УДК 616,611-002-056.43-06:616.839

ДІАГНОСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ВИКЛИКАНИХ ШКІРНИХ СИМПАТИЧНИХ ПОТЕНЦІАЛІВ ЩОДО АЛЕРГІЧНИХ РИНІТІВ

В. С. Левіщенко, А. С. Сон, О. М. Стоянов, О.П.Лебідь, І.К.Бакуменко

Одеський національний медичний університет

Алергічний риніт (АР) постійно перебуває в центрі уваги клініцистів та експериментаторів у зв’язку з тим, що, незважаючи на велику кількість досліджень у цій галузі, його частота постійно зростає [1].

В основі патофізіологічної фази АР знаходяться процеси порушення мікроциркуляції слизової оболонки носа, які здебільшого залежать від змін вегетативної нервової системи (ВНС), тому що вона бере участь у забезпеченні нормального функціонування всіх систем організму взагалі, у тому числі шкіри і слизової оболонки. Вона також спроможна виробляти в організмі алергічні феномени [2, 3]. Алергени є подразниками ВНС, які вторинно змінюють реактивність організму. З допомогою цілеспрямованих методик досліджень вегетативного статусу та сучасних методів діагностики можна у короткий термін поставити діагноз і провести ефективну етіотропну та патогенетичну терапію. При цьому слід урахувати особливості клінічного перебігу АР з вегетативними дисфункціями.

Однією з використовуваних методик вивчення стану ВНС є викликаний шкірний симпатичний потенціал (ВШСП), що реєструє шкірно-гальванічні реакції (ШГР) у відповідь на дозований електричний стимул [4].

З допомогою методики визначення ВШСП вперше стало можливим вивчити ступінь ураження симпатичних судомоторних периферійних волокон [5].

Мета цього дослідження — провести кількісну оцінку стану судомоторних волокон шокового органа (носа) за результатами вивчення ВШСП у хворих на АР залежно від стадії, форми та терміну захворювання для вдосконалення діагностики та обгрунтування подальших рекомендацій щодо патогенетичної терапії.

Дослідження проводили на удосконаленному чотириканальному електроміографі MG-440 угорської фірми “Medicor. Реєструвальні поверхневі хлорсрібні електроди площею 0,8 см² змащували електропровідною пастою й розміщували на ділянці нижньої третини плеча. Реєстрацію проводили почергово з правого і лівого боку.

Як електричний стимул використовували поодинокі імпульси довжиною 0,2 мс. Сила струму добиралася за субпороговою величиною больової чутливості хворого і становила 20–40 мА. Імпульси подавалися у «випадковому порядку» з інтервалом не менш ніж 20 с після згасання спонтанних ШГР. У відповідь на стимул проводили реєстрацію та усереднювали чотири шкірно-гальванічних відповіді з кожного боку носа, які вважалися ВШСП.

При аналізі ВШСП враховували латентний період комплексу (ЛП) та амплітуду (А) ВШСП. Латентний період відбиває сумарний час проходження еферентного імпульсу стимулу по спинному мозку, по пре- та постгангліонарних нейронах і час нейрогляндулярної передачі. Навіть незначне порушення проведення по цих волокнах внаслідок їх повільної провідності є причиною подовження ЛП, тимчасом як ушкодження інших ланцюгів рефлексу, що забезпечує ВШСП, повинно бути дуже грубим, щоб це змогло призвести до подовження латентних періодів [5].

Обстежували хворих зі щорічним (побутова сенсибілізація) та сезонним (пилкова сенсибілізація) АР без органічних захворювань центральної нервової системи. Вік пацієнтів — від 16 до 45 років (45 жінок і 39 чоловіків) Для порівняння було обстежено контрольну групу пацієнтів без клінічних симптомів риніту. Згідно з метою роботи, було вивчено динаміку показників ВШСП залежно від тривалості захворювання. Хворих на АР розподілили на кілька груп: I — тривалість АП до 3 років, II — від 3 до 5 років, III — від 5 до 10 років і IV — понад 10 років.

