Педагогические науки/3. Методические основы воспитательного про­цесса

 

к.пед.н. Старовойтенко Н.В., д.пед.н. Білик Л.І., к.б.н. Чемерис І.А.

 

Черкасский государственный технологический университет, Украина

 

Про міжпредметний підхід в процесі екологічної освіти студентів вищого навчального закладу

 

Розвинені країни світу будують економічну політику на здобутті інформації, на екологізації науки й виробництва, таким чином, саме професійна екологічна освіта постає одним з дійових засобів забезпечення екологічної безпеки країни, її гармонійного розвитку, завоювання світового ринку, сфер впливу тощо [2;7].

Для досягнення гармонійного, екологічно безпечного розвитку країни нам потрібні висококваліфіковані спеціалісти – економісти, інженери, екологи, які здатні творчо працювати, ухвалювати раціональні й безпечні для довкілля й життя людей рішення. Поняття «екологічна безпека» має стати однією з домінант екологічного світогляду сучасної людини. На жаль, у нашій країні через украй незадовільний рівень екологічної свідомості як пересічних громадян, так і національної політичної еліти проблеми екології витісняються на другий план, а екологічні вимоги дедалі частіше сприймаються як перешкода розвитку технічного прогресу.

 Що таке екологічна свідомість? Що означає формувати екологічну свідомість молоді?

Екологічна свідомість є важливим компонентом екологічної вихованості, тобто сукупність знань, уявлень студента про взаємозв’язки, взаємозалежності. взаємодії людини зі світом природи. На цій основі формується відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення молодою людиною себе як її частини.

Стрижневим елементом формування екологічної свідомості є:

-                   знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічні проблеми);

-                   усвідомлення (формування свідомої позиції щодо довкілля);

-                   ставлення (розуміння природи як унікальної цінності та джерела матеріальних і духовних сил людини);

-                   навички (здатність практичного освоєння довкілля і його охорони);

-                   діяльність (участь у розв’язанні екологічних проблем)[6,354].

.Основними ознаками фундаментальних знань і змісту освіти повинні бути забезпечення  цілісності сприйняття наукової картини світу, розкриття суті фактів у галузі професії і спеціальності; розвиток здатності до синтезу знань із різних галузей; забезпечення високого рівня універсальності, що сприяє розумінню і поясненню суті, взаємозв’язків фактів і явищ з різних галузей науки і практики.

 Зазначимо, що екологічна освіта у вищих навчальних закладах здійснюється з урахуванням міжнародного  ранжування професій за їх впливом на довкілля і має три рівні:

-  для професій, які не справляють суттєвого впливу на стан довкілля;

-  для професій, які безпосередньо впливають на стан довкілля, використовуючи природні ресурси;

-  для професій, які забезпечують вивчення та охорону навколишнього середовища.

Який рівень екологічної освіти у вищій школі нашої країни? Відомо, що сучасний стан  довкілля в Україні офіційно характеризується як кризовий. Науковці та викладачі застерігають, що фактичне припинення викладання екології студентам-економістам та студентам-управлінцям як дисципліни (залишилася лише назва, курс має статус модуля) лише сприятиме поглибленню цієї кризи, так як екологічна освіта та виховання майбутніх спеціалістів – один з аспектів гуманізації, що передбачає подолання споживацького ставлення до природи, екологічного невігластва і спрямований, зрештою, на відвернення загрози глобальної екологічної катастрофи [2; 3]

Відомо, що виховні й освітні процеси тісно взаємопов’язані, взаємозалежні, відбуватися окремо не можуть. Своєрідна «синтетичність» екологічного виховання зумовлює те, що його не можна обмежувати вивченням власне екологічних дисциплін. Воно охоплює світоглядні, моральні, естетичні й інші аспекти формування особистості майбутнього спеціаліста. З огляду на це, до змісту навчання з різних предметів університетського курсу логічно включити екологічні знання. У такий спосіб буде вирішено два завдання – «озброєння» студентів знаннями в галузі екології і формування екологічної культури. Тому перед викладачами вищої школи стоїть завдання пошуку шляхів, засобів, методів гуманізації навчальних предметів. Наприклад, математику, фізику, хімію. економіку, інженерні., лінгвістичні, мистецтвознавчі та іншого напряму дисципліни можна  гуманізувати через їх екологізацію. Відомо,що аналогії екологічних явищ можна знайти і в галузі хімії. Так, між  динамічною рівновагою (принцип Ле Шательє) та популяційним гомеостазом, законами хімічної кінетики та особливостями впливу на живі організми низки екологічних факторів існує очевидна подібність. Встановлення аналогій підштовхує до думки про те, що між живою та неживою природою немає чіткої межі. Природні способи вирішення технологічних проблем набагато мудріші та більш ефективні, ніж способи, які використовує людина, тому слід приділяти увагу вивченню тих хімічних досліджень, які допоможуть розкрити геніальні загадки природи.

