Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Котенева Н.О.

магістр спеціальності «Менеджмент виробничої сфери»

Донецького державного університету управління, Україна

науковий керівник: к.е.н. Вецепура Н.В.

доцент кафедри оподаткування

Донецького державного університету управління, Україна

ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Від регіонального розвитку залежить національна економіка України, проте рівень регіонального розвитку сьогодні в цілому і окремих її регіонів зокрема - це сукупність протиріч і непередбачуваності. Саме тому виникає необхідність реальної оцінки досягнень, визначення перспектив і термінів реалізації цілей, необхідних важелів і ресурсів, які мають бути задіяні.

Насамперед відзначимо, що регіони України суттєво відрізняються. Тому, безумовно, дуже велика різниця і за економічними показниками. Останнім часом диференціація посилюється з ряду причин: регіони з різною структурою економіки по-різному адаптуються до нових умов господарювання. Загалом міжрегіональні відмінності є відображенням все більшої диференціації між економічною (відмінність у формах власності та секторах економіки) та соціальною (різні групи населення) складовими у регіонах. Розмах варіації за показниками валового регіонального продукту в 2010 році склав майже 23,1 разу (м. Київ - 196639 млн. грн., Чернігівська обл. - 9892 млн. грн.), за обсягом капітальних інвестицій розмах варіації в 2011 р. склав майже 19 разів (м. Київ - 47 169,3, Чернівецька обл. - 2486,7 млн. грн.) [1, c.150]

Реалізація соціальної політики - найважливіший блок регіональної політики. Його основа - механізм реалізації соціальних гарантій та системи соціального захисту населення. При цьому регіональна соціальна політика орієнтована на максимальне врахування специфічних регіональних факторів протікання соціальних процесів. Цей блок передбачає коригування основних напрямків соціальної політики держави відповідно з регіональними особливостями, встановлення та реалізацію регіональних соціальних гарантій, що розширюють державні.

Ефективна соціально-економічна політика містить можливості зміцнення унітарних засад української державності, тому її формування вимагає чіткого визначення концептуальних засад розвитку регіонів на загальнодержавному рівні. Така концепція повинна формувати ідеї, цілі та пріоритети розвитку регіону на тактичну і стратегічну перспективи, враховувати основні проблеми та напрями їх вирішення для забезпечення структурної перебудови регіону, поліпшення територіальних економічних пропорцій, здійснення роздержавлення і приватизації майна, сприяти розвитку підприємництва, поступово вирівнювати існуючі відмінності між економічними і соціальними рівнями розвитку окремих регіонів з урахуванням історичних, демографічних, природно-ресурсних та економічних особливостей.

Така політика спрямована на підтримку внутрішньо регіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, екологічного стану та поліпшення життєвого рівня людей. Головним з основоположних принципів державного управління економікою регіонів є розподіл влади між центром і регіонами та практична діяльність в регіонах - це становить предмет політики держави щодо регіонів, тактика держави полягає в її діях з вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного становища різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування [2, c.106-110].

На етапі становлення ринкових відносин на формування та реалізацію політики соціально-економічного розвитку регіонів України впливають чотири групи чинників: державна регіональна політика; фактори, що реалізують економічні відносини в регіоні (ринкова трансформація); природно-ресурсний і виробничий потенціал регіону; організаційно-управлінські.

Державна регіональна економічна політика на сучасному етапі повинна будуватися з урахуванням недосконалості існуючої галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низьку економічну ефективність; значних відмінностей між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істотного відставання деяких регіонів від нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури; нераціонального використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірного забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл; незадовільної реалізації можливостей регіонів з міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення в країну іноземних інвестицій.

Отже, для вирішення цих проблем виникає необхідність створення умов для оптимальної економічної самостійності регіонів, прийняття організаційних, правових та економічних заходів для забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків. Щоб уникнути такої ситуації важливо визначити регіональну політику держави з погляду розподілу влади між центром і регіонами, який характеризує її як сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Такі заходи спрямовані на стимулювання ефективного розвитку регіонів, раціональне використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.

На сучасному етапі однією з найважливіших завдань соціальної сфери є забезпечення гідного заробітку населення, оскільки в Україні дуже низький рівень заробітної плати поєднується з одним з найбільших у світі рівнем експлуатації робочої сили, а крім того, є таке аморальне явище, як невиплати заробітної плати, внаслідок чого за межею бідності перебуває 82% населення, зменшився також рівень харчування населення за споживанням ним основних продуктів харчування за рівнем виробництва борошна Україна опустилася до рівня 1953 р., споживання м'ясних продуктів зменшилося вдвічі. За рівнем якості життя Україна за останнє десятиліття займає 133 місце серед членів ООН [3,c.91-97].

За матеріалами вибіркових досліджень економічної активності населення, средньонаціональний рівень безробіття на початку 2012 р. становив 7,9 %, на початку 2011 р. - 8,1 %, а на початку 2009 р. - 6,4 %. У середньому в регіонах пропозиція робочої сили перевищує попит у 30 разів, зокрема в Івано - Франківській області - у 329, Волинській - в 137, Львівській - в 103 рази. Від 20 до 50 % безробітних по регіонах не працюють більше 1 року [4].

У системі розвитку соціальної інфраструктури першочергового вирішення потребують такі питання житлово-комунального господарства, як реформування економічних відносин шляхом проведення радикальних змін чинного порядку фінансування, кредитування, оподаткування та ціноутворення, забезпечення збалансованого розвитку тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення у ході реалізації програм житлового, цивільного та промислового будівництва; технічне переоснащення галузі на основі широкого застосування вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень.

