Філологічні науки/4. Синтаксис: структура, семантика, функція

к.філол.н., доц. Єщенко Т.А.

Львівський національний медичний

університет імені Данила Галицького, Україна

Сучасний стан наукового вирішення проблеми комунікативної природи тексту:

структура, семантика, прагматика

У дисертації визначаємо комунікативність як найвищу ознаку тексту, що фіксує його водночас і як систему, і як динамічне мовленнєве утворення, адже комунікативна діяльність людини відбувається за допомогою тексту. Водночас комунікативне єство тексту робить його відкритим назустріч всім учасникам акту комунікативної діяльності, комунікативній ситуації і загалом континууму існування тексту, постає основою всієї сукупності його функцій (пор.: спосіб зберігання і передавання інформації, віддзеркалення психічного життя індивіда, витвір певної історичної епохи, форма існування культури, віддзеркалення певних соціокультурних традицій та ін.). Визнання комунікативної природи тексту робить його перехрестям усіх гуманітарних наук. Воно ширше ніж поняття мовленнєвої діяльності, попри те, що їх (наук) зміст - обмін інформацією. Пропонуємо задля системного осмислення теорії тексту поєднати ідею системності з ідеєю діяльності. Згідно з цим для тексту його континуумом постає, по-перше, акт комунікативної діяльності людини (плануємо описати в термінах моделі комунікативного акту, центром якої постає текст); по-друге, зовнішнє середовище, в якому здійснюється комунікативний акт (культура, соціальна сфера тощо). У такому континуумі текст не просто існує, а знаходиться в безперервній діяльності, котра здійснюється за своєю природою в комунікативному процесі взаємодії людини і тексту. Адже текст - не тільки система мовних знаків і знакових послідовностей, що характеризується комунікативністю, а й ядро моделі комунікативних діяльностей відправника і одержувача інформації. Стверджуємо, що мікросередовищем існування тексту є акт комунікативної діяльності людини, який здійснюється за допомогою тексту. Модель комунікативного акту охоплює Homo Loquens у ролі і адресанта-витворювача тексту, і адресата (реципієнта, слухача, читача). Значущість для тексту характеристик «Адресант» і «Адресат» плануємо описати в термінах мовної особистості, комунікативної особи, образу автора і образу читача, образу ритора і образу аудиторії тощо. Останні охоплюються категорією антропоцентричності. Саме вона є фокусусом, в якому перехрещуються всі межі комунікативності тексту. Вербалізація і розуміння постають діяльнісними складниками комунікативного акту. Це, на наш погляд, психолінгвістичні процеси, суть яких полягає у витворенні (вербалізація) і сприйманні (розуміння) тексту, тобто вектор «від значення до тексту (при вербалізації) і від тексту до значення (при відтворенні і розумінні). Розуміння (пресупозиція) тексту як комунікативного акту між автором і реципієнтом (Адресант-Текст-Адресат), спрямованого на досягнення задуму певними змістами та емоційно-вольовими діями, вияскравлює текст як відбиток комунікативного акту. Останнє у роботі ілюструватиметься прикладами з драматичних текстів, де такі вольові дії (емоції, бажання) передаються в ремарках, щоб допомогти читачеві адекватно сприйняти текст. До критеріїв з боку Адресанта належить втілення образу автора (в художньому тексті ширше - образу митця) як носія інформації вольових дій. До критеріїв з боку Адресата (слухача, читача) відносимо доступність тексту для сприймання і розуміння, інтелектуальну й моральну готовність реципієнта до сприймання волевиявлення автора та внутрішню очікуваність нового змісту співпереживань та естетичного задоволення. Рівню критеріїв з боку адресанта й адресата повинні відповідати і вимоги (критерії) з боку тексту: тематична, інформативна наповнюваність, рівень і контекст культури, оформлення. У процесах вербалізації і розуміння текст репрезентує текст як задум, текст як витворюване, текст як продукт витворення, текст як об’єкт розуміння (тобто текст як реальність) тощо. Цей ланцюг можна продовжити, а сам він фіксує етапи комунікативних трансформацій у процесі вербалізації і розуміння. Здатність тексту до трансформацій розкриває механізм існування словесного цілого. Не менш значущими складниками моделі комунікативного акту є мова і текст. Мову у цьому випадку розуміємо в широкому значенні – це і природна мова, і парамова (іконічні знаки, шрифтові засоби тощо), тобто всі знакові системи, з якими взаємодіє природна мова в процесі витворення тексту. Наразі словесне ціле постає як складний знак лінгвістичної природи, який задається низкою чинників, у тому числі і тим, що він ніби «зітканий» із знакового матеріалу декількох систем, кожна з яких залишає свій відбиток у текстовій «тканині».

