Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент.

Ставицький О.В.

Національний університет харчових технологій, Україна

Еволюція концепції стратегічного управління підприємством

Перехід економіки до ринку принципово змінює місце і роль підприємства в системі економічних відносин. На даний час центром прийняття економічних рішень стає саме підприємство. Держава в ринковій економіці може контролювати і регулювати економіку, але без прямих впливів на діяльність підприємств.

Розвиток ринкової економіки змушує багато підприємств діяти самостійно, без прямого втручання та підтримки вищестоящих державних органів. Суть економічного механізму в сучасних умовах полягає в завоюванні самостійності і широкому використанні економічних методів управління. При цьому посилюється активність і ініціативність керівників.

Підприємства та організації відкривають в собі приховані можливості до прийняття рішень для подальшого самостійного функціонування без зайвих посередників та опікунів. Вільне господарювання завжди обмежено покупцями, отже, підприємству потрібно потурбуватися про те, щоб прийняти правильні рішення з приводу здійснювання своєї діяльності. Якщо господарські рішення будуть невірні, то збитки можуть бути віднесені тільки на плечі власника.

Діяльність підприємства в даний час стає більш складною, вона охоплює не тільки сфери виробництва, але й обмін, розподіл, фінансові операції. Найважливішими завданнями стають вивчення ринку, попиту та пропозиції, мотивів поведінки споживачів і конкурентів на ринку, форм і каналів збуту продукції, форм та рівня конкуренції, способів просування товарів, можливості для введення інтенсивних технологій.

На сучасному етапі ринково-інституційних перетворень питання ефективного управління набувають першорядне значення для підприємств. Орієнтація підприємств на рішення проблем довгострокового зростання та сталого розвитку передбачає використання методології стратегічного управління.

Стратегічне управління як особлива сфера управління підприємством має тривалу історію розвитку, хоча більшість фахівців в області менеджменту відносять момент його зародження до 70-х років XX століття.

У методології стратегічного управління виділяють 4 етапи його еволюції:

1. Бюджетування і контроль;

2. Довгострокове планування ;

3. Стратегічне планування;

4. Стратегічне управління.

Виділення чотирьох етапів еволюції стратегічного управління співпадає з етапами розвитку НДДКР і технологічними циклами. Змінюється вигляд економіки, відбувається істотне підвищення невизначеності і ризиків, змінюються погляди на характер розвитку, визнається його нелінійний і нерівномірний характер.

Даний підхід до дослідження еволюції стратегічного управління та його взаємозв'язку з технологічними циклами в економіці дозволяє нам встановити взаємопроникнення механізмів стратегічного управління в процеси розвитку підприємств і з'ясувати причину зміни поглядів на підприємство (фірму), що спостерігалися в цей період в економічній теорії.

У науковій літературі багато науковців, виділяють декілька підходів до визначення поняття стратегічного управління:

1. функціональний підхід [1];

2. процесний підхід [2];

3. системний підхід [3];

4. ситуаційний підхід [4].

Питання про функції підприємства носить не тільки теоретичний, а й практичний характер. Те чи інше розуміння системи цих функцій керівництвом конкретного підприємства, його працівниками, або місцевими органами влади, роблять серйозний вплив на формування і реалізацію політики управління підприємством. Але в економічній теорії питання про склад і взаємозв'язки основних функцій підприємства не відноситься до числа повністю і однозначно вирішених.

Таким чином, підприємство за своєю природою багатофункціональне, і необхідність приділяти увагу цьому є ще одним аргументом в давній суперечці про те, чи є управління підприємством ремеслом чи мистецтвом, кажучи на користь останнього. Розглянуті функції і особливості підприємства дозволяють, на наш погляд, розкрити зміст поняття самого підприємства у вигляді системи яка володіє можливостями і здібностями здійснювати свої соціально-економічні і ринкові функції.

Аналіз більшості джерел, представлених як у західній, так і у вітчизняній економічній літературі переконує, що на сьогоднішній день немає єдиного підходу до визначення стратегічного управління і його сутності.

На нашу думку конкретні роботи мають на увазі під собою чітко прорахований і вивірений план, який послідовно впроваджується в життя. Стратегічне ж управління, засноване на стратегії, в котрій крім раціональних розрахунків міститься досить великий ірраціональний елемент і домінує креативний підхід, не може бути визначено тільки як щось конкретне і однозначно вивірене.

Відповідно до даного підходу для успіху компанії особливо важливими виявляються не тільки процес розробки, адаптації і впровадження стратегії, а й процеси еволюції, трансформації стратегій підприємств в залежності від зміни зовнішнього середовища і ступінь їх сприйнятливості на шляху до реалізації стратегії.

Література

1. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. – М.: Прогресс, 1985. – 327с.

2. Ансофф И. Стратегическое управление. – М.: Экономика, 1989. – С. 239 – 240.

3. Виханский О.С. Стратегическое управление. – М.: Гардарика, 1998. – 296с.

4. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Дело, 2001. – С. 76.