Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного процеса

Пилипенко Вадим Валерійович

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, Україна

ПРОБЛЕМА ЗМІСТУ НАВЧАННЯ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ О. СТРОНІНА

У творах Олександра Івановича Строніна, педагога, громадського діяча, соціолога, політолога, літературознавця важливе місце посідає проблема навчання особистості як невід’ємної складової формування гармонійної, всебічно розвиненої особистості. Але обґрунтування системи навчання неможливе без визначення її змісту як

Творчий доробок Олександра Івановича Строніна привертав увагу істориків, політологів, соціологів, зокрема: Т. Бевз, Є. Де Роберті, К. Оганян, М. Михайловського, С. Світленка, П. Ткачова, Д.Чижевського та інших. Але, проблема змісту освіти у педагогічній спадщині О. Строніна залишається малодослідженою.

Вихідним елементом досліджуваної дидактичної системи можна вважати зміст навчання як сукупність знань, умінь і навичок, які повинні отримати учні у рамках своєї освітньої діяльності. Для О. Строніна навчання не було процесом, обмеженим у просторі чи часі. Навпаки він був переконаним, що отримання знань і досвіду має супроводжувати людину протягом всього життя.

Уважаючи головною людською цінністю можливість навчатися, О. Стронін завжди з прихильністю ставився до освічених людей у своєму оточенні. Він із повагою згадував князя М. Юсупова, який протягом усього життя не розлучався із книгою: читав і в дорозі, і перед сном [1, с. 8]. Князь був втіленням ідеального правителя у обґрунтованій вченим системі суспільства. На переконання О. Строніна, найвищі керівні посади в державі повинні належати високоосвіченим людям, які б ″могли і військо за собою повести, і грамоту з іншої мови перекласти″ [7, с. 13]. Освітянин бачив владу, як поєднання трьох основних чинників: сили, багатства і знання [6, с. 248]. Для О. Строніна накопиченні знань – один із первісних інстинктів людини [2, с. 113]. Але здобуваються знання завдяки безперервній та складній праці. Вони виступають сукупністю абстрактного мислення та практичного досвіду життєдіяльності людини. Тому О. Стронін пов’язував прогрес у історії саме з розвитком знань, під яким він розумів не просте їх накопичення, а заглиблення розуму в собі самому, тобто їх глибокому аналізу та практичному застосуванні. Педагог наводив приклад індійських йогів, які шлях до спасіння будують на основі знань, точніше практичного мислення [3, с. 62].

Оскільки знання часто доступні лише найбагатшим прошаркам населення, а перевага в силі є прерогативою здобуття багатства, то ключовим чинником у в отриманні влади є саме можливість навчатися [6, с. 248]. На його думку, саме освіта є основною ознакою цивілізації. А у війнах перемагають більш цивілізовані народи. Тому, знання є ключовим фактором для існування та розвитку окремих політичних утворень [8, с. 281]. Висока освіченість виводила на найвищі щаблі влади жерців Стародавнього Сходу, аристократів у Стародавній Греції. У Європі Нового часу гармонійне поєднання багатства із знаннями стало головним чинником переходу влади від ослаблого і часто деградованого дворянства до буржуазії [6, с. 248-249]. О. Стронін наводить ще один приклад, за яким Німеччина у війні з Францією (1870-71 років), змогла здобути перемогу завдяки більш потужному розумовому потенціалу військових, який став наслідком бурхливого розвитку німецької культури. Таким чином, на переконання освітянина перевага Німеччини в знаннях переросла у фізичну перевагу [8, с. 293].

О. Стронін вбачав у знаннях джерело свободи. І хоча знання супроводжує багатство, вони не завжди є невіддільними один від одного. Як приклад, педагог приводив біографію М. Ломоносова, якого до здобуття освіти спонукала саме бідність. Хоча освітянин наголошує, що і в цьому випадку, шляхом суспільного поділу праці, М. Ломоносов отримав прибуток завдяки своїм знанням [4, с. 455]. Тобто,навіть доведення від супротивного приводить до висновку про первинність освіти перед багатством.

З накопиченням багатств, стверджував О. Стронін, поступово порушується пропорція між ними і знаннями. Останні помітно починають відступати, що приводить до незворотних наслідків. У свідомості особи утворюється прогалина, яку заповнюють замість моральних фізичні блага. Це поступово призводить до деградації знання, таким чином багатства породжують ідіотизм [4, с. 456]. О. Стронін наголошував на прерогативі знань у суспільному розвитку. Завдяки їм людина здобуває всі необхідні їй блага. Але необхідна і зворотна віддача цих благ на користь знань, коли її немає, суспільство починає вироджуватись.

