Єрохова А. А.

Буковинський Державний Медичний Університет

Здоровий, спортивний стиль життя як умова подальшої еволюції людини

Анотація. У статті з позиції синергетики розглянуто можливість використання здорового, спортивного стилю життя як об’єктивного атрактора самоорганізації системи фізичної культури та спорту. Проголошуючи головним завданням діяльності в сфері фізичної культури та спорту формування в суспільстві позитивного ставлення до здорового, «спортивного стилю життя», ми створюємо не що інше як умови для подальшого еволюційного процесу людства.

Ключові слова: стратегія розвитку, фізична культура, синергетика, здоровий спосіб життя.

Вступ. Впровадження у середині ХХ століття досягнень науково-технічної революції без урахування їх впливу на буття живого світу в цілому і людини зокрема призвело до катастрофічних наслідків. На сьогодні значна кількість вчених констатує факт того, що людство у своїх стосунках з природою через фазу кризи прямує до катастрофи. Відхилення від динамічної рівноваги системи «природа-людина», що склалася в процесі еволюції, не тільки виходять за межі резервних можливостей людини, але й спричиняють повне її руйнування, що може в подальшому призвести до загибелі людства. У зв’язку з цим учені і філософи заговорили про необхідність формування нової світоглядної парадигми, яка максимально враховує досягнення біологічних наук. Зміна поглядів на традиційну культуру неминуче повинна була позначитися на на всій тотальності буття людини і суспільства в природі, змінити корінним чином реалії із взаємодії. Як продовження ідеї В.І.Вернадського про ноосферу взаємодія суспільства з природою почала розглядатися як коеволюція, а ідея благоговіння перед життям – як нова етика. Відповідно до її принципів потрібна гуманізація всіх людських відносин, включаючи як безпосередні відносини між людьми, так і опосередковані ними відношення людини до живої природи. Саме тому проблема формування нової етики ставлення до життя, пошук системо утворюючих факторів формування культури здоровя особистості, гармонії тілесного і духовного набуває особливої актуальності, як невід’ємна умова подальшої еволюції людства.

Шлях до гуманізації і гармонізації всіх сфер життєдіяльності і діяльності на планеті проходить через зміни в ставленні людини до життя, співвіднесення філософії життя з філософією діяльності. На думку В.Рєпіна, гігантський стрибок у розумінні життя відбувся за останні два десятиліття завдяки вивченню світу клітин і «мови життя», завдяки могутньому прогресу кібернетики та інформатики. Він відзначає, що сьогодні слід вже по-новому дивитися на інформаційні джерела і рушійні сили еволюції життя. По-перше, «Ковчег життя» збирався, перебудовувався і продовжує змінюватися силами інформації. По-друге, слід врахувати факт злиття біо- і техноінформації в єдину нову силу, яка домінує зараз на планеті. Інформація організовує потоки енергії і речовин в клітинах, тобто всі прояви життєдіяльності.

З’ясувалося, що термін інформація, що увірвався в середині ХХ століття разом з кібернетикою в науку і технологію, виявився зовсім не суто технічним, застосованим лише в області обробки і передачі сигналів. Це поняття набуло ознак міри складності систем під час переходу її в більш впорядкований стан, поступово стало сприйматися таким же всеосяжним і фундаментальним як матерія і свідомість, відіграючи роль моста між ними, але не будучи ні тим, ні іншим. Взаємодія потоків речовини, енергії та інформації у відкритих, динамічних системах природного і соціального походження, відбувається за певними закономірностями та умовами в тому числі і когерентно. Її загальну концепцію на базі нелінійної термодинаміки розробив І.Пригожин з послідовниками. Такі системи називають дисипативними, тобто такими, що розсіюють енергію та інформацію всередині системи і в навколишньому середовищі. Окрема особистість розглядається як відкрита система з негативною ентропією.

Увівши фундаментальне поняття дисипативна структура, І.Пригожин обґрунтував універсальну можливість для будь-якої реальної системи переходити послідовно у все більш складні, але термодиначно стійкі стани. Порядок, таким чином, парадоксально виникав з хаосу, втіленого в зростанні ентропії. Дисипативні структури виникають випадковим чином у ході хаотичної взаємодії різних складових потоків речовини, енергії та інформації. При когерентному накладенні взаємодій можуть з’являтися відносно стійкі зв’язки – атрактори, які конденсують енергію та інформацію і через це протидіють процесам ентропії. Вони і виступають в якості системоутворюючих факторів, які забезпечують становлення і цілісність системи, є висхідним пунктом її самоорганізації і саморозвитку.

