Вінська Валентина Вікторівна,

студентка 1 курсу

(науковий керівник – к.і.н. О.М. Кропивко)

Національний університет біоресурсів і природокористування, Україна, Київ

БОРОТЬБА З НІМЕЦЬКИМИ ОКУПАНТАМИ НАСЕЛЕННЯ ПРОСКУРОВА В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

У 1941 році серед трудящих Хмельниччини розгорнулося змагання за дострокове виконання планів четвертого року третьої п’ятирічки. Працювали підприємства, колгоспники в стислі строки провели весняну сівбу, організували старанний догляд за посівами. На ланах визрівав багатий урожай. Але мирна праця радянських людей була перервана віроломним нападом на нашу країну німецько-фашистських загарбників. На багатолюдних мітингах і зборах робітники, колгоспники, інтелігенція заявили про свою готовність стати на захист своєї Батьківщини. Почався масовий добровільний вступ патріотів до лав діючої Червоної Армії. Разом з чоловіками йшли жінки. З усіх підприємств і сіл області надходили повідомлення про трудовий героїзм робітників, колгоспників, інтелігенції. В перші ж дні жінки заміняли чоловіків на підприємствах, ставали трактористами і комбайнерами в колгоспах. Майже все працездатне населення взяло активну участь в спорудженні протитанкових огорож, евакуації майна на лівий берег Дніпра. [1, с. 15].

Через два тижні після початку Великої Вітчизняної війни - 8 липня 1941 року місто Проскурів було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. Від перших днів почав діяти "новий порядок" - кривавий режим терору і грабежу. Розпочалася масштабна кампанія зі знищення та вивезення до Німеччини духовних і матеріальних цінностей краю, розстріл населення, вигнання його в рабство. Окупанти знищили у місті понад 16 тисяч його мешканців, а в таборі для військовополонених у Раково замучили 65 тисяч чоловік. Окрім розстрілів окупанти здійснювали методичне та планомірне пограбування населення. Для трудящих Хмельниччини, як і інших окупованих територій Поділля, настали чорні дні кривавого «нового порядку». Жахливим було становище робітників і селян. Гітлерівці ліквідували сільськогосподарські артілі і замість них запровадили так звані общинні господарства, в яких верховодили фашистські лакеї. В общинних господарствах і маєтках окупанти встановили рабсько-кріпосницькі порядки. Фашистські сільськогосподарські «керівники» та їхні прихвосні - старости і поліцаї примушували селян щодня, від зорі до зорі, працювати в полі та відбувати транспортні та інші повинності. Окупаційні власті суворо забороняли видавати селянам за роботу, виконану в общинних господарствах, пшеницю й жито — урожай озимих культур повністю вивозився до Німеччини. Лише в окремих випадках члени общинних господарств одержували кілька кілограмів зерна ярих культур (ячменю чи кукурудзи). Не задовольняючись пограбуванням общинних господарств, окупанти оподатковували селян численними грошовими і натуральними податками. Селяни зобов'язані були здавати велику кількість молока, м'яса, яєць, сплачувати податки навіть за собак. Продавати на базарах зерно, м'ясо, сало, молоко і молочні продукти, яйця, овочі заборонялося[2, с. 63-64].

Ось один із красномовних документів. Узаконюючи мародерство і всіляко заохочуючи насильство над радянськими людьми начальник штабу 14 гітлерівської дивізії видав такий наказ: «Хліб, велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, свійські птахи — все це повинно бути вилучене в населення для армії. У кожному господарстві потрібно провести детальний обшук і забирати буквально все» [2, с. 52].

Німецько-фашистські загарбники вважали, що радянські люди здатні виконувати лише фізичну роботу. Тому в перші ж дні окупації району гітлерівці закрили всі школи і середні навчальні заклади[2, с. 65].

Для винищення населення і військовополонених фашисти створювали концтабори, гетто, тюрми, де фашистські лікарі проводили медичні досліди, інфікуючи людей різними хворобами. Тільки на території нашого невеличкого в той час міста було знищено 81 тисяча чоловік населення.