Особливе значення хімії в здобутті вищої технічної екологічної освіти полягає в тому, що живі організми біосфери, і нежива природа складаються майже з одних і тих самих хімічних елементів, хоча їхня розповсюдженість та біологічна роль можуть сильно різнитися. Розвиток хімії біогенних елементів, біогеохімії, біохімії, екологічної хімії, екотоксикології тощо, а також широке коло екологічних проблем потребують поглиблення й узагальнення відомостей про безпосередній зв’язок к між хімічною будовою речовин та їхніми властивостями (біологічною активністю, токсичною й канцерогенною дією на живі організми, шкідливим впливом на довкілля тощо).

Зв’язок екології з математикою можна простежити на прикладі закону  великих чисел. Закон стверджує, що сукупна дія великого числа випадкових факторів за деяких спільних умов призводить до результату, який майже не залежить від випадку, тобто має системний характер. Підтвердження цього закону ми знаходимо при розгляді процесу формування будь-якої екосистеми. Особливе значення для вирішення екологічних проблем та формування екологічної культури наукової інтелігенції мають методи математичного моделювання, які застосовують для вивчення і прогнозування екологічних явищ. Так, детерміністичні математичні моделі дозволяють досліджувати різноманітні екологічні взаємодії, динаміку розвитку тієї чи іншої популяції. Вчені-математики можуть розробляти технології, які дозволяють оптимізувати вплив людини на екологічні системи.

В умовах інтенсивної та неминучої індустріалізації нашого життя існує потреба в детальному та комплексному моніторингу природного середовища. Особливо ефективними в цьому процесі можуть бути аерокосмічні методи контролю, які використовують комплекс фізичних, хімічних, біологічних способів діагностики стану і якості біосфери нашої  планети. Для збереження життя на Землі необхідні зусилля не лише екологів, а й фізиків, хіміків, географів, ґрунтознавців та ін. В зв’язку з цим, сьогодні існує нагальна потреба в екологізації академічної науки.

Однак екологічні проблеми мають і яскраво виражений соціальний характер, тому акцент на їх наявності можна робити і в галузі суспільних наук. Так, предметом наукових досліджень в галузі культурології є екологічні аспекти культури:

-   пізнання світу через діалог людини і природи;

-   вивчення характеру взаємодії людини, створеної нею цивілізації та навколишнього середовища;

-   вивчення причин виникнення екологічних проблем глобального характеру і можливостей виживання людства.

Поняття “культура” в цьому випадку розглядається в більш широкому значенні –   як культура існування людини у світі природи, культура її грамотного освоєння через пізнання, вивчення навколишнього середовища, моделювання картини світу. Людина та її ставлення до світу завжди були основною проблемою в історії культури. В зв’язку з цим вивчаються різні рівні взаємовідносин людини і природи, відтворення людиною різноманітних картин світу: міфологічної, античної, християнської, наукової, - поняття , “нове екологічне мислення”, “моральний та екологічний імператив”, “коеволюція” та ін.

 На заняттях з психології доречно застосувати методи формування суб’єктивного ставлення до природи. Зокрема, метод екологічної ідентифікації полягає у створенні умов, коли студенту необхідно поставити себе на місце якого–небудь природного об’єкта, унаслідок чого формується відповідна поведінка стосовно природних об’єктів. Метод екологічної емпатії полягає в актуалізації співпереживання студентом природних об’єктів, а також співчуття їм. Формується суб’єктифікація природних об’єктів через емоційну сферу молодої людини. Метод екологічної рефлексії передбачає самоаналіз особистістю своїх дій і вчинків, спрямованих на світ довкілля, з погляду їх екологічної доцільності. Особливий інтерес проявляють студенти  до обговорення проблем про  вплив, який люди здійснюють на середовище, і те, які прийоми соціального впливу можна використати, щоб змусити людей (зокрема студентську молодь)  ставитися до навколишнього середовища з великою увагою. Дискусії стосуються психологічних досліджень зарубіжних психологів Е.Аронсона, Р.Ріно, К.Каллтрена (польові експерименти з метою вивчення впливу приписуючих та наочних соціальних норм на поведінку людей) [1,496-503] та ситуацій  екологічної поведінки наших сучасників. Найголовніше питання при розгляді проблем економної витрати води, енергії, боротьби зі сміттям ставиться так: «Як можна змінити  моделі поведінки, що завдають  шкоди довкіллю?» Студенти залучаються до психологічних спостережень за поведінкою своїх знайомих, рідних та друзів по студентському гуртожитку. Одне із завдань спостереження полягає в тому, щоб вияснити, хто найменше з усіх смітить – студенти, які бачать, що навколо ніхто не смітить, студенти, які бачать на підлозі один–єдиний кинутий предмет, чи студенти, які бачать декілька чи багато кинутих предметів. Непростим є пошук причин певної поведінки тих, за ким спостерігали студенти. Найскладнішим  виявляється питання про спонукання людей поводити себе більш розумно стосовно навколишнього середовища. Висновки, до яких приходять студенти мають подвійну цінність:

-                    з психології вони засвоюють знання про складність змінювати сформовані з дитинства  негативні моделі екологічної поведінки ( екологічні проблеми являють собою класичні соціальні дилеми, в яких дії, що приносять вигоду окремій людині, якщо вони здійснюються більшістю людей, приносять шкоду всім);

виховна ж цінність полягає у тому, що аналіз та оцінка студентами екологічної поведінки інших, заставляє задуматись над власними діями та вчинками. При цьому  у студентів часто виникає почуття дисонансу, яке заставляє їх відчути, що вони не практикують те, що проповідують (знають, як треба поводитися розумно в природі). Наприклад, виступаючи за економну витрату води, студенти можуть подовгу приймати душ, засуджуючи розкидання сміття, залишають його у місцях відпочинку на природі, скаржаться на  високу плату за електроенергію і не знають про побутові прилади, які поглинають найбільшу кількість енергії тощо.

Важливим аспектом науково-дослідницької та навчально-методичної діяльності викладачів вищих навчальних закладів  є визначення напрямків і тем курсових, дипломних та  магістерських робіт. З метою розширення екологічного кругозору та відповідальності студентів, доцільно, щоб ці дослідження були пов’язані з екологічною проблематикою і спирались на міжпредметний підхід. Наприклад, науково–пошукові та науково-експериментальні дослідження студентів, які зорієнтовані на освоєння ними сучасних методів і технологічних схем очищення стічних вод, на роботу над їх удосконаленням з метою підвищення їх економічної ефективності та зниження екологічного впливу на довкілля, формуватимуть екологічні знання та екологічну свідомість.

Таким чином, проблема взаємозв’язку природи й суспільства тісно переплітається з широким колом питань психології, педагогіки етики, культури тощо. Біологічна ж і хімічна складова екологічної освіти розглядаються як провідні засоби оптимізації природокористування з урахуванням можливостей біосфери. Екологічна освіта вимагає мислити глобально, а діяти – локально.

 

Висновки

1. Результат екологічної освіти та виховання студентської молоді - сформована екологічна культура, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров’я; набуттям вмінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням

2. Досягнення цієї мети буде ефективнішим при створенні відповідних педагогічних умов: використання усієї різноманітності форм і методів екологічного навчання, врахування специфіки навчальних матеріалів відповідно до особливостей професійної підготовки майбутніх спеціалістів, тісний взаємозв’язок екологічної тематики навчання з життєво важливими інтересами (потребами) студентів, ознайомлення їх із новітніми результатами екологічних досліджень у прикладних галузях та власний приклад екологічно спрямованих викладачів вищого навчального закладу.

3. У змісті дисциплін, які викладаються у вищих навчальних закладах потрібно актуалізувати екологічний компонент різних галузей науки. Акценти, які робить викладач базових курсів, допоможуть висловити їх особисту позицію щодо екологічних питань, сприятимуть формуванню цілісної картини світу у свідомості студентів та співпраці під час обговорення і вирішення основних проблем сучасної цивілізації.

 

Література:

 

1. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы        поведения человека в социуме. –  СПб,:прайм–ЕВРОЗНАК, 2002. – 560с. 

2. Богобоящий В.В., Чурбанов П.Б., Шмандій В.М. Принципи моделювання та прогнозування в екології: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 216 с.

3. Борисова В.А. Екологізація підприємницької діяльності. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2004. – 128 с.

4. Проценко О.Л. До питання викладання екології студентам – економістам // Вісник Черкаського  національного університету, випуск 112. Серія: педагогічні науки. – Черкаси 2007. С 94 – 98.

5. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрантів і аспірантів. – К.: ТОВ «Філ - студія», 2006. – 320 с.

6.Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: навч.посіб./ М.М. Фіцула. – 2-е вид., доп. – К.: Академвидав, 2010, – 456с.

7. Рудишин С.Д. Професійна підготовка студентів – екологів як педагогічна проблема вищої школи // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України.- 2009. - № 2. – С. 44-50.