Юридичні науки/8. Конституційне право

Білецька І. М.

Дубенська філія Відкритого міжнородного університету розвитку людини «Україна», Україна

Порушення права на життя громадян, які перебувають під контролем держави

Законодавство України закріплює цілий ряд прав людини, серед яких право на освіту, право на таємницю листування, право на працю, право на відпочинок, право на медичну допомогу, право на страйк, право на життя та ін. На даному етапі розвитку суспільства, безсумнівно, серед невід’ємних прав людини одним із найголовнішим є право на життя.

Право на життя закріплене в конституціях багатьох країн світу та задеклароване найвищою правовою нормою для суспільства. Право на життя є першоосновою усіх інших прав, адже всі інші права втрачають сенс і значення у випадку загибелі людини. Право на життя є основоположним правом людини та правом, що забезпечує основні демократичні цінності. Воно гарантується Загальною декларацією прав людини (стаття 3): «Кожна людини має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність» [2]. Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визнає право кожного на життя, додаючи, що це право «має бути захищене законом», а також, що «ніхто не може бути позбавлений життя свавільно» [3].

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. Таким чином, у демократичному суспільстві, діяльність держави повинна бути спрямована на забезпечення та дотримання усіх встановлених прав та свобод людини.

Крім того, права людини принципово відрізняються від інших прав. Перш за все, вони належать кожній людині через її людську природу, у визначених законом межах є невід’ємними, реалізуються рівною мірою. Основні обов’язки, що з них випливають, покладені на держави та їх уряди, а не на інших людей. А останні мають діяти таким чином, щоб не порушувати прав інших.

Варто підкреслити, що у статті 27 Основного Закону України зазначено: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» [1]. Звідси випливає, що обов’язок держави захищати право на життя передбачає, що у разі, коли людина була позбавлена життя, має здійснюватися офіційне розслідування. Проте не завжди розслідування здійснюється належним чином, особливо в тих випадках, коли у вчинені злочину підозрюються представники державних органів [5, с. 40].

Тому, як не прикро визнавати, в нашій державі досить часто можна спостерігати порушення та нехтування правами громадян іншими громадянами, і навіть представниками органів державної влади.

Найжорстокіші випадки порушення права на життя відбуваються з громадянами які перебувають під контролем держави. Держава є відповідальною за життя осіб, котрі перебувають під її контролем, наприклад, у місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання, державних лікарнях (особливо в місцях примусового лікування) тощо [5, с. 35].

Істотною проблемою є порушення права на життя в місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання громадян (СІЗО, установи виконання покарань) тощо. Жахливі умови перебування, часто практично відсутнє чи неефективне медичне лікування призводить до смерті людей [4, с. 61].

Таким чином, неналежна організація надання медичної допомоги, недостатнє фінансування сфери охорони здоров’я, а також відмова у наданні можливості лікуватися в установах Міністерства охорони здоров’я України призводить до численних порушень права на життя осіб, які знаходяться у місцях несвободи.

Слід зазначити, що в Україні діє цілий ряд правоохоронних органів, основним обов’язком яких є захист законних прав та інтересів громадян. Їх діяльність чітко регламентована законодавством, що надає правоохоронним органам усі можливості для належного виконання своїх функцій. Але, попри всі можливості цих організацій, нажаль, захищеність громадян України від порушення їх прав знаходиться на дуже низькому рівні.

Враховуючи вищезазначене, можна прийти висновку, що для того щоб уникнути порушення права на життя осіб що перебувають під контролем держави, щоб підвищити рівень захищеності такої категорії громадян, необхідно виконати цілу низку завдань. Серед основних можна назвати, перш за все, підвищення правової культури та правової свідомості правоохоронних органів, посилення відповідальність працівників органів державної влади, основним обов’язком яких є захист життя осіб, які перебувають під контролем держави у разі порушення ними цього обов’язку, покращення умов перебування затриманих, підвищення фінансування сфери охорони здоров’я та інші.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.

2. Загальна декларація прав людини: міжнародний документ прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН від 10.12.1948 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: Міжнародний документ від 16.12.1966 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_043.

4. Права людини в Україні – 2009-2010. Доповідь правозахисних організацій/ за ред. Є.Ю. Захарова/ Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Харків: Права людини, 2011. – с. 488.

5. Права людини в Україні – 2011. Доповідь правозахисних організацій./ за ред. Є.Ю. Захарова/ Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Харків: Права людини, 2012. – с. 352.