Аспірантка Заяць О.І.

Ужгородський національний університет, Україна

Основні шляхи розвитку міжнародних регіональних інтеграційних утворень

Розвиток регіональної економічної інтеграції набув значної активізації в сучасних умовах, що, в свою чергу, стало одним з факторів, що визначають характер торговельно-економічної співпраці в світі. Інтеграційні об'єднання створюють стабільну основу для розвитку взаємної торгівлі.

Завдяки активізації регіональної економічної інтеграції між державами утворюються більш стійкі торговельно-економічні зв’язки, що сприяє усуненню численних перешкод у міжнародних відносинах, створенню особливих зон впливу окремих держав або груп країн, появі міцних міжнародних торгово-економічних блоків.

В умовах сучасного етапу науково-технічного простору взаємопроникнення економік стає для багатьох країн об'єктивною необхідністю, оскільки є об’єктивним наслідком продуктивних сил. Ця необхідність виявляється перш за все у високорозвинутих країн, для яких економічна інтеграція відкриває можливості найбільш ефективного використання економічного потенціалу і досягнення вищих темпів науково-технічного прогресу, надаючи їм доступ до таких ринків, що охоплює декілька країн, а також полегшуючи концентрацію засобів у вибраних галузях виробництва [5].

Дослідження розвитку регіональної інтеграційної взаємодії за історико-еволюційним принципом дозволяє ідентифікувати два основні шляхи розвитку міжнародних регіональних інтеграційних утворень, які ґрунтуються на домінування суб’єктивних або об’єктивних факторах інтеграції. Слід зазначити, що об’єктивні фактори безпосередньо підштовхують розвиток інтеграції як такої, а суб’єктивні вже посилюють чи то послаблюють дію об’єктивних факторів.

Домінування суб’єктивних факторів є притаманним європейській моделі розвитку міжнародної регіональної інтеграції, яка на сьогодні відображає основні етапи розвитку міжнародної регіональної інтеграції. Інтенсивному розвитку європейських інтеграційних процесів сприяли особливі фактори європейської регіоналізації, які були пов’язані з історичною єдністю і культурною цілісністю континенту; існуванням відносно невеликої території суттєвого різноманіття регіональних етнокультурних ландшафтів; достатнім рівні розвитку продуктивних сил, і, безумовно, бажанням досягнути політичної стабільності в регіоні [1].

Розвиток європейської моделі характеризується активною участю державних інституцій всіх країн, що інтегруються. Об’єктивні фактори розвитку регіональної взаємодії притаманні північноамериканський та азійсько-тихоокеанський моделям розвитку міжнародної регіональної інтеграції, які сьогодні втілені у Північноамериканський зоні вільної торгівлі та Азійсько-Тихоокеанський економічній співпраці, відповідно [6].

Регіональний економічний процес в Європейському Союзі характеризується тим, що об’єднання країн з приблизно однаковим рівнем економічного розвитку зумовлене процесом взаємодії транснаціонального капіталу і здійснюється при підтримці та безпосередній участі державних інституцій країн, що інтегруються. Потенціал впливу регіональних об’єднань суттєво відрізняється, що суттєво вплине на фрагментацію світового порядку. За таких умов регіональні об’єднання сприяють підвищенню економічного рівня цілого інтеграційного об’єднання перетворюючись на суб’єкт глобалізації [2].

Об’єктивний характер регіонального економічного розвитку Північної Америки та Азіатсько-Тихоокеанських країн полягає у домінуванні «ініціативи знизу», яку, в першу чергу реалізують транснаціональні корпорації. Посилення міжнародної міграції капіталу, поглиблення регіональної спеціалізації та кооперації компаній, які сприяють виникненню та розвитку міжнародних виробничих формувань, характеризують розвиток інтеграційної взаємодії саме на рівні мікроінтеграції. Саме ТНК, а не держави стали основними рушіями розвитку інтеграційних процесів у Північноамериканському та Азіатсько-Тихоокеанському регіонах [4].

Характерною особливістю північноамериканської інтеграційної моделі є асиметричність економічної взаємозалежності країн-членів NAFTA, зумовлена, з одного боку, слабкою інтеграційною взаємодією Канади і Мексики а, з іншою, – домінуючим становищем США. Відповідно до потреб ринкових структур (а не політичного рішення, як це було в країнах Європейського Союзу) інтеграційні процеси розгортались, в першу чергу, на між фірмовому та міжгалузевому рівнях. Розвиток горизонтальної та вертикальної інтеграції американських компаній, що здійснюють міжнародну діяльність, передбачало встановлення таких господарських взаємозв'язків в Канаді, а потім і в Мексиці, які б мінімізували витрати і максимізували, відповідно, прибутки [3].

Підвищуючи ефективність використання ресурсів, інтеграція приводить в рух нові джерела економічного зростання і тим самим сприяє створенню умов для поліпшення економічних і політичних позицій країн у світовому господарстві. Взаємодоповнення економік країн, що інтегруються, залежить і від їх економічної зрілості, при цьому швидше інтегруються національні господарства з приблизно однаковим рівнем розвитку.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Европа: вчера, сегодня, завтра / Институт Европы РАН; ред. кол. РАН; отв. ред. Шмелев Н. П. – М.: ЗАО «Экономика», 2002. – 823 с.

2. Калитчак Р. Регіоналізм у європейських інтеграційних процессах. – К.: Знання, 2007. – 303 с.

3. Лицарева Е. Ю. Экономическая интеграция на Европейском континенте и в Азиатско-Тихоокеанском регионе во второй половине XX века. – Томск, 2004. –300 с.

4. Лук’яненко Д. Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності. – К.: КНЕУ, 2005. – 204 с.

5. Топчієв О. Г. Теоретичні основи регіональної економіки. – К: УАДУ, 1997. – 140 с.

6. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія / Д. Лук’яненко, А. Поручник, Л. Антонюк та ін. – К.: КНЕУ, 2006. – 592 с.