аспірант кафедри філософії і релігієзнавства Распопов Є.І.

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, Україна

Релігієзнавча концепція Людвіга Фейєрбаха в питаннях філософсько - антропологічної проблеми іморталізму

Час Фейєрбаха припав на особливий розквіт німецької класичної філософії. Ідея безсмертя імпонувала усім представникам німецької класики починаючи від Канта завершуючи Шелінгом; при чому їх ідеалізм часто відображався в ракурсі невідривному від теологічних нашарувань.

Не можливо, торкаючись проблеми релігії, не розглядати зі сторони її головного компоненту, що притаманний всім її системам – віри в потойбіччя та безсмертя. Особливу чітко виражену форму безсмертя в релігії, філософ аналізує на прикладі близької для нього релігії – християнства. Ще у своїх “Думках про смерть та безсмертя”, в яких не приймається за істинну теза про можливість безсмертя душі. У його праці “Сутність християнства”, можна прослідкувати його концепцію заперечення безсмертя. У ній наводиться чимало аргументів, здатних пояснити подібну позицію.

Людська екзистенція, що формується під впливом таких факторів, зокрема, як традиція, мораль ,право, звичаї відбиваються в духовному світогляді людині. Фактично в умовах, коли люди безсилі забезпечити себе земними благами і важко страждають від їхньої відсутності. “Тоді неодмінно поведінка віруючої людини до Бога зумовлена тим, що він як всемогутній повелитель зможе подати їй ці блага. Однак сама відсутність їх тісно пов’язана із можливістю у бутті поза матеріальному, світі досконалішому, неземному”, - пише Фейєрбах у “Сутності християнства” [9; с. 179]. Філософ констатує, що діалектика релігійної свідомості - це “завжди бажання кращого, стремління до щастя, стану блаженності [9; с.179].” Однак, саме у фантазії вона реалізовується, як стверджує Фейєрбах, найкраще тією мірою, наскільки її бажання в земному бутті втілюються тією або іншою мірою [9; с. 180]. Фейєрбах описав такий стан людини в наступній формі: “Де ти не чуєш жалобних пісень про смертність… там ти не почуєш і хвалебних гімнів безсмертним і блаженним богам [9; с. 185].”

Віра в безсмертя, як підкреслює у “Сутності релігії” Фейєрбах, разом з комунікативним аспектом між буттям земним і буттям небесним допомагає отримати психологічно розраду в людських стражданнях, водночас як і будь яка віра в надприродне небезпечно деформує людські бажання, або іноді культивує в людині такі прагнення, що абсолютно не відповідають тому, що здатне сприяти подальшому щастю людини. На думку В. Кузнєцова, у Фейєрбаха основною метою кожного віруючого є “істина породжуючи у безсмерті та спасіння душі в ньому [3; с. 174].” З цього неодмінно випливає, що принцип іморталізму в християнському розумінні цього слова полягає в тому, що “істинне християнство не містить в собі жодного принципу, жодного мотиву для матеріальної культури [9; с. 187].”. Тут домінуючим постає не віра в Бога безпосередньо, як така, а перш за все, задоволення матеріальних та естетичних потреб.

Бажання одержати безсмертя і не помирати є “… бажанням, що з самого початку є рівносильним бажанням щодо самозбереження ”, - пише мислитель у 15 розділі “Сутності християнства” [9; c. 167]. Людський огляд страждання інших, людське безсилля перед хворобою, старістю та смертю лише підсилюють прагненню людини жити вічно і не полишати усіх радощів земних благ: “Усе, що живе прагне ствердити себе, бажає жити, відповідно не помирати. …Це на початку негативне бажання під гнітом життя, особливо громадянського, політичного життя, відображається в розумі та серці пізніших поколінь позитивне забарвлення і перетворює в бажання жити, і притому в кращому житті, після смерті [7; с. 168].”

Отже, якщо згідно вчення Фейєрбаха, безсмертя є тим ключовим поняттям, що здатне залежати від певних умов, то постає логічне запитання: в чому ж доказ і сутність безсмертя в релігійній картині світу? Там же, філософ доводить лише одну єдину важливу тезу: “усі докази безсмертя не є достатніми [8; 170].”