Самоорганізація системи носить випадковий, ймовірний характер. Волею випадку окремі атрактори потрапляють в умови, які дозволяють їм перейти із віртуального в реальний системоутворюючий стан.

Процес самоорганізації при цьому стрімко зростає, вбираючи в себе все нові і нові потоки речовини, енергії і інформації. Становлення системи і є процес її самоорганізації в русі „ від хаосу до порядку ”. В плані еволюційного розвитку він багато в чому залишається стохастичним : забезпечується її періодичне повернення в хаотичний стан, в якому відбуваються ті чи інші модифікації висхідного атрактора з наступним відновленням системи на новому, більш високому рівні її самоорганізації. Перехід від порядку до хаосу починається ще в межах постійної міри стійкого стану системи. Дисипативна структура стихійно (спонтанно чи під впливом ззовні) породжує флуктуації – часткові відхилення від основного способу її існування. Вихід за межі міри припустимих відхилень порушує стійкість системи і переводить її в хаотичний стан. В каскаді біфуркацій – розщеплення системи на ряд супротивних одне одному когерентних утворень взаємодіючих флуктуацій – виникають нові атрактори як конденсатори енергії і інформації, які притягують до себе друзки системи, що розвалилася. Біфуркація як момент розвитку є природним станом життя. Це створює можливість випадкового вибору шляхів відновлення системи від хаосу до порядку шляхом її саморозвитку. В цій фазі переходу і знаходиться сьогодні вітчизняна система фізичної культури і спорту .

Мета статті – розглянути з позицій синергетики методологічні аспекти формування здорового , спортивного стилю життя як умови еволюції людини, атрактора функціонування вітчизняної системи фізичного виховання .

Результати дослідження. Демократичні перетворення в суспільному житті неминуче спричинили вихід за межі міри припустимих відхилень в тоді ще радянській системі фізичного виховання , внаслідок чого було порушено її стійкість і спричинено перехід в хаотичний стан. Як наслідок вона розвалилась на автономно діючі складові.

Намагання перешкодити цьому (каскад стихійних біфуркацій) вилилося в спроби за допомогою директивних документів державного, регіонального , місцевого рівня сформувати концепцію подальшого розвитку фізичної культури і спорту (такі собі „ офіційні ” атрактори – розроблені з різних методологічних позицій, не підкріплені матеріально та інформаційно і значною мірою такі, що суперечать одне одному ). Як наслідок фізична культура і спорт втратили вектор соціального розвитку – старі орієнтири дискредитовані , а нові – ще не вибудувані . Таким чином, стратегічно важливим є розв’язання завдання вибору висхідного

атрактора самоорганізації системи. Від стратегії буде залежати, яким буде цей вибір: випадковим чи свідомим, а якщо свідомим, то суб’єктивним чи об’єктивним. Для розробки об’єктивної стратегії розвитку фізичної культури треба мати уявлення про сутність того, чим управляємо, а не перебувати в полоні ідей і цілей, які і недосяжні і непередбачувані . Інакше це призводить до того, що ми маємо зараз – системний хаос. Ігнорувати природу і закони спонтанного розвитку явищ, якими ми управляємо не можна.

Удосконалювати готову систему, управляти системою можна і „ зверху ”, але будувати нову систему можна тільки „ знизу ” починаючи з її підвалин. Якщо не виявлено „ фундамент ”, висхідний пункт розвитку, то будь-яка соціальна система розвивається стихійно, не дивлячись на нав’язану їй стратегію. Встановлено, що фізична культура , спорт, фізичне виховання – це напрямки розвитку, пізнання, розповсюдження і засвоєння, що історично склалися, які задовольняють соціальні потреби в спілкуванні , грі, розвагах, самовираження особистості , єдиною предметно-змістовною основою яких є культура рухової діяльності людини і людства. Її специфічні елементи стали атракторами, системоутворюючими факторами цих напрямків: фізичні вправи дали початок фізичному вихованню, фізичні кондиції – фізичній культурі , а рухова майстерність – спорту . Розпад на складові частини і перебування в стадії хаосу неминуче має закінчитись. Наступним кроком повинно стати їх об’єднання в дисипативну структуру з більш високим енергетично-інформаційним рівнем складності (явище негентропії ). Ймовірність і швидкість її утворення залежить від ряду чинників, в першу наявності відповідного атрактора і умов, за яких відбувається формування відносно стійких зв’язків, які визначають сутність атрактора. Ми вважаємо, що в якості такого об’єднувача може виступити ідея здорового , спортивного стилю життя як втілення культури рухової діяльності людини. В історії є успішні приклади, коли ідея здорового способу життя була покладена в основу державотворення . [4, С.81-86].

