Башкатова Виктория Васильевна,

Башкатова Виктория Васильевна,

соискатель кафедры административного

и финансового права Национального

университета биоресурсов и

природоиспользования Украины

НОРМИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА В ЗАХИСТІ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ

        Види захисту інтересів особи можна розглядати як у залежності від способів та форм.  Одним із таких видів є судовий захист. Відповідно до ст. 55 Конституції   України,   кожен має право   на судовий захист.  Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується на положеннях ст. ст. 55, 124 Конституції України, Рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 55 Конституції України та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 9 [1].

       Важливою ланкою в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина є Конституційний Суд України. Діяльність Конституційного Суду України грунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності  суддів,  гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень [2].

Істотним етапом цього процессу стало запровадження в нашій державі системи адміністративних судів, що відображає тенденції розвитку засобів захисту прав та інтересів особи у їх відносинах з державою. Прийнятий ВРУ 6 Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства [3].

             Одне з провідних місць у системі органів державної влади  з  гарантування прав і інтересів особі  належить Верховній Раді України. Це пов’язано з тим, що відповідно до ст. 75 Конституції  України,  єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент —  Верховна Рада України.

            Правову основу адміністративного захисту становить ст. 40 Конституції України, за якою усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.     Зазначені положення Конституції  знайшли свою деталізацію у Законі України  «Про звернення громадян»,  відповідно до ст. 1  якого,  громадяни України мають право звернутися до органів державної  влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян,  підприємств, установ,  організацій  незалежно  від  форм   власності,   засобів масової   інформації,   посадових  осіб  відповідно  до їх функціональних   обов’язків   із   зауваженнями,    скаргами    та пропозиціями, що стосуються їх статутної  діяльності,  заявою  або клопотанням   щодо   реалізації    своїх    соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та  скаргою  про їх порушення [4].

            Важливою складовою прав та інтересів особи є захист Президентом України. Серед повноважень Президента України, як гаранта прав і свобод людини і громадянина, необхідно зазначити, що він скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АРК. Підписує закони, прийняті Верховною Радою України та має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.   Крім того, відповідно до ст. 118 Конституції рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

            Кабінет Міністрів України, який відповідно до ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р. [5] теж вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод  людини  та громадянина,  створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості, спрямовує  та  координує  роботу  міністерств,   інших органів виконавчої влади та виконує    інші   функції,   визначених   Конституцією  та законами України, актами Президента України.

Питання забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів особи, відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [6], покладено на органи місцевого самоврядування. Важливою складовою охорони прав, свобод і законних інтересів особи являється передбачна відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед юридичними і фізичними особами. Так, шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (ст. 77 Закону).

         Суб’єктом  захисту прав та інтересів особи може виступати і Уповноважений  Верховної  Радою  України  з  прав  людини. Закон України  «Про  Уповноваженого  Верховної  Радою  України з прав людини» [7].

Відповідно до ст. 3 цього Закону, Уповноважений з метою парламентського контролю здійснює: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

       По своїй суті мова йде про парламентський контроль  за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав  кожного  на  території України  і  в  межах  її  юрисдикції  на постійній основі здійснює Уповноважений  Верховної  Ради  України  з  прав  людини. Уповноважений бере  участь  у  підготовці  доповідей  з  прав людини,  які подаються Україною в міжнародні організації згідно з чинними  міжнародними договорами,  згода  на  обов’язковість яких надана  ВРУ.

            Важливою складовою захисту прав і інтересів особи виступають ратифіковані ВРУ міжнародно-правові акти. Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави став вступ нашої країни 9 листопада 1995 р. до Ради Європи та ратифікація Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї.  Зокрема,  ВРУ 17 липня 1997 р. було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і  основоположних свобод 1950 р., та протоколів до Конвенції за №1, 2, 4, 7 та 11 [8],   а  9 лютого 2006 р.  було  ратифіковано Протоколи  № 12 та № 14 до Конвенції   про захист прав людини і основоположних свобод [9].

            Наведене свідчить, що чинне вітчизняне  і міжнародне законодавство надає можливість  громадянам  здійснювати  захист  прав та інтересів особи  у визначених законами  порядку.

Література

1. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9// [Електронний ресурс ]: Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96.

2. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996року// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №49. – Ст. 272.

3. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 року// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–36, № 37. – Ст. 446.

4. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року//Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№ 47. – Ст. 256.

5. Про Кабінет Міністрів України: Закон України  від 7 жовтня 2010 року//Відомості Верховної Ради України. – 2011. –№ 9. – Ст. 58.

6. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року//Відомості Верховної Ради України. – 1997. –№ 24. – Ст. 170.

7. Про Уповноваженого Верховної Радою України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року//Відомості Верховної Ради України. – 1998. –№ 20. – Ст. 99.

8. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України в ід 17 липня 1997 року// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.

9. Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Закон України в ід 9 лютого 2006 року// Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 27. – Ст. 229.