Знання обґрунтовувалися педагогом як основна рушійна сила людини на шляху до влади, але це не означало, що він був прихильником обмеженого підходу до освітнього питання. На глибоке переконання О. Строніна, освіта повинна була стати загальнодоступною для всіх. Незалежно від віку та статі кожен громадянин мав отримати хоча б початкову освіту. Педагог розробив проект цілісної трьохступеневої освітньої системи. Подолання тотальної неграмотності планувалося провести на місцевому рівні. Для цього він пропонував створити широку мережу шкіл по всіх населених пунктах. Дефіцит учительського складу мав бути ліквідований за рахунок учнів, що отримали початкову освіту й могли на елементарному рівні навчити основам грамоти інших. Закінчивши місцеву школу (сільську або міську), кращі випускники повинні були продовжити навчання в повітових школах. А найуспішніші вихованці цих закладів продовжували своє навчання у столичній школі. Так, на конкурсній основі мав відбутися розподіл всіх членів суспільства відповідно до їхніх професійних навиків та бажання самореалізації. Суспільство отримувало кваліфікованих і освічених учителів, священиків, військових, селян тощо.

Але процес здобуття знань не міг обмежуватися винятково навчальним закладом. Після надання елементарних умінь в грамоті, школа, на переконання О. Строніна, перетворювалася в заклад, основною метою якого було стимулювання учнів до здобуття нового досвіду. Малий Сашко, із ″Розповідей про землю та про небо″, говорив, що йому б тільки грамоти навчитись, а далі він вже сам кожен день уривками із книжок здобував необхідну для його розвитку інформацію [5, с. 7]. У образ цієї дитини автор вкладав свій філантропічний ідеал учня, який із самого дитинства боровся за свою освіту, долаючи всі перепони на шляху. Він намагався знаходити учителів, які хоча б частково могли задовольнити його інтереси. Хлопець ставив перед собою складні запитання глибокого наукового характеру, і, якщо сам не міг їх розв’язати, звертався до найосвіченіших жителів села: священика і панича. Наставниками у навчанні О. Стронін, бачив не тільки шкільних вчителів, а й усіх людей, які мали певний багаж знань і досвіду й могли ними поділитися з потребуючими [5, с. 9]. Таким чином, розроблялася модель самодостатнього суспільства із високими цінностями, в основі яких лежав принцип взаємонавчання населення.

О. Стронін обґрунтував суспільну користь від загального навчання. Отримавши грамоту, люди здобували можливість інтелігентно проводити вільний час. Замість того, щоб ходити в шинки, вони читали книги, писали листи, відвідували театр. Освіченість населення слугувала гарантом морального розвитку суспільства, адже домашнє самонавчання мало погасити злочинність та забезпечити поважне ставлення молодшого покоління до старшого. Освічена людина повинна проявляти заощадливе ставлення до отриманих за роботу матеріальних ресурсів, вкладати їх у банківські установи, що мало стати основою економічної міцності держави [6, с. 44]. Як остаточний доказ корисного впливу навчання на розвиток суспільства педагог пропонує слова правителя із ″Розповіді про царство Бови Королевича″: ″Навчання молодому додає досвіду, старого – омолоджує, молодому і старому солодкий сон дає″ [6, с. 45].

Отже, О. Стронін бачив зміст навчання як динамічний процес, у якому особистість завдяки своїй ініціативі здобуває нові знання. Її неможна замкнути в рамках певних обсягів знань чи умінь. Педагог відмовлявся сприймати навчання закритим у стінах школи, пропагуючи самостійну освітню діяльність за будь-яких життєвих обставин. О. Стронін був переконаний, що навчання не може закінчуватися на окремому етапі життя. Навпаки, здобуття нового досвіду стимулює людину до його поглиблення та розширення не залежно від віку.

Література:

1. Стронин А. Дневник с 1848 по 1888 годы. – Т. 1 (1863-1864): [1-й вариант, где много исправдений] // ОР РНБ г. Санкт-Петербурга. – ф. 752. – д. 3. – 47 с.

2. Стронин А. История цивилизации: Наука / А. Стронин / История общественности / А. Стронин. – СПб: Типография министерства путей сообщения, 1885. – С. 97-121.

3. Стронин А. История цивилизации: Философия / А. Стронин / История общественности / А. Стронин. – СПб: Типография министерства путей сообщения, 1885. – С. 58-96.

4. Стронин А. Послесловие: политическая диагностика и прогностика в России / А. Стронин // Политика как наука / А. Стронин. – СПб: Санкт-Петербург: тип. Ф. Сущинского, 1872. – С. 329–530.

5. Стронин А. Рассказы о земле и о небе / А. Стронин: [Соч.] Александра Иванова [псевд.] СПб: изд. книжного магазина П. Луковникова, 1873. – 64 с.

6. Стронин А. Рассказы о царстве Бовы Королевича / А. Стронин: [Соч.] Александра Иванова [псевд.] СПб: тип. Ф. Сущинского, 1873. – 48 с.

7. Стронин А. Рассказы о человеческой жизни / А. Стронин / [Соч.] Александра Иванова [псевд.] Санкт-Петербург: тип. Ф. Сущинского, 1873. – 70 с.

8. Стронин А. Частный процесс правительства / А. Стронин // Политика как наука / А. Стронин. – СПб: Санкт-Петербург: тип. Ф. Сущинского, 1872. – С. 248–302.