Історія України/1. Вітчизняна історія

Богатчук С.С., канд. іст. наук

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Голодомор 1932-1933 рр. в Україні

В кінці листопада ми вшановуємо Пам’ять жертв цієї трагедії українців. Пройшло 80 років з цієї найстрашнішої сторінки історії українського народу - Голодомору 1932-1933 рр. Довгі роки події 1932-33 рр. замовчувалися не лише засобами масової інформації, але й офіційними державними установами. Так, першим з іноземних журналістів повідомив про голод в СРСР англійський журналіст Малькольм Маггерідж. Три його статті описували жахливі сцени голодування сільського населення. Ще декілька іноземних журналістів спробували побувати в районах голоду, щоб засвідчитися в йому і поінформувати свої країни про жахливий масовий терор в СРСР. Владою було заборонено іноземним журналістам їздити в регіони, де населення страждало від голоду.

Державі не вистачало коштів для забезпечення прискорених темпів індустріалізації, тому вирішили їх взяти у сільськогосподарських виробників. У 1927 р. на ХУ з’їзді РКП(б) було прийнято курс на колективізацію, вирішено було створювати колгоспи – колективне господарство, яке повністю залежало б від держави.

В 1928 р. було колективізовано лише 4% селянських господарств. Селяни не поспішали вступати до колгоспу.

При заниженні цін на сільськогосподарську продукцію селяни запротестували, почали ховати зерно. Спостерігаються перебої постачання міського населення хлібом, а промисловості – сировиною.

На листопадовому Пленумі ЦК ВКП(б) 1928 р офіційно було прийнято курс на «суцільну колективізацію».

В січні 1930 р. ЦК ВКП(б) приймає Постанову «Про темпи колективізації та заходах допомоги держави колгоспному будівництву».

Селян почали заганяти в колгоспи. Основною в цей час стала лінія на ліквідацію куркульства. У «куркулів» конфісковували засоби виробництва, худобу, господарчі та житлові будівлі. Таких господарств в Україні нарахували близько 800, якщо вони: використовували найману працю чи мали млини, олійню, здавали в оренду приміщення, займалися торгівлею.

На 10 березня 1930 р. було вже розкуркулено 61887 господарств, що складало 2,5 % від усіх селянських господарств. До середини 1931 р. з України було депортовано 98,5 тис. селянських родин та експропрійовано до 200 тис. селянських господарств.

Протягом трьох місяців почали усуспільнювати корів, коней, дрібну худобу і птицю. В результаті селяни почали різати велику рогату худобу, що призвело до скорочення її поголів’я майже на 15 млн. голів. В цей час Україні покотилася хвиля селянських повстань і бунтів (40 тис.).

Тому 2 березня 1930 року в газеті «Правда» було надруковано статтю Й.Сталіна «Запаморочення від успіхів», в якій критикується роль місцевих органів в проведенні самої колективізації. Селян почали виходити з колгоспів, за три місяці майже 50% колгоспників повернулися до індивідуального господарства (1594 тис. господарств). Та їм не повертали реманент, худобу, збільшували податки, що спричинило поверненню їх назад до колгоспів.

До кінця 1932 р. було колективізовано більше 70% селянських господарств. А план хлібозаготівлі ніхто не відміняв. Протягом січня-листопада 1930 р. селяни України віддали державі 400 млн. пуд. хліба, а за цей же період 1931 р. – 380 млн. пуд. Селяни почали приховувати хліб, та починаючи з 1931 р. у них забирали навіть насіннєві запаси.

Основною причиною голоду вказували на посуху 1932 р.

В 44 районах України починається повальний голод з численними смертними випадками. План заготівлі зерна у 1932 р. був вищим, ніж у 1931р., на 44 %. Це рішення і жорстокість, з якою виконувалося вилучення продовольства привели до голоду, який по суті був штучним. Проти колгоспників, які, щоб вижити, приховували справжні розміри врожаю, почалися репресії.

Сталіним була написана постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», прийняту 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР. народ назвав цей закон - «Закон про п’ять колосків». Селян та їх дітей, які намагалися зірвати кілька колосків ще не достиглої пшениці або жита, щоб принести своїм батькам або дітям, засуджували за це до розстрілу або на 10 років ув’язнення. До початку 1933 р. за неповні п’ять місяців було засуджено 54645 чол., з них – 2110 – до розстрілу.

Для вилучення в селян останнього хліба в Україну приїхала комісія на чолі В.Молотовим, яка планувала отримати в жовтні 1932 р. 282 млн. пуд. Зерна З 1 листопада по 1 лютого 1933 р. молотовська комісія додатково «заготовила» 104, 6 млн. пуд. зерна. Не залишилося ніяких запасів. За його вказівкою у селян забирали все: не лише хліб, а й сухарі, картоплю, сало,

соління, квасолю, горох, цибулю, буряки, тобто всі запаси їжі. Перевищення смертей над народженням в результаті цього почалося вже в українському селі з жовтня 1932 р. Апогей голодомору припадає на червень 1933 р., коли статистичні органи реєстрували в селі десятикратно більшу смертність.

В Україні в 1932 -1933 роках вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, 25 000 – щодня. Починається й канібалізм, коли поїдають собі подібних. Голод, бажання поїсти досхочу призвів до того, що батьки поїдали дітей, сусіди сусідів. Так, в одному із свідоцтв про смерть, які збереглися в архіві, вказано, що «батько зарізав дитину для їжі».

У листопаді 1933 р. Сталін погодився вважати план хлібозаготівель для України виконаним.

Більшість вчених-дослідників вважають, що голодомор в Україні був організований для припинення впроваджувальної політики «українізації».

За підрахунками доктора історичних наук С.Кульчицького втрати в результаті голодомору 1932-33 р. становили 3 млн. чол. Інші вчені відзначають цифру – 7 млн. чол.

Одна з міжнародних конференцій на тему голодомору в Україні в 1932-33 р. дійшла висновку, що тих жертв було близько 10 млн. чол.

Американський радянолог Дж. Мейс вважає, що з грудня 1932 р. голод був пов’язаний з кампанією проти українського буржуазного націоналізму, в результаті чого було знищено практично українську еліту.

Ми повинні пам’ятати наше минуле, та зробити усе, щоб не повторилося минуле.

Література

1.Король В. Трагедія голоду 1932-1933 рр.: погляд з відстані часу// Історія в школі. – 2003. – №11-12.- С.27-33.

2. Кульчицький В. Опір селянства суцільній колективізації /С.В.Кульчицький //Український історичний журнал. – 2004. - №2. – С.31-50.

3. Литвин В. Минуле не зміниш, важливо винести з нього необхідні уроки// Віче. – 2003. - №3. – С.23-24.

4. Марочко В. Голодомор в Україні //Персонал. – 2002. - №9. – С.21-24.

5. Табачник Д. Голод 33-го – цинічна форма політичного терору проти українських хліборобів// Віче. – 2003. - №3- С.24-26.