Вважаємо, що варто враховувати у комунікативному акті його обставини - це зовнішні умови вербалізації і розуміння (місце, час, обставини та ін., що постають своєрідними скріпами, актами спільної діяльності комунікантів), а також «зовнішній світ» (реальний/ірреальний). Текст в аспекті обставин комунікативного акту буде описано на основі двох категорій - ситуативності і евокації. Якщо перша репрезентує аспект прагматики, друга - встановлює відношення тексту із зовнішнім світом (реальним, вигаданим) і світом текстів. Параметр обставини комунікативного акту великою мірою робить відкритим мікросередовище тексту, обертаючи його у бік макросередовища.

Також комунікативна мета посідає особливе місце в розглядуваній моделі: вона пронизує всі інші компоненти. Це багато в чому пояснюється цілеспрямованістю як атрибутом людської діяльності, цільовими характеристиками мови. Комунікативна мета - це намір, установка, яка реалізовується при витворюванні тексту. Якщо практична мета належить мовцеві, комунікативна - тексту. Параметри тексту віддзеркалюють спектр комунікативних завдань з позиції суб’єкта-мовця, адресата-слухача, ситуації спілкування. Комунікативні завдання і настанови з позиції суб’єкта-мовця постають у такому вигляді: 1) референція мовця, інакше кажучи, це реальність образу автора; 2) комунікативна мета, комунікативний намір мовця або те, що в прагматиці називається як наявна та прихована мета висловлення, ілокутивні сили, або мовна воля. Це може бути: повідомлення інформації або якоїсь своєї думки, наказ, прохання, сподівання, відмова, запитання, порада, пропозиція, обіцянка, скарга, заперечення, спростування, переконання тощо; 3) мовна тактика, типи поведінки і правила предметного текстотворення, які повинні забезпечити досягнення комунікативної мети в межах простору елокутивних можливостей мови. Таким чином, розгляд тексту в аспекті мети, на наш погляд, виводить текст на рівень дослідження його прагматики (категорія прагматичної значущості тексту) і висуває категорію комунікативної спрямованості тексту як реалізацію фундаментальної мети комунікації (вплив на адресата, перетворення його свідомості, досягнення розуміння тощо).

У руслі комунікативного підходу до тексту визначаємо його як комунікативно спрямований і прагматично значущий складний знак лінгвістичної природи, що репрезентує учасників комунікативного акту в текстовій особі Homo Loquens, володіє ознаками евокативності і ситуативності. Переконані: з погляду лінгвістичної прагматики, що вивчає використання та функціонування мовних знаків у реальних процесах мовної комунікації («мову у дії»), саме текст є витворенням мовної комунікації і містить у собі згорнуту систему усіх її ланок - мету - інформацію прагматичних зв’язків з погляду суб’єкта, адресата - об’єкта, призначення, комунікатавної мети, які в процесі текстотворення виконують роль облігаторних чинників і формують основні параметри тексту.

Отже, доводимо думку про те, що комунікативна сутність тексту виражається в тому, що його структура, семантика і прагматика (іншими словами, форма, зміст і функції) підпорядковані вираженню авторської інтенції та її експлікації.