История/1. Отечественная история

К. іст. н. Ткаченко I.В.

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Україна

Сучасні підходи до визначення поняття "українська культура як цілісна система"

Культурні надбання кожної нації – це безцінний скарб всієї людської цивілізації. Збережена та примножена протягом багатьох тисячоліть, культура становить унікальну історичну пам'ять кожної сучасної держави, забезпечує духовний зв'язок минулих, сьогоднішніх та майбутніх поколінь. Захопливі та трагічні сторінки національної історії, неповторні звичаї, обряди та традиції являють собою культурне багатство українського народу. Розвиваючись в умовах постійних спроб асиміляції з боку іноземних держав, українська культура не лише зуміла вижити, але й подарувала світу багато шедеврів  мистецтва та кінематографу, неповторні літературні твори та пам’ятки архітектури. Матеріальні та духовні скарби, що були створені нашими предками й крізь століття дійшли до нас, мають бути не лише збережені, але й примножені та передані нащадкам.

Українському народу завжди було притаманне шанування звичаїв, традицій та своєї історичної спадщини. Після проголошення незалежності 1991 р., перед Україною постало важливе завдання захисту та розвитку національної культури, проведення раціональної державної політики, спрямованої на зміцнення світоглядних основ суспільства з урахуванням традиційних українських цінностей. На сьогодні реформування культури вимагає закладення ідеологічного фундаменту для розбудови суспільства майбутнього на основі нашого історичного коріння, мови, звичаїв і традицій, а не запозичених стереотипів та імпортованих шаблонів [1].

Глибокий гуманістичний зміст української культури, її значення для творчого самоусвідомлення багатьох поколінь українського народу в національному саморозвитку та світовій цивілізації зумовили об'єктивне перетворення її на цілісну систему духовного світу українців. Категорія "українська культура як цілісна система" порівняно нова. З початком демократичних перетворень у суспільному житті українського народу та з проголошенням державної незалежності України, наша національна культура почала поступово розглядатися й аналізуватися науковцями-культурологами саме як цілісна система, що найповніше виражає духовний світ українського народу. Та й сам український народ науковцями тепер розглядається як єдине соціально-етнічне ціле, яке виникло, сформувалося й розвивається в умовах суворої історичної об'єктивності, без штучного поділу його на "східняків" і "західняків", українців материкової України та українців діаспори (близького і далекого зарубіжжя), українську "буржуазну" та українську "пролетарську" нації тощо.

Українська культура також поділяється ними за такими ж об'єктивними критеріями. Проте, виходячи з історичних факторів, слід зазначити, що українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони [2, с 306].

На думку провідних вітчизняних фахівців під категорією "українська культура як цілісна система" сьогодні слід розглядати

українську культуру як єдине ціле, витворене в галузі матеріального й духовного виробництва нашим народом як у материковій частині, так і за її межами, тобто як в Україні так і в близькому й далекому зарубіжжі.

Цілісна система культури повинна включати в себе об'єктивну оцінку ідейно протилежних течій і напрямів у ній, адже у створенні української культури, як і культури будь-якого іншого народу, брали участь усі класи й соціальні верстви нашого суспільства;

Потрібно відмовитися від підходу до вивчення української культури як замкнутого соціального організму. Українська культура, як оригінальна й своєрідна система, самостверджуючись на всіх етапах розвитку, була включена в сферу міжнаціонального духовного синтезу та взаємодії, в регіональний і світовий культурний процес. Отже, для української культури життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі її історичного розвитку. Цілісність культури в даному разі означає розгляд і оцінку національно-своєрідного в органічному взаємозв'язку його із загальнолюдським.

Нарешті, цілісний підхід до культури повинен передбачати такий її аналіз, коли до уваги однаковою мірою береться безперервність її розвитку, всі його періоди.

Вихідним моментом наукової періодизації розвитку української культури є чітке визначення її субстрату (носія) — українського народу та української нації, передусім історичних умов їх формування. Це пов'язане з тим, що для аналізу характерних світоглядних уявлень, цінностей та ідеалів етносу, традицій його суспільного життя, специфічних форм культуротворчої діяльності та звичаєвого права слід зрозуміти історичні умови їх формування і розвитку, тобто чітко простежити періодизацію української культури через призму її національної об'єктивності [3].

Слід констатувати, що у питаннях сприйняття культурної спадщини як цілісної системи й досі відсутня єдність поглядів науковців, попри те, що проблеми вивчення культурної спадщини мають давні філософські традиції. Передусім це пов’язане з тим, що сучасне розуміння культурної спадщини формувалося поступово. На початковому етапі воно мало вигляд абстрактних роздумів про культуру взагалі й тільки з часом культурний спадок було виокремлено в самостійний об’єкт дослідження.

У сучасних умовах світової глобалізації система культурної спадщини українського народу є структурним елементом (підсистемою) культурної спадщини людства. Проте, саме багатовіковий вплив культурного спадку української нації, як самобутньої, цілісної, єдиної, динамічної системи, зумовив культурно-історичний розвиток нашого народу, який, зберігаючи, використовуючи та застосовуючи цей спадок, здійснював і здійснює його примноження.

Література:

1. Проблеми та перспективи розвитку української культури [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://h.ua/story/306255/

2. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. М. Семашко та ін. ; За ред. М. М. Заковича. – К. : Знання, 2007. – 567 с.

3. Періодизація розвитку української культури [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/cultural_science/zakovich_kulturologiya/part3/301.htm