Ефективність соціальної політики залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовується на споживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціального захисту різних верств населення регіонів, здійснюють органи регіонального та місцевого управління в межах своїх можливостей: це може бути фінансова підтримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів тощо. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпечення громадянам прожиткового мінімуму.

Науково-технічна політика повинна спрямовуватися на розвиток фундаментальної та прикладної науки для визначення пріоритетних об'єктів для вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіонах, формування конкурентоспроможної інформаційної системи України та її інтеграції в європейські та світові системи.

Екологічна політика має бути спрямована на зменшення неприпустимого забруднення навколишнього середовища, зниження забрудненості води, повітря, проти деградації землі, на захист лісів. У регіонах має реалізовуватися політика екологізації виробництва для зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище, особливо в найбільш забруднених Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Харківській та Київській областях, це також стосується перенесення забруднювачів. У Донецькій області зазначено посилення екологічних проблем, які пов’язані з викидами від стаціонарних джерел. Протягом останніх 5 років обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря знаходяться відносно на одному рівні, але він є високим (табл.1.).

Таблиця 1

Динаміка викидів забруднюючих речовин

в атмосферне повітря за 2009-2012 рр. у Донецькій області [5]

Роки	Обсяги викидів забруднюючих речовин
	Всього, тис. т	У тому числі
		стаціонарними джерелами	пересувними джерелами
2009	1513,3	1299,8	213,5
2010	1589,9	1378,1	211,8
2011	1729,3	1525,9	203,4
2012	1714,7	1514,8	199,9

Так, у 2012 р. загальна кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря становила 1714,7 тис. т, що складало біля 34,9 % обсягу викидів в атмосферне повітря в Україні.

Демографічна політика повинна гальмувати депопуляційні процеси і деструктурування населення, насамперед - зупинити скорочення населення України. Загострення демографічної кризи характеризувалося збільшенням смертності, вперше за повоєнний час перевищила народжуваність в 1992 р., а в наступні роки в Україні померло на 2 млн. чоловік більше, ніж народилося. Це найнижчий показник народжуваності, який коли-небудь мав місце в країні. Така демографічна ситуація характеризується як депопуляція нації. Кризові явища спостерігаються в інших складових депопуляції: тривалість життя в Україні на 6-7 років коротша, ніж у розвинених країнах світу, смертність удвічі вище, ніж у країнах Заходу. Кожен третій у працездатному віці помирає, не доживши до пенсії. Така ситуація вимагає стабілізації економіки та підвищення життєвого рівня населення, а також проведення економічно обґрунтованої демографічної політики, спрямованої на підвищення рівня народжуваності, істотне поліпшення рівня охорони здоров'я.

Гуманітарна політика має бути побудована на основі розуміння того, що людина є найважливішою цінністю суспільства, а це потребує вирішення найважливіших проблем розвитку її духовності та моралі, освіти, поліпшення якості життя, повинні спиратися на ідеї справедливості, патріотизму, поєднання світових і національних цінностей, гуманності, захисту людської гідності і принципів сучасної світової політичної та соціальної демократії, які передбачають реалізацію прав і свобод людини, забезпечення прав національних меншин, рівність чоловіків і жінок, створення умов для вільного волевиявлення народу на виборах усіх рівнів. Регіональна політика в гуманітарній сфері має сприяти розвитку освіти, науки, культури, медицини, сфери обслуговування.

З урахуванням структури сучасної економічної системи гуманітарна політика в рамках найважливіших елементів економічної системи повинна залучати вільний доступ людини до освіти (в т.ч. вищої), набуття професії, наявність змістовної праці, належних умов праці, насамперед - повага до будь-якої роботи. В Україні останнім часом ослабла гуманітарна політика звуження можливості найбідніших верств населення отримати вищу освіту, внаслідок безробіття відбувається декваліфікація працівників. Послаблюється гуманітарна політика і тоді, коли частина працездатного населення працює на важких, небезпечних, забруднюючих видах виробництв [5,c.252-278].

Таким чином, базою, вихідним пунктом у процесі формування регіональної соціальної політики є потреби населення регіону. Змістовна модель соціальної політики будується виходячи з регіональних інтересів. Саме тому відповідність її структурних елементів інтересам населення є головним критерієм при оцінці її ефективності.

Дослідження теоретичних аспектів регіональної соціальної політики дозволило зробити наступні висновки: регіональна політика як сучасний механізм державного управління відрізняється складним внутрішнім будовою, що вимагає дослідження основних принципів і методів її реалізації. У рамках реалізації регіональної соціально-економічної політики необхідне створення регіональних систем соціального захисту населення. Забезпечення сталого розвитку регіону та поліпшення добробуту її населення передбачає формування ефективного механізму, що представляє собою систему засобів і способів впливу різних моделей, які визначають зміну параметрів регіональної системи з метою задоволення зростаючих потреб населення і зростання рівня життя. При формуванні регіональної соціальної політики відправною точкою є потреби населення регіону, тобто динаміка реального рівня споживання соціальних благ, тривалості життя тощо, які визначають головні показники територіального розвитку.

Література:

1. Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку / за заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К.: НІСД, 2009. – 655 с.

2. Капов З.А., Куршаева Ф.М., Хаціева П.У. Особливості реалізації моделей соціальної політики / / Сучасні проблеми науки та освіти. – 2010. – № 2. – 250 с.

3. Кочетков Г.Б. Національні моделі управління та використання зарубіжного досвіду / / США– Канада: економіка, політика, культура.– 2011. – № 12. – 150 с.

4. Статистичні щорічники України за 2002-2009 рр. / / Держкомстат України / за ред. О. Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2003-2010 рр.

5. Головне управління статистики у Донецькій області. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://donetskstat.gov.ua/statinform/sered_6.php

6. Маршалл А. Принципи економічної науки. – 8-е вид. – М.: Ексмо, 2010. – 832 с.