на наше переконання це суспільна цінність. Однак виникає запитання, чи державно-владний феномен виступає абсолютною, найвищою, транцидентною цінністю, якщо відійти від теологічного напрямку філософіювання? Вбачається, що відповідь на це питання несе негативне забарвлення. Державна влада це цінність, оскільки суспільство в ній має потребу. Однак не абсолютна. За твердженням М.А. Бакуніна, держава є зло, але зло історично необхідне[4, c.505]. Бунт проти держави, а також проти всього, що з ним пов'язано, на думку зазначеного автора, провокується самою природою держави, тому що держава - це авторитет, це сила, це хвастощі і захоплення силою. Вона схильне примушувати і заставляти.

Відповідь на нерозв’язану проблему слід шукати в оцінці самих ціннісних орієнтирів. Людська практика неможлива без розташування ціннісних орієнтирів у рангової порядку; лише в цьому випадку можна однозначно робити вибір між різними альтернативами. Необхідні і якісь безумовні орієнтири, абсолюти, дотримання яких дозволить зберегти якісно певний спосіб життя. Ці орієнтири називають по-різному: вищі, базові, основні, кінцеві, фундаментальні і т. п. цінності, принципи, імперативи і т. п. До них ми би віднесли «добро», «справедливість», «порядок», «мир», «злагоду», «рівність» тощо. Поряд з ними виділяють функціональні цінності, тобто цінності нищого рівня, порядку, що створені людством для досягнення ціннісних абсолюті. До них, якраз і слід віднести державну владу.

Аксіологічні категорії державної влади пов'язані з низкою гносеологічних і соціологічних категорій, таких як істина, норма, мета, користь, ідеал. Але всі вони входять в одну аксіологічну категорію - «цінність». Ціннісні інтенції сприймаються індивідом через власну свідомість та процес пізнання. І. Кант вбачав причини помилок і ілюзій теоретичного розуму якраз у відсутності контролю з боку моральної свідомості (практичного розуму). Але в той же час він не спокушається щодо інтенцій практичного розуму, який намагається включити теоретичний розум у свої межі. Буття може, коли-небудь вдасться осягнути єдність всієї здатності чистого розуму (як теоретичного, так і практичного) і можна буде все виводити з одного принципу, а це неминуча потреба людського розуму, який, знаходить повне задоволення тільки в повністю систематичному єдності свого пізнання[5, c.156]. Людина, пізнаючи державну владу співставляє реальну інформаційну складову із морально-правовою свідомістю, що ґрунтується на морально-правових уявленнях про ідеальну форму буття феномену державної влади.

Література:

1. Ларин Ю.В. Мировоззренческо-методологические основы постижения культуры: проблема концептуализации // Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора философских наук. - Тюмень - 2004 г. - 38 с.

2. Тугаринов В.П. Избранные философские труды. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1988. - 344 с.

3. Мелков Ю.А. Факт в постнеклассической науке. - К.: Издатель ПА-РАПАН, 2004. - 224 с.

4. Бакунин М.А. Избранные философские сочинения и письма. - М.: Мысль, 1987.-С. 505.

5. Кант И. Основоположения метафизики нравов// Он же. Собр. соч. в 8 т. Т. 4. М., 1994.- С. 156.