Від минулого людство донесло до наших днів одне – задоволення першочергових потреб. Культура , мистецтво і навіть наука стали грати роль інструменту у вирішенні повсякденних життєвих проблем. Для задоволення будь - якої потреби людина використовує всі біологічні і соціальні механізми життєзабезпечення , що є в його розпорядженні , починаючи від локомоторного апарату і кінчаючи свідомістю. Це робиться для того, щоб зберегти цілісність, стійкість організму і здатність до подальшого розвитку. [5, С.102].

Розглядаючи систему „ природа-людина ”, слід зазначити, що зв’язуючою ланкою між живою природою і суб’єктом, який живе виступає саме потреба. Л.Фейєрбах писав: “ Існування без потреб є марне існування. Що взагалі позбавлене потреб, те не має потреби і в існуванні ”. [9]. Саме тому нам потрібна прийнятна на свідомому і підсвідомому рівні ідея, яка буде задовольняти потребу (потреби) людини. Найзагальніша і водночас надзвичайно конкретна і досяжна потреба – потреба в здоров’ї, здоровому існуванні . Саме вона дає змогу зберегти цілісність, стійкість організму і здатність до подальшого розвитку. Ця ідея має водночас бути і програмою дій – програмою формування гармонійної , успішної людини яка веде здоровий, спортивний стиль життя. В якості атрактора суспільного розвитку здоровий стиль життя може проявитися в першу чергу за умови відповідного інформаційного забезпечення. Взагалі, ідея здорового , спортивного стилю життя може стати частиною (чи головним елементом) національної ідеї, яка поки що не сформована. Немає потреби наводити докази щодо важливості занять тими чи іншими видами фізичної культури та спорту в аспекті компенсації несприятливого впливу штучно створеного людиною середовища існування (лише нагадаємо, що еволюція готувала нас до існування в інших умовах).

Вважаємо за доцільне зробити акцент на їх „ людино творчих ” можливостях, на що неодноразово зверталася увага в працях Лубишевої Л.І., Ніколаєва Ю.М., Столярова В.І., Горащука В.П., Ротерс Т.Т., Шияна Б.М. та ін. Здоровий стиль життя можна визначити як плід духовних і фізичних зусиль людини, цілісну систему життєвих проявів особистості , яка сприяє встановленню гармонії між індивідуальністю і умовами її життєдіяльності. Це може бути свідомим об’єктивним атрактором самоорганізації системи. Існування в умовах нестабільної економічної та соціокультурної ситуації в країні поглиблює стан затяжного

психоемоційного та соціального стресу, спричинило зниження адаптаційних та пристосувальних можливостей людського організму, рівня здоров’я в цілому. Першопричиною цього є дефіцит у суспільстві „ етичного відношення до здоров’я ”. На думку Горащука В.П., культура здоров’я – це важливий складовий компонент загальної культури людини, зумовлений матеріальним і духовним середовищами

життєдіяльності суспільства , що виявляється в системі цінностей, знань, потреб, вмінь і навиків особистості з формування , збереження і зміцнення її здоров’я. [2]. Поняття “ середовища ” стосовно людини завжди містить в собі суспільний момент, тому в нього, разом із зовнішнім, матеріальним середовищем, повинен

бути включений і світ соціальних взаємостосунків, тобто те суспільство , в якому живе людина. Таким чином, “ середовище ” людини включає як об'єктивний світ (в який входить природа, сама людина як індивід, створені нею об'єкти “ другої олюдненої природи ”), так і її власний суб'єктивний ідеальний мир, що

відображає об'єктивну реальність в людській психіці, а також накопичений в історії цілим рядом поколінь світ ідей, пам'ятників культури , витворів мистецтва (“ ноосфера ”, за В.І.Вернадським). Всі компоненти цього цілісного середовища пов'язані між собою і впливають один на одного . Так, сприйняті ідеї, запліднені в психіці людини конкретним планом їх втілення, реалізуються і матеріалізуються в створених людиною об'єктах.