Дослідження проводились на початку лікування, у періоді загострення та після проведеної терапії — у стадії ремісії. У періоді загострення хворі скаржилися на ринорею, чхання, закладання й сверблячку в носі. У хворих із сезонним АР ці симптоми спостерігалися залежно від спектра сенсибілізації в різні місяці періоду цвітіння (березень-вересень).

Лікування хворих на АР починалося з рекомендації зменшити можливий контакт із причинним алергеном. Застосовувалися мембраностабілізатори місцевої та загальної дії (кетотифен, задитен, ломузол, крамоглін), пероральні антигістамінні препарати (гісманал, кларитин, кестин тощо). Курс терапії глюкортикостероїдними препаратами місцевого застосування (беконазе, фліксоназе, альдецин) проведено 11 хворим. Показання до призначення даної терапії визначалися за загальноприйнятою методикою, яка грунтувалася на клінічній динаміці захворювання [1].

У групі контролю показники ВШСП, зареєстровані з правої та з лівої половини носа, ідентичні. Слід відмітити, що симетричність змін А та ЛП була характерною і для хворих на АР.

Однак результати дослідження у групі, яка складалася з 84 хворих, виявили вірогідне зменшення ЛП та збільшення А ВШСП у період ремісії порівняно з періодом загострення незалежно від форми АР, що супроводжувалось негативною динамікою показників ВШСП зі збільшенням терміну захворювання (таблиця). Різниця між показниками ЛП (загострення, ремісія) зі збільшенням тривалості захворювання скорочувалась, що особливо помітно у хворих із щорічним АР.

Ще більш вагомі зміни були виявлені при порівнянні показників А, які змінювалися (хоча і невірогідно) у період ремісії, проте зі збільшенням терміну захворювання помітно знижувались. При цьому різниця між хворими на сезонний АР і щорічний АР ставала вірогідною. Це дозволило нам зробити висновок, що безперервно рецидивний перебіг АР супроводжується більш грубими та, можливо, органічними змінами волокон симпатичної нервової системи, що іннервують слизову оболонку носа. Підтверджують наше припущення дані про те, що після місцевого застосування судинозвужувальних крапель у хворих із щорічним АР з терміном захворювання понад 10 років носове дихання не змінювалося. Якщо стан і поліпшувався, то не більш як на 15–20 хв.

Поліпшення наставало через 5–7 днів після систематичного застосування інтраназальних глюкокортикостероїдних препаратів. У хворих на сезонний АР такої чіткої залежності між показниками ЛП не спостерігалося, але тут необхідно враховувати відносно короткий період загострення цієї патології протягом року (1–3 міс).

Якщо параметри ВШСП контрольної групи пацієнтів прийняти за варіант норми, то зрозуміло, що показники у хворих на АР з терміном захворювання до 3 років у періоді ремісії від норми відрізняються незначно.

На наш погляд, результати дослідження свідчать, що ВШСП є інформативним методом діагностики ступеня змін периферійних симпатичних судиномоторних волокон носа у хворих на АР, що також може мати велике значення при виборі тактики лікування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Рязанцев С. В. Современные взгляды на фармакотерапию аллергических ринитов / Рязанцев С. В. // Аллергология. — 1998. — № 2. — С. 45, 49-50.

2. Курако Ю.Л. Основные принципы диагностики и клинические особенности вегетативных нарушений при аллергических заболеваниях: Метод. рекомендации / Ю. Л. Курако, А. Н. Стоянов. — Одесса, 1996. — 19 с.

3. Зайцев А. В. К вопросу о дифференциальной диагностике вазомоторного и аллергического ринита/ Зайцев А. В. // Журн. вушн., нос. і горл. хвороб. — 1998. — № 5. (Додаток). — С. 49-50.

4. Вейн А. М. Диагностическое значение вызванных кожных симпатических потенциалов/ Вейн А. М., Данилов А. В // Журн. невропатол. и психиатрии им. С. С. Корсакова. — 1992. — № 5. — С. 3-7.

5. Сучасні можливості двагностики та лікування вазомоторного риніту: (метод.рекомендації) / авт.-уклад.: О.М.Стоянов, В.С.Левіщенко. – Одеса: Одес.держ.мед. ун-т, 2008. – 16 с.