Смертельним вироком для єврейського населення міста став підписаний гебітскомісаром 14 грудня 1941 року наказ про переселення євреїв міста зі своїм майном у гетто. Під гетто були виділені єврейські квартали, що були загороджені колючим дротом: від Південного Бугу по вулиці Кам'янецькій до вулиці Подільської і по ній до вулиці Проскурівського підпілля і знов до Південного Бугу. Одночасно в цьому гетто перебувало три тисячі євреїв. Відібрані в євреїв речі зберігались у будинку трикотажної фабрики на вулиці Набережній. Навколо гетто стояли спостережні башти з автоматниками. Умови утримання євреїв були жахливими. В будинках знаходилась велика кількість людей, спали на землі, харчування практично було відсутнє. Ще одне гетто - робітниче - було в Лезневому. Євреїв гетто переважно примушували працювати на будівництві та на ремонтних роботах шосейної дороги.

В Проскурові євреїв почали розстрілювати уже з осені 1941 року. Конвеєр смерті ще більше запрацював через рік - восени 1942 року. Євреїв розстрілювали у два етапи. На початку жовтня фашисти розстріляли мешканців гетто. 30 листопада 1942 року були розстріляні в'язні робочого єврейського табору та спеціалісти, які там утримувались. Поряд з місцевими євреями розстрілу в місті Проскурові зазнало єврейське населення навколишніх сіл. Всього було розстріляно більше 9,5 тисяч чоловік.

Українці співчутливо допомагали євреям у важку годину. Недаремно нині у єврейському світі серед тих, хто врятував євреїв під час війни чи не найбільше українців удостоєно почесної єврейської відзнаки "Праведник народів світу". Їх імена викарбувані на Алеї Праведників народів світу в Єрусалимі, серед них є і наші хмельничани: Марія Главацька; Дарія, Олександр і Володимир Шершуни; Євєліна Ларіонова, Людвига Пукас і багато інших. [3]

Попри всі жахливі умови окупаційного режиму місто ворогу не корилося. Героїчною сторінкою в історії нашого краю в роки Великої Вітчизняної війни став підпільний і партизанський рух, який виявився реальним другим фронтом у тилу фашистів і був перешкодою в реалізації планів загарбників. Вже восени 1941 року в місті виникли підпільні групи опору. В вересні з ініціативи Миколи Храновського вони були об’єднані в окружну підпільно-партизанську організацію, котра діяла 2,5 роки. У 1943 році значна кількість підпільників пішла до лісу і створила партизанський загін “Народний месник”. В травні того ж року Проскурівське підпілля зазнало відчутних втрат: загинули його керівники М. Храновський, П. Семенюк, були схоплені і розстріляні Марія Трембовецька, Ольга Кшевінська та інші підпільники. Але на місце загиблих ставали нові бійці, і підпільна організація продовжувала діяти – під керівництвом Федора Назарова.

Загалом на Поділлі діяло 5 партизанських з’єднань, 34 загони, понад 140 підпільних і диверсійних груп, які налічували понад 11 тисяч чоловік.

Народні месники здійснили понад 1272 бойових і диверсійних операції, знищили 613 ворожих ешелонів, 128 танків і бронемашин, 638 автомашин, висадили в повітря 216 залізничних мостів. Усі зусилля фашистів, спрямовані проти підпільників і партизан, лише роздмухали полум’я народного гніву. Сотні нових патріотів вливалися в партизанські з’єднання, шукали зв’язку із підпільними групами.

Тисячі учасників підпілля і партизанського руху на території області проявляли безприкладну відвагу і мужність А. З. Одусі, І. О. Музальову, Ф. М. Михайлову, М. І. Петрову, О. І. Іванову, юному партизану Валі Котику присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Багатьох партизан і підпільників нагороджено високими урядовими нагородами [4, с. 458].

25 березня 1944 року війска 1-го Українского фронту під командуванням Маршала СРСР Георгія Жукова звільнили місто Проскурів від нацистських загарбників. Швидко була відновлена робота промислових підприємств, і вони почали працювати на Велику Перемогу. [3]

ЛІТЕРАТУРА:

1. Дзвони пам'яті /За ред. Н.И. Петренко.— К.: «Радянський письменник», 1990. —15 с.

2. Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941-1945рр.). Збірник документів і матеріалів.— Львів: «Каменяр», 1969.—52,62-65с.

3. http://proskurov.info/news/society/8938

4. «Вінок безсмертя».—К., 1988.—458 с.