Филологические науки / 9. Этно-, социо- и психолингвистика

Дудка А. М.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

До питання про лінгвокреативність українського ЖАРГОННОГО ЛЕКСИКОНУ

Соціостилiстичний параметр жаргонної лексики насамперед пов'язаний iз потужною смiховою першоосновою, що є складником культури як такої та нацiональної смiхової культури зокрема. Пiд цим кутом зору iдея смiхового потенцiалу жаргонного лексикону легко може бути екстрапольована на екзистенцiю української мови.

Зазначена проблема залишається мало дослідженою, тому можна стверджувати про її актуальність.

Передусім виживання та змiцнення комунiкативної потужності української мови великою мiрою залежить вiд присутності у свiдомостi мовцiв нацiонального смiхового вербального простору. Пострадянський час злегалiзував "заборонений плiд" жаргону, i це свято вербальної свободи вповнi виявилося у словеснiй творчостi українських письменникiв та журналiстiв. Щойно жаргонна лексика потрапила до цiєї сфери, вона вмить була залучена в систему естетичного словоперетворення. Жаргонний лексикон в усьому своєму соцiосемантичному розмаїттi це не просто "холодини" словникових значень, а своєрiдна картина свiту, потужна семiосфера певного часового зрiзу культури, що вiдкриває у словi смислову перспективу як концентрат соцiокультурного, духовного, психологiчного клiмату епохи. У лiнгвокультурному просторi жаргонної лексики екзистує окрема людина, поколiння, етнос.

Варто згадати хоча б деякi твори української художньої лiтератури останнього десятилiття, в яких особистi спогади виливаються в iнтимну метамовну рефлексiю. Персонаж "Бурдика" Володимира Дiброви, провалившись за пiдкладку власної одежини, "стовпчиком подає список iмен та речей", якi вiн там бачить, i серед iншого: Карл Юнг та Фрiдрiх Нiцше (зразок полiтичного жарту), "кiлька в салацi" (консерва, дешева закуска), "бiльшовик" (пляшка мiцного вина мiсткiстю 0,8 лiтра. Вона ж "бомба", "фаустпатрон" або просто "фауст"). Що вже казати про лексичний ряд: совок, бомж, лох, човник, кравчучка, що концентрує iсторичний час, епоху, нову психологiю та цiннiсну орiєнтацiю у свiтi!

Певно, ревнителi чистоти мови протиставлять жаргоннi стилi комунiкацiї дискурсовi красивого слова, солов'їної гармонiки лiтературного стандарту, проте саме їхнiй дискурс нерiдко приховує банальну брехню, ненависть, лукавство, нахабновитончене манiпулювання людською свiдомiстю та поведiнкою. Така мовна iнтенцiя чи не найвищий вияв безкультур'я, духовного виродження, натомiсть жаргонний дискурс, попри ґвалтування мовних смакiв, є все-таки адекватом дiйсності, iнодi страхiтливiшої за найекстремальнiший жаргонний ряд.

У рiзнотипних дискурсах жаргонне слово перетворюється на своєрiдний концентрат опозицiйної до соцiально схвалених норм поведiнки, альтернативної, необов'язкової парадигми буття. Мовець, який артикулює цю парадигму, свiдомо чи несвiдомо перекидає догори ногами iєрархiю офiцiйного свiту i його мову. Цей акт вимагає неабияких лiнгвокреативних здiбностей, i та спiльнота, яка проговорює свiй досвiд, не є геть нездарною у своєму мовному самовиявi i, звiсна рiч, у твореннi тiєї ж самої нацiональної мови, яка в лiтературнiй обробцi письменника перетворюється на одну з пiдвалин культури соцiуму.

У професiйного фiлолога i пересiчного мовця почасти складається уявлення про суто росiйський характер жаргонного слововживання, неконкурентоcпроможнiсть української мови у розмовних, стилiстично знижених сферах комунiкацiї. А тому кальок, суржику, росiйських вкраплень у сучасному українському жаргоновживаннi аж занадто. Цi елементи мають право на лексикографiчну репрезентацiю. I не тiльки цi, але й сама "українська росiйська мова" може претендувати на лексикографiчне осмислення.

Щодо лексикографiчної репрезентацiї росiйської мовної стихiї в українському жаргонному вокабулярi, то треба вказати на прямi запозичення типу облом, комок, лажа, шалава, совдеп, бомж, чмо тощо; слова-кальки типу засiкти, росiйськi слова, переданi українською графiкою: убойний, стрьомний, безпрєдєл, сверчок. Для жаргонної мiжкультурної комунiкацiї це нормальне явище. Скажiмо, у росiйський жаргон на правах запозичень потрапили з української мови халява, забивати баки; у росiйському жаргоновживаннi й вiдповiдно в лексикографiчнiй продукцiї фiгурують українiзми гирший, цикавий, ковтать, вабить, файний, файка тощо; український синтаксис легко прочитується в жаргонiзмах до лампочки "все равно", до хауза "домой" та iнших.

На нашу думку, українська мова здатна не тiльки копiювати росiйське жаргонне багатство. Якщо говорити про генетичнi першовитоки українського жаргону, слiд насамперед згадати про арго, якi побутували в Українi у 19 столiттi: арго українських лiрникiв, ремiсникiв, жебракiв, бурсацькосемiнарське арго та iн. Нинi спостерiгаємо формування українського сленгу за рахунок загальновживаної, у тому числi з нацiональнокультурним компонентом, застарiлої, питомої розмовної або рiдковживаної лексики, дiалектизмiв тощо: драб, гевал, здимiти, коняка, патик, плящина, шабля та iн.

Сучасний український сленг народжується в україномовних рiзнотипних мiкросоцiумах: 1) на тлi росiйської мовної стихiї українська мова вирiзняється iнакшiстю, а отже, апрiорi може бути смiшною; 2) природна людська дотепнiсть i почуття гумору не можуть не продукувати сленгу у невимушенiй розмовнiй комунiкацiї, байдуже, про який етнос iдеться.

Переконані, наявнi елементи українського сленгу, без огляду на їх кiлькiсть, повиннi фiксуватися, iнтерпретуватися, аби потiм найбiльш вартiсний лексичний матерiал мiг увiйти до культурного континууму українського мовного iснування.