Фейєрбах виводить таке судження не лише з власних міркувань про умовність безсмертя. Позиція філософа в питанні імотралізму випливає з того, що “розум не здатен навести їх, тим більше довести їх [8; с. 171].” Раціоналізм філософа в проблемі безсмертя випливає з тієї тези, що “розум не здатен надати впевненості в продовженні мого особистого існування, а я потребую цієї впевненості”, - розмірковує Фейєрбах [8; с. 168]. Безсилля людини, відчуття залежності і тривоги грає ключову роль в тому , що людина шукає вихід у породжуючи фантазіях, уявленнях про загробне життя. Природа людини шукає утіху, - саме тому в людській уяві виникають фантастичні уявлення богів, надприродних істот, що як, правило, мають набагато потужніший вплив на людське буття та людську волю. Фейєрбах стверджує, що людина об’єктивує свою сутність і робить себе предметом цієї об’єктивної сутності, що перетворюється суб’єкт, в особистість [9; с. 168].” В. Кузнєцов, аналізуючи релігієзнавчий аспект філософії Фейєрбаха вважає, що “Бог, як особливий об’єкт шанування постає ніби фантастичний образ в людській свідомості і є відображенням їх власної сутності” [3; с. 170].

Проблема безсмертя постає не лише як стрижень релігійного світогляду, але й, як проблема особистого безсмертя. У п’ятнадцятому розділі праці “Сутність християнства”, Фейєрбах аналізує особисте безсмертя людини крізь призму явища воскресіння. Воскресіння як компонент танатологічної рефлексії постає як констатація факту смерті та повернення знову до життя в цілому у житті вічному. Фейєрбах згідний з думкою про те, що “безсмертя розуму, духу здаються християнам доволі “абстрактними…вони думали про особисте безсмертя, запорукою чого стало воскресіння тіла [9; с. 185].” Воскресіння в тілі для християнина є найвищим торжеством. Сам факт можливості воскреснути з мертвих і знову жити є більш важливим для християнського іморталізму, аніж ідея безсмертя душі.

Безсилля, як каже Фейєрбах, породжує “вихід у багатьох фантастичних образах і психологічного носій релігійної віри сприймає набагато простіше кризові ситуації” [9; с. 189]. Релігія в даному випадку блокує бажання людини до кращого життя в земній сфері буття і концентрує на небесному. Саме такий сенс віри в безсмертя і воскресіння і складає основу іморталізму Людвіга Фейєрбаха. Філософ не побоявся здійснити детальний матеріалістичний аналіз структури релігійної свідомості.

Підхід, сформований Фейєрбахом є доволі актуальний і в майбутньому буде використовуватись для подальшого дослідження релігійних феноменів.

Література:

1. Арбадьев А.И. Атеизм Людвига Фейербаха / А.И. Арбадьев. - М., 1975. – с. 167 – 181.

2. Быховский Б.Э. Людвиг Фейербах / Б.Э. Быховский. - М.: Мысль.: 1967. – с. 157 – 215.

3. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия второй половины XVIII - начала XIX века: Учеб. Пособие для ун – тов. – М.: Высш. шк., 1989. – с. 320 – 325.

4. Колодний А.М. Академічне релігієзнавство. Курс лекцій. – К., 2006. – с.320 – 325.

5. Кушаков Ю.В. Историко – философская концепция Л. Фейербаха. Теория, методология, конкретные результаты/ Ю.В. Кушаков. – К., 1981. – с.

6. Фейербах Л. Сущность християнства // Избранные философские произвдения: В 2 т. Вступит. Статья М.М. Григорьяна. М., 1955. – с. 5 – 9.

7. Фейербах Л. Избранные философские произвдения: В 3 т. Вступит. Статья М.М. Григорьяна. М., 1955. – с. 29 – 32.

8. Фейербах Л. Сущность христианства. – М.: Мысль, 1965. – с. 7 – 29.