Важливою рисою поведінки особистості є етична вихованість – здатність людини до співпереживання, до “ морального резонансу ”, до співчуття . У вихованні людини повинне бути обов'язково присутнім виховання в неї певної “ культури відчуттів ”. Багатьма дослідженнями встановлено, що світ спорту , через численні свої прояви (можна згадати естетику спортивного видовища, суперництва , впливу

спортивних споруд , спортивного одягу та взуття, символіки та багато інших) формує почуття краси як у спортсменів, та людей які займаються масовим спортом та фізичною культурою , так і у тих, хто наразі залишається в ролі пасивного спостерігача . Щонайменше тут можна говорити про задоволення людиною потреби в прекрасному , відчуття якого закладене в ході еволюції. І мова йде не лише про анатомічну та фізіологічну доцільність. Більш важливим є формування світоглядних позицій через призму прекрасного .

Саме тут слід знову наголосити на важливості інформації для сучасного світу. Надмірність, перенасиченість інформацією викликають своєрідні процеси емоційного гальмування в корі головного мозку (наприклад, щоденне оперативне споглядання зусиллями телебачення подробиць всіляких катастроф, знижує до

мінімуму ефект співпереживання постраждалим, перетворюючи глядача в емоційно нейтрального спостерігача – тим самим знижуючи поріг їх морально-етичного сприйняття оточуючого світу). Водночас тільки через відповідне інформаційне забезпечення можливе формування культури рухової діяльності

людини (розглядаючи її значно ширше ніж вплив на локомоторний апарат), культури життя, здорового , спортивного стилю життя. Здоровий стиль життя, як індивідуалізований варіант здорового образу життя (головної передумови збереження здоров’я), містить в собі світоглядний , поведінчеський і діяльнісний

аспекти. [1,С.5]. Духовна складова, пов'язана з розвитком культури мислення, уяви, відчуттів, художньої творчості і т.п. людини, специфічно реалізується через рухову діяльність людини. Тобто фактично через специфічні функції : фізичного розвитку, фізичної освіти, фізичної підготовленості , оздоровчу , реабілітаційну. Таким чином, цілком очевидно , що йдеться про свідомо (духовно ) окультурені види рухової діяльності різної спрямованості у зв'язку із задоволенням різноманітних потреб людини, з урахуванням її здібностей, а також відносин, що складаються між людьми.

Висновки.

В епоху бурхливого розвитку ноосфери забезпечення формування духовної і тілесної культури набуває провідного значення серед глобальних проблем сучасності , які визначають майбутнє людства. Людина будучи причетною до двох „ світів ” – природного і соціального, культивує одночасно і особистісні і тілесні якості . Проголошуючи головним завданням діяльності в сфері фізичної культури та спорту формування в суспільстві позитивного ставлення до здорового , „ спортивного стилю життя ” ми створюємо не що інше як умови для подальшого еволюційного процесу людства. В цьому контексті визначення умов, за яких відбувається формування відносно стійких зв’язків, які визначають сутність атрактора є перспективним напрямком подальшого наукового пошуку .

Література

1. Виленский М.Я., Авчинникова С.О. Методологический анализ общего и особенного в понятиях «здоровий образ жизни» и «здоровий стиль жизни» // Теория и практика физической культуры , 2004. - №11. – С.2-7.

2. Горащук В.П. Формирование культуры здоровья школьников (теория и практика). – Луганск: Альма-матер, 2003. – 376 с.

3. Манифест Рассела–Эйнштейна (1955) // Мир науки. 1979. Т. XXIII. № 3.

4. Калюжна В.Ю. Американські просвітителі про фізичне виховання і здоровий спосіб життя як фактори удосконалення особистості . / Педагогіка , психологія та медико -біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : Зб. наук. пр. за ред. Єрмакова С.С. – Харків-Донецьк: ХДАДМ (ХХПІ), 2004. -№1. – С.81-86.

5. Наталов Г.Г. Предметная интеграция теоретических основ физической культуры , спорта и физического воспитания: Дис. …докт. пед. наук. – СПб, 1998. – 136 с.

6. Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. М.: «Прогресс». 1999. – 268с.

7. Репин В. «Ковчег жизни» на стапелях эволюции // Новый мир, 2000. - №12. http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2000/12/repin.ht

8. Силин А.А. Энтропия, вероятность, информация // Вестн. РАН. 1994. Т. 64. № 8.

9. Фейербах Л. Предварительные тезисы к реформе философии // Фейербах Л. Избр. философские произведения : в 2 т. Т. 1. М., 1995.

10. Шредингер Э. Что такое жизнь? М.: «Атомиздат », 1972. – 88с.

11. Эрлик С.Н. Биофилософия и человекознание . В кн.: Биофилософия . – М., 1997. – 264 с.