Канд. філол. наук, доц.. Пушко В.Ф., магістр Хлапоніна А.В.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Стан проблеми розвитку образного мовлення учнів у початковій школі

Сьогодні в початковій ланці школи важливим є визначення підходів, принципів, методів, прийомів, засобів навчання, реалізація яких забезпечувала б ефективні технології розвитку образного мовлення учнів.

Зміст усього початкового курсу української мови визначається на основі комунікативно-діяльнісного підходу, яким зумовлюється практична спрямованість навчання образного мовлення та її усвідомлення молодшими школярами. Образне мовлення є показником якісного, емоційно багатого мовлення і виступає для учнів початкових класів як мовлення, в якому передбачається вживання слів і словосполучень у незвичайному метафоричному значенні, що дає можливість художньо відтворювати дійсність.

Згідно з концепцією навчання державної мови, Державним освітнім стандартом у змісті шкільної мовної освіти мають втілюватися такі змістові лінії - комунікативна, лінгвістична, культурознавча, діяльнісна. Кожній з них на уроці має відповідати певне спрямування навчання та змістове наповнення. Уроки мають включати систематичні спостереження за явищами живого мовлення, читання художніх творів, їх переказ, конструктивні і творчі вправи, що сприятиме розвитку у дітей основних мовленнєвих умінь – слухати, говорити, читати, писати [4, 3].

Багатоаспектність проблеми розвитку образного мовлення вчені розглядали з різних позицій: збагачення словникового запасу учнів на певних етапах мовленнєвого розвитку дітей (Н.Гавриш, Т.Коршун, В.Тихоша та ін.); культура мовлення (Н.Бабич, В.Костомаров, Л.Мацько та ін.); психологічні засади розвитку мовлення ( М.Жинкін, О.Леонтьєв, О.Лурія, І.Синиця); функціонування текстів художнього стилю (Л.Варзацька, Л.Мацько, М.Пентилюк ) тощо.

Наприклад, К.Д. Ушинський радив у навчанні молодших школярів рідної мови спиратись на якнайбільшу кількість аналізаторів (на слуховий, зоровий, мовленнєво-руховий, у психології – кінестетичний та моторний), оскільки всі вони у взаємодії сприятимуть засвоєнню мовних понять в усіх властивих для них виявах.

Відомий російський педагог М.В.Бунаков, широко використовуючи ідею наочності Ушинського, писав, що „увесь розумовий процес відбувається в словах, і не можна уявити собі мислення без слів, без мови”. У зв’язку з цим „навчання є можливим, коли наші учні матимуть достатній і різноманітний запас асоціацій слів з живими образами предметів” [2,37]. Забезпечує розкриття змісту слова відповідний ілюстративний матеріал, який широко використовував М.В.Бунаков у своїй практичній діяльності.

Нині важливість розвитку образного мовлення з опорою на всі види мовленнєвої діяльності не завжди усвідомлюється вчителями початкових класів. Школярі нерідко зазнають труднощів в усному і писемному викладі своїх думок, без відповідного розуміння сприймають та застосовують художні засоби текстів, без бажання виконують творчі роботи. під час аналізу чинних програм з української мови було виявлено: знання щодо виразників образності учні початкових класів мають набувати в зв’язку з вивченням основного мовознавчого матеріалу та художніх творів, які опрацьовуються на уроках української мови в будь-якому класі.

Учні 2-4 класів у процесі навчання української мови користуються підручниками авторів - М.А.Білецька, М.С.Вашуленко, С.Г.Дубовик, О.І.Мельничайко, Л.В.Скуратівський [1], [3], [5] . Означені підручники в цілому відповідають основним вимогам та є адекватними чинним програмам з української мови.

Під час педагогічного експерименту ми проаналізували зміст навчальних підручників з української мови в яких є позитивні сторони та недоліки, які пов’язані з реалізацією проблеми розвитку образного мовлення молодших школярів. Підручники з української мови не розкривають поняття „образне мовлення”, його складових та функціонального призначення. Можна констатувати також, що в них відсутня система роботи щодо розвитку образного мовлення учнів, вживання й застосування виразників образності; наявні вправи, що спрямовані безпосередньо на розвиток в учнів означеної якості мовлення.

Потрібно зазначити, що ефективне набуття образномовленнєвих умінь відбуватиметься успішно тільки через виконання наступних вправ: спостереження за виражальними можливостями слова, речення, інтонації у поєднанні з колективним добором влучних мовних засобів, словесним малюванням; зіставлення, редагування, відновлення, переказ тексту; побудова казок, розповідей, описів, міркувань за робочими матеріалами; власні творчі висловлювання.

Впровадження системи вправ має здійснюватись за наступним змістовим напрямом – засвоєння норм сучасного літературного мовлення (орфоепічна та граматична правильність); розвиток навичок активної роботи зі словом (точність, чистота, багатство мовлення); формування вмінь і навичок діалогічного висловлювання (доречність, мовленнєвий етикет) та монологічного (логічність, виразність). Образне мовлення реалізується за допомогою виразників образності. До виразників образності, що можуть застосовуватись в початкових класах, відносимо : - фонетико-словотворчі - різноманітні префікси з емоційним забарвленням, суфікси на означення згрубілості та пестливості; - лексико-семантичні - багатозначні слова, синоніми, антоніми, омоніми; - синтаксичні виразники - прислів’я, приказки, крилаті вислови; фразеологізми - ідіоми; - тропи - епітет, порівняння, метафора; - стилістичну фігуру - риторичне запитання; - елементи інтонаційної виразності.

Отже, під образним мовленням розуміємо мовлення, в якому передбачається вживання слів і словосполучень у незвичайному, метафоричному значенні, що дає можливість художньо відтворювати дійсність. У лінгвістичній науці образність розглядається передусім як властивість слова і як комунікативна якість мовлення, має безпосереднє відношення до лінгвістики тексту, семантичних перетворень, стилістичних зрушень.

Важливою умовою успішної мовленнєво-мовної діяльності є реалізація функціонально-комунікативного підходу – організація навчального процесу на здійснення упорядкованого, систематизованого і взаємопов’язаного навчання мови як засобу спілкування.

Література:

1. Білецька М.А., Вашуленко М.С. Рідна мова: Підручн. для 2 кл./ М.А. Білецька. – К.: Освіта, 2003 – Ч.І. – 127с.

2. Бунаков М.Ф. Рідна мова як предмет навчання в початковій школі з

трирічним курсом/ М.Ф. Бунаков // Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки/ За ред. С.А. Литвинова. – К.: Рад.шк., 1961. – 437с.

3. Вашуленко М.С., Дубовик С.Г., Мельничайко О.І., Скуратівський Л.В. Рідна

мова: Підручн. для 4 кл./ М.С. Вашуленко. – К.:Освіта, 2004 – Ч.І. – 127с.

4. Державний стандарт початкової загальної освіти // Директор школи. – К.:

Освіта, 2000. - № 6 – 8с.

5. Методика викладання української мови: Навч. посібник / С.І.Дорошенко,

М.С.Вашуленко, О.І.Мельничайко та ін. – К.: Вища шк., 1